Педагогіка як наука і як мистецтво

Педагогіки як наука являє собою чіткий порядок, виведений з основоположних ідей, тобто систему знань.

Педагогіка як мистецтво є сумою навичок, які повинні бути використані для досягнення певної мети.

Наука вимагає філософського осмислення, обґрунтування виховання, а для мистецтва необхідна постійна діяльність, практика, що є чітко узгодженою з вимогами науки.

Системоутворюючою ланкою педагогічної науки є мета виховання

Основні педагогічні твори

“Естетичне уявлення про світ як головне завдання виховання (1804)

“Загальна педагогіка, виведена з мети виховання”

(1806)

Мета виховання

Вихідні етичні ідеї, що повинні стати основою для більш складних моральних суджень:

(обов’язки людини що стосуються ставлення до себе самої та інших людей)

1. Ідея внутрішньої свободи, що є результатом узгодження між розумом і волею особистості, гармонією між її етичними судженнями і її волею.

2. Ідея досконалості, що виробляється на основі організованої волі, сформованої багатостороннім інтересам індивіда, в основу якого покладені найвищі моральні цінності.

3. Ідея доброзичливості, спрямована на встановлення гармонії між індивідуальною волею і волею інших людей.

4. Ідея права, яка передбачає розуміння індивідуальних прав і обов’язків індивіда у відношеннях з іншими членами суспільства. Вона зобов’язує його у випадку конфлікту признати рівноправність двох волевиявлень, що протистоять одне одному.

5. Ідея справедливості як відплата за кожну дію, що здійснена по відношенню до волі іншої людини: або заохочення, або покарання.

Дві групи виховних цілей:

Можливі цілі – орієнтовані на перспективу, які вихованець може поставити собі вже у дорослому віці при здійсненні вибору професії тощо.

Необхідні цілі – виробка особистісних якостей, необхідних для будь-якої справи. Здійснюється через розвиток багатосторонніх інтересів, твердої волі , морального характеру.

Шляхи реалізації виховних цілей: управління, навчання, моральне виховання.

ТРИ РОЗДІЛИ ТЕОРІЇ ТА ПРАКТИКИ ВИХОВАННЯ Й.ГЕРБАРТА:

Призначення управління: привчання дітей до порядку, їх дисциплінування:

“Основа управління полягає в тому, щоб зайняти дітей... з тією єдиною ціллю, щоб вони не наробили дурниць”.

ПОЯСНЕННЯ НЕОБХІДНОСТІ УПРАВЛІННЯ:

1. Нездатність дітей молодшого віку осмислювати етичні відношення.

2. Несформованість у дітей молодшого віку організованих уявлень, що робить їх нездатними управляти своїми безладними бажаннями та пориваннями (“дикою жвавістю”).

3. Зумовленість виділення управління як спеціального розділу педагогіки соціально-історичними умовами розвитку громадянського суспільства та відповідно – новими вимогами, що ставились до особистості – громадянина цього суспільства. Розмежування понять “особиста свобода” (природна, за Руссо) та “громадянська свобода, що обмежується загальною волею”.

4. Неможливість виробки моральної свідомості як головного завдання виховання без пропедевтичного етапу – управління, функція якого полягає у здійсненні “негативної ролі обмеження” (у чому Гербарт солідаризувався з Кантом).

5. Насіння “дикої невгамовності” можуть з роками примножуватися і привести до формування антигромадської спрямованості волі індивіда, отже, подолання безладдя шляхом підкорення, дисциплінування дитини у молоді роки спрямоване на перспективу: розвиток “культури дитячої душі” і, разом з тим, на благополуччя всього суспільства.

6. Покірність дитини є першим проявом її “доброї волі”.