Вольтер

(1694-1778)

	Критикував теорію природжених ідей, писав, що “людина повністю визначається вихованням, прикладами, урядом, під владу якого вона потрапляє, нарешті, випадком, який спрямовує її або в бік доброчинності, або злочину”.
Вважав непотрібним давати повноцінну освіту простолюдинам: “Краще, щоб народом керували, аніж давали йому освіту... давати освіту треба не робітникам, а добрим буржуа”.

Літературно-педагогічна діяльність жан-жака руссо

(1712-1778)

ЕТАПИ ПЕДАГОГІЧНОЇ ТА ЛІТЕРАТУРНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

1740-1741 з 1741 р. 1743-1745 1749 р. 1756-1762 1762-1767 1771-1772

Діяльність у якості домашнього вчителя в м. Ліон. Життя у Парижі, участь у написанні “Енциклопедії”. Написання трактату “Проект виховання де Сент-Марі”, у якому засуджується схоластична школа, подані рекомендації щодо оновлення методів викладання, вивчення природничих предметів, співпраці вчителя і батьків; висловлюються судження щодо пріоритетності морального виховання. Написання трактату “Чи сприяло відродження наук і мистецтв покращанню вдачі?” Ідея неможливості виховання істинно гуманної людини в умовах суспільної нерівності. Період найбільшого творчого злету, коли були написані найвідоміші літературно-педагогічні праці, політичні трактати: “Листи про мораль” (1758) – міркування про сутність людської особистості та позитивні, добрі начала людської природи”. “Юлія, або Нова Елоїза” (1758) – засудження пороків та забобонів сучасного суспільства, міркування щодо виховання почуттів, гуманного та бережливого ставлення до природи вихованця. “Суспільний договір” (1762) – розвиток ідей щодо походження та сутності держави, соціальних та природних чинників розвитку особистості. Поставлена проблема умов досягнення гармонії природного та соціального (громадянського) у людській сутності. “Еміль, або Про виховання” (1762) – найбільш повний розвиток ідей природного та вільного виховання на символічному прикладі. Вигнання з Франції після заборони “Еміля” та піддання анафемі папою Римським. Написання трактату “Міркування про спосіб правління у Польщі”, в якому розроблено проект національного виховання в умовах світської громадської загальнодоступної “школи-республіки”, створеної у демократичній державі.

Головне джерело зла - нерівність. Нерівність породила багатство... Із багатства народились розкіш і неробство.

Людське щастя і людське благополуччя - природні права кожного індивідууму і не повинні бути спеціальним здобутком привілейованого класу; належна соціальна організація і виховання ставлять собі за мету реалізувати ці побажання.

СУТНІСТЬ ВИХОВАННЯ

Процес природний, а не штучний.

Розвиток зсередини, а не прирощення ззовні.

Процес, що здійснюється через діяльність природних інстинктів та інтересів, а не через вплив зовнішньої сили.

Розкриття природних здібностей, а не придбання

відомостей.

Воно – саме сьогоденне життя, а не підготовка до майбутнього, відмінного за своїми інтересами та особливостями від дитячого життя.

ЗАГАЛЬНОПЕДАГОГІЧНІ ІДЕЇ Ж.-Ж. РУССО

ВІД ПРИРОДИ:

ВНУТРІШНІЙ РОЗВИТОК

ЗДІБНОСТЕЙ

ТА ОРГАНІВ

ЛЮДИНИ

ВІД ОТОЧУЮЧИХ РЕЧЕЙ:

НАБУТТЯ ЛЮДИНОЮ

ВЛАСНОГО ДОСВІДУ

ВІДНОСНО ПРЕДМЕТІВ, ЯКІ ВОНА СПРИЙМАЄ

ВІД ЛЮДЕЙ:

НАВЧАННЯ ТОМУ, ЯК

КОРИСТУВАТИСЯ

ПРИРОДНИМИ ЗДІБНОСТЯМИ

ПРИНЦИПИ ВИХОВАННЯ

• 

  • Виховання за межами зіпсованого суспільства, на лоні природи, серед простого трудового народу, що живе природним життям.

  • Спілкування з природою, що укріплює фізично, вчить користуватися органами відчуттів.

  • Приведення в гармонію впливів від природи, від людей та від оточуючих речей.

  • Урахування особливостей віку дитини та статевих особливостей.

  

  • Ідея доброго начала як первинної сутності людської природи: “Все виходить досконалим з рук творця, все спотворюється в руках людини”.

  • Виховання як допомога вільному саморозвитку всіх природних властивостей дитини: “Нічого не давайте їй (дитині) для задоволення її потреб, а лише сприяйте задоволенню потреб”.

  • Метод опосередкованого педагогічного впливу: “Дитина повинна робити те, що вона хоче, а хотіти вона повинна того, чого хоче вихователь”.

  • Відмова від обмежень, що встановлюються волею вихователя, а не випливають з природних обставин життя дитини.

  • Відмова від сліпого підкорення вихованця авторитетові вихователя.

  • Відмова від штучних покарань.

  • Метод природних наслідків як основа морального виховання.

  • Негативне виховання: “Я називаю позитивним вихованням таке, що прагне завчасно розвинути розум дитини та навчити її виконувати обов’язки дорослої людини. Я називаю негативним вихованням таке, що прагне удосконалити органи здобування знань перш ніж безпосередньо дати ці знання, і яке прагне розчистити дорогу для розуму за допомогою належних прав органів відчуттів. Негативне виховання не означає марноти, - зовсім ні. Воно не дає доброчинності, воно запобігає пороку; воно не впроваджує істину, воно запобігає омані”.