Прагматична концепція виховання особистості

Прагматична виховна концепція базується на позиціях ціннісного релятивізму .

На відміну від абсолютизму, за яким цінності є вічними і незалежними від нашого до них ставлення, ціннісний релятивізм розглядає їх як такі, що випливають із цілеспрямованої діяльності людини, а тому характеризуються тим, що вони:

• обмежені у часі, оскільки їх існування є таким же обмеженим, як і життя їх творця - людини;

• відносні, оскільки виникають і діють тільки у певному людському суспільстві, не є істинними у інших людських спільнотах;

• змінні, оскільки змінюються при зміні чинників часу і простору, тобто у іншій конкретно-історичній ситуації;

• вторинні, оскільки їх існування зумовлене існуванням людства;

• апостеріорні (від лат. a posteriori -що випливають з досвіду), оскільки знання про їх істинність залежить від результатів перевірки досвідом.

Витоки ціннісного релятивізму дослідники знаходять у вченні давньогрецьких софістів, перш за все у судженні Протагора про те , що "людина є мірою всіх речей сущих у їх бутті та несущих у їх небутті". Звідси існування абсолютних цінностей не є можливим, оскільки те, що для одних є цінністю, для інших її не складає. Більш того, оскільки людина постійно змінюється, то для однієї і тієї ж людини цінність не може бути раз і назавжди даною.

У ХІХ ст. ціннісний релятивізм отримав розвиток у ідеях представників утилітаризму, які вважали, що метою вчинків людини є прагнення до вигоди, користі, благополуччя. Звідси робиться висновок про цінності як результат особистого досвіду. Критерій добра, за висловом засновника утилітаризму І.Бентама, полягає у тому, що "якомога більша кількість людей повинна прагнути до якомога більшого щастя". Вчинки людини, з позицій сучасного утилітаризму, слід оцінювати за їх наслідками. Основою для оцінки виступає відповідність первинному благу, що розуміється як задоволення інтересів і потреб людини, тобто її щастя, яке полягає у радості, відсутності страждань. Отже, кожен має право сам вирішувати, у чому полягає його щастя, але при цьому необхідно приймати до уваги право на щастя інших людей, яких стосуватиметься кожен конкретний вчинок.

Представники педагогіки прагматизму вважають цінності продуктом актуального досвіду, штучною побудовою, створеною з метою спрямування людської діяльності. Цінності розглядаються як такий же інструмент в руках людини, як знання та інтелектуальні вміння.

Людина сама створила їх з метою покращання життя, тому їх необхідно постійно перевіряти досвідом на надійність та корисність. Таке трактування не означає еквівалентності та підпорядкованості цінностей потребам та інтересам будь-якого індивіда. Критерієм добра і зла є суспільство: добро є те, що добре для суспільства, а зло - що погано для суспільства. Визначаються ціннісні стандарти не теоретичними міркуваннями, а практикою поведінки людей. Слід привчати вихованців перевіряти різні варіанти можливої поведінки, обирати ту, яка у найбільшій мірі відповідає критерію корисності. Можливою за таких умов є хибна поведінка. Вона не піддається осуду, а вихованця спонукають до усвідомлення своєї помилки, навчають його знаходженню правильного способу дій.

Таким чином, виховання розуміється як тренування у виборі цінностей, стилю життя, як підготовка до самовизначення у життєвих ситуаціях, спонукання до експериментування у здійсненні вчинків з метою підготовки до зустрічі з життєвими реаліями, повними небезпек та ризику.