Виникнення письма і становлення писемної культури в месопотамії (держави в міжріччі тигра і євфрата)

ВИНИКНЕННЯ ТА РОЗВИТОК ПИСЕМНОСТІ

I період. Передписемність (предметне письмо)

Предметне письмо здійснювалось за допомогою глиняних трьохмірних символів, що слугували для підрахунків різних категорій предметів. Близькосхідна передписемність слугувала засобом фіксації актів передачі майна з одних рук у інші.

Засоби письма: фішки (конуси, кулі, плоскі і інші диски, циліндри, тетраедри тощо), рідко – мініатюрні посудини і голови тварин і птахів; трьохмірні символи.

До ІV тис. до н.е. існувало більш ніж 200 видів фішок.

Недоліки системи фішок: не можна вказати імена і ролі учасників певних торгових операцій; якщо конверт закритий (у глиняній оболонці і скріплений печаткою посадової особи), необхідно було покладатись тільки на пам‘ять.

ІІ період. Поява нового двомірного письма (наносились малюнки - піктограми).

ІІІ період. Поява клинописного письма. Біля 3 тис. років до н.е. шумерські писці удосконалили інструмент письма - стилос, надавши йому тригранну форму. Легке торкання таким стилосом глини залишало клиноподібний відбиток. Зображення предметів схематизується і перетворюються у майже абстрактні клинописні позначки.

Раннє письмо шумерийців було ідеографічним, тобто знак у ньому передавав не слово, що звучало, а поняття, або кілька близьких понять.

З удосконаленням письма розширюється сфера його використання:

• Укладання контрактів про купівлю-продаж майна або дарчих актів.

• Виникнення та розвиток наукової літератури: списки ідеограм із розшифровкою їх читання, покажчики назв міст, рік, країн, мінералів, рослин, риб тощо; двомовні (шумеро-акадські) словники; збірки прикмет, передбачень, описів симптомів хвороб.

• Використання писемності у традиційній “усній” культурі, фольклорі.

Система навчання

Причини виникнення шумерської писемності:

• Виникнення перших міських поселень у протописемний період;

• Храм як володар великих матеріальних цінностей потребував добре налагодженої системи обліку.

Навчальні заклади існували майже у кожному місті (з ІІІ тис. до н.е. у зв‘язку з потребами господарства і культури в грамотних людях – писцях)

Будинки табличок. (по-шумерськи еддуби) – перші заклади для підготовки писців. Перші еддуби виникли у сім‘ях писців, потім – при храмах і палацах.

Методика навчання – нанесення клинопису на глиняні таблички. З І тис. до н.е. писці використовували дерев‘яні таблички. Вчитель виготовляв таблички–моделі і таблички-вправи. У великих “будинках табличок” були окремі вчителі письма, лічби, малювання.

Освітні заклади будувались на традиціях патріархально-сімейного, ремісничого виховання і учнівства. Сім‘я виконувала головну роль у вихованні дітей.

Організація навчання: навчання платне. Розмір платні залежав від авторитету вчителя. Основний прийом виховання в школі, як і в сім‘ї, - приклад дорослих. Побут і навчання нагадували життя великої сімейної громади. На чолі громади – “батько-учитель”, викладачі – “брати батька”, учні – молодші і старші “діти” еддуби.

Мета навчання: підготовка до ремесла писця.

Засоби навчання: заучування і переписування. Багаторазове повторення, механічне запам‘ятовування рядків словарних слів, термінів, текстів, задач і їх рішень. Зароджувались нові методики навчання: бесіди учителя з учнями, роз‘яснення учителем складних слів і текстів, використання діалогу – спору.

“Істинний писець не думає про хліб насущний, а зосереджений на своїй праці. Старанність виводить учня на шлях багатства і благополуччя”.

Програма навчання: вивчення двох мов (акадської і шумерської), граматики, математики, астрономії (в залежності від спеціалізації). Випускник мусив добре знати 4 арифметичні дії, добре володіти письмом, мистецтвом співу і музики; приймати розумні обґрунтовані рішення, знати ритуали жертвоприношень; уміти виміряти земельні ділянки, розподіляти майно, знатися на тканинах, металах, рослинах; розуміти мову жерців, пастухів, ремісників.

Поступово будинки табличок ставали своєрідними культурно-освітніми центрами. З‘являється спеціальна навчальна література для шкіл.

Перша половина ІІ тис. до н.е. – період розквіту давнього Вавилонського царства: провідну роль у справі освіти виконували двірцеві і храмові еддуби, що розміщувалися в культових будинках і мали приміщення для зберігання табличок, для наукових і навчальних занять. Подібні комплекси отримали назву “будинки знань”.