Особливості методики навчально-виховного процесу

- метод занурення (метод епох)- вивчення основного річного матеріалу предмета протягом 4-8 тижнів з наступним повторенням та закріпленням; - навчання без жорстких програм та підручників - ритмічний початок уроку: спільне читання віршів, молитов, спів, ритмічні рухи;

образний, емоційний виклад матеріалу. гетеаністичний метод пізнання: творче пізнання себе і навколишнього світу у взаємозв’язку; один учитель викладає всі предмети протягом 8 років; відсутність оцінок, другорічництва; самоконтроль, право на помилку, свобода вибору учнем виду діяльності.

Педагогічна система селестена френе

(1896-1966)

Принципові засади виховної системи

Виховання повинно базуватися на природних засадах, тобто на природі дитини, сім’ї, духовному досвіді людства. Школа концентрує свою увагу на дитині, керується у своїй діяльності її потребами, підпорядковує їм свою техніку, технологію, зміст освіти і методи виховання. Дитина сама створює свою особистість за допомогою дорослого. Школа майбутнього – це школа праці. Праця є головним принципом, двигуном і філософією народної школи. Щоб готувати людину до сучасного життя, треба застосовувати найсучасніші технічні засоби.

Виховання повинно базуватися на переконанні, а не на примусі; переконувати слід не словом, а прикладом, справою. У школі має панувати функціональна дисципліна, що випливає з потреб організації навчально-виховного процесу, а не дисципліна порядку. Шкільне самоврядування як важливий засіб соціалізації особистості. Культ здоров’я дитини: фізична праця, вегетаріанський режим, методики натуральної медицини; ідеал: життя у гармонії з природою. Ранній розвиток художніх здібностей дитини, її інтуїтивної творчості через систему естетичного виховання

МЕТОДИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ “ТЕХНІКИ ФРЕНЕ”

• Вільні тексти як основа навчання рідної мови: невеличкі творчі роботи, в яких діти розповідають про свої враження, радощі, болі, плани на майбутнє. Вчитель заохочує їх до самовиразу, допомагає, виправляє помилки, сидячи поряд “як мама”. Обов’язковою є спільна робота дітей у формі слухання текстів всіх учнів і вибір найцікавішого сюжету, граматичні і лексичні вправи тощо.

• Шкільна друкарня як обов’язковий і суттєвий елемент структури навчально-виховного процесу. Метод дозволяє: активізувати пізнавальну діяльність школярів; розвивати вправність руки, гармонійну координацію рухів, увагу, зорову пам’ять; навчати читанню і письму без напруги, тому що складання текстів на верстаті добре активізує механічну пам’ять, дозволяє репродукувати орфографію слів на підсвідомому рівні; привчати до співробітництва.

• Шкільний журнал: збірка вільних текстів, які друкуються щодня, а у кінці місяця видаються. Слугує важливим стимулом пізнавальної активності, засобом мотивації і соціалізації дитячої експресії, засобом формування уміння правильно висловлювати свої думки живою літературною мовою, міжособистісного спілкування, живим класним архівом.

• Обмін шкільною друкованою продукцією (листи, шкільні журнали, тематичні альбоми, магнітофонні касети з розповідями дітей тощо) між “Френетівськими класами”, що входили у Федерацію сучасної французької школи, засновану педагогом.

• Перші спроби програмованого навчання. Френе відмовився від підручника як від єдиного, постійного, стабільного джерела інформації. Вводились навчальні картки (картки самоосвіти, методичні картки, “навчаючі стрічки”) тощо.

• Нові форми планування і контролю навчального процесу. Вводилися три види планів: генеральний, річний, тижневий. Генеральний план включав перелік і характеристики функціональної активності дитини, засоби її підтримки. Річний план являв собою перелік навчальних тем з предметів згідно з державною програмою. Тижневий план складався разом з кожною дитиною і являв собою перелік форм її діяльності на цей період (вільні тексти, твори, арифметичні задачі, праця у майстерні, на городі, у полі тощо).