Психоаналітичні концепції виховання особистості

Однією з провідних основ теорії психоаналізу стала концепція сублімації як принципу виховання та перевиховання особистості. Під сублімацією розуміється перетворення комплексу не схвалюваних суспільством імпульсів (агресивних, антисоціальних) у такі форми, що контролюються свідомістю і схвалюються спільнотою.

За Фрейдом ті імпульси, що підлягають перетворенню, не можуть перестати існувати, але їх енергію можна спрямувати на досягнення соціально прийнятних цілей (на заняття мистецтвом, наукою, спортом тощо).

Отже, в ідеї сублімації висловлена головна виховна мета психоаналітичної концепції формування особистості: “Там, де було “Воно”, повинно бути “Я”.

У сучасній західній педагогіці користуються популярністю неофрейдистські концепції особистості, провідними з яких є теорії Е.Еріксона, Е.Фромма, А.Адлера та деякі інші.

Е. Фромм висунув ряд контрдоводів ідеям Фрейда щодо детермінованості волі людини незалежними від неї біологічними інстинктами і несвідомими імпульсами, які визначають глибоку внутрішню порочність людини, її агресивність, перевагу егоїстичних, часто аморальних мотивів. Висловлює Фромм незгоду і з фрейдистським положенням про можливість позитивного виховного впливу на дитину лише у ранньому дитинстві, незгоду з тим, що у більш старшому віці психіка дитини “затвердіває” і стає непіддатливою будь-яким впливам.

Фромм висуває ідею необхідності докорінного оновлення виховання, яке повинно стосуватись як цілей і принципів, так і методів виховного впливу. Оновлене виховання має бути спрямоване не тільки на інтелектуальну, а й, значною мірою, на емоційну сферу дитини. Пов’язаним із моральним розвитком особистості має бути і естетичне виховання, для якого обов’язковою є гуманістична спрямованість. Позбавлені такої спрямованості, навіть найвищі естетичні ідеали не створюють надійної орієнтації у виборі між добром і злом.

У своїй праці “Втеча від свободи” Фромм визначає мету виховання як розвиток внутрішньої незалежності дитини, її неповторної індивідуальності. Автор пояснює, що принцип рівності не означає однаковості людей, тому надзвичайно важливим є індивідуалізоване навчання і виховання, яке враховує неповторні особливості, унікальні риси кожної дитини. Право на свободу, індивідуальність та унікальність однак не означає свавілля і відмови від певного кола загальнолюдських принципів поведінки, якими повинні керуватись як вихованці, так і вихователі.

Біхевіористична концепція виховання особистості

Біхевіористське розуміння сутності виховання визначає основний зміст сучасних технократичних, або, як їх ще називають, сцієнтистських (від англійського science - наука) педагогічних теорій.

Сутність виховання у біхевіористських концепціях визначається, перш за все, висуненням на перший план питань регулювання зовнішньої поведінки людини шляхом виробки у неї соціально схвалюваних реакцій на основі ретельно розробленої педагогічної техніки.

При розробці своєї педагогічної технології Б. Скіннер глибоко проаналізував сутність домінуючої протягом тривалого етапу розвитку людства авторитарної педагогічної практики. На його думку, для авторитаризму характерним є, перш за все, застосування методів аверсивного контролю (насилля, покарань, як фізичних, так і вербальних, здійснюваних у формі висміювання, сарказму тощо) як засобів реагування на неправильну поведінку індивіда.

У своїх міркуваннях засновники технократичної педагогіки справедливо зауважували, що насильницькі методи контролю за особистістю перетворюють навчання у неприємну справу, породжують емоційну і навіть фізичну протидію з боку учня, негативно впливають на особистісні та професійні якості вчителів (вони стають дратівливими, агресивними, нездатними до продуктивного творчого спілкування з учнями). Така практика повинна і може бути докорінним чином змінена шляхом переходу від аверсивних форм контролю до протилежних - підкріплюючих впливів на особистість.

Отже, на думку Скіннера, треба докорінно реформувати практику виховного контролю. В основу її необхідно покласти професійно розроблену систему підкріплень, причому переважно позитивних (заохочення бажаних поведінкових реакцій). Разом з тим повинні застосовуватись і негативні підкріплення (такі, що позбавлять від неприємних ситуацій), які, на думку засновника доктрини, не мають нічого спільного з аверсивним контролем, оскільки дають дитині можливість змінити аверсивну міру впливу на неї, висловивши готовність поводитися необхідним чином. Така стратегія формування особистості базується на принципах оперантного обумовлення, розроблених Скіннером. Їх сутність розкривається у наступних положеннях:

• якщо поведінка веде за собою явно позитивні наслідки (тобто супроводжується позитивним підкріпленням), то вона, ймовірно, буде повторюватись;

• якщо поведінка не викликає явних наслідків, або ці наслідки є нейтральними (реакція непідкріплення), то вона буде мати тенденцію до зникнення;

• нарешті, якщо поведінка супроводжується негативними наслідками, інакше кажучи, покаранням (негативним підкріпленням), то індивід буде прагнути змінити її таким чином, щоб уникнути цих наслідків.

Оперантна поведінка є, за Скіннером, добровільним поведінковим актом, який здійснюється у бажаному для вихователя напрямі. Під поведінкою ж психологи-біхевіористи розуміють всі види реакцій, притаманних людині. Тобто, всі види життєвих проявів людини розглядаються крізь призму “відкритої поведінки” - поведінкових актів, що піддаються об’єктивному виміру.