Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
МІЖНАРОДНА ЕКОНОМІКА Козак.doc 2.doc
Скачиваний:
25
Добавлен:
07.11.2018
Размер:
11.75 Mб
Скачать

1. Світова валютно-фінансова система та принципи її функціонування

1.1. Валюта та валютні курси 1.1.1. Що таке валюта та які е її види?

Під валютою слід розуміти будь-який товар, що здатний виконувати функцію засобу обміну в міжнародних розрахунках. У більш вузькому ро­зумінні — наявна частина грошової маси, яка переходить з рук у руки в формі грошових банкнот і монет.

Валюта забезпечує зв'язок і взаємодію національного та світового гос­подарства.

В залежності від приналежності (статусу) валюти поділяються на національну, іноземну, міжнародну (регіональну).

Національна валюта — це встановлений законом платіжний засіб да­ної країни.

Так, валюта України — це:

а) грошові знаки у вигляді банкнот, монет та в інших формах, що пере­бувають в обігу та є законним платіжним засобом на території України; ви­лучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу; кошти на рахунках, у внесках банківських та інших кредитно-фінансових установах на території України;

б) платіжні документи та інші цінні папери (акції, облігації, купони до них, бони, векселі (тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, ощадні книжки, інші фінансові та банківські документи), виражені у валюті України.

Національна валюта є основою національної валютної системи.

Іноземна валюта — грошові знаки іноземних держав, кредитні та платіжні засоби, які виражені в іноземних грошових одиницях і які вико­ристовуються в міжнародних розрахунках.

Міжнародна (регіональна) валюта — міжнародна або регіональна грошова розрахункова одиниця, платіжний та резервний засіб. Напри­клад, СДР (SDR — Special Drawing Rights) — спеціальні права запозичен ня, які є міжнародними платіжними засобами, що використовуються МВФ для безготівкових міжнародних розрахунків шляхом записів на спеціальних рахунках, і розрахунковою одиницею МВФ; евро — регіо­нальна міжнародна розрахункова одиниця, яка була введена у 1999 р. в межах Європейської валютної системи і є повноцінною валютною оди­ницею країн ЄС з 2002 р.

По відношенню до валютних запасів країни розрізняють резервну ва­люту.

Під резервною валютою розуміють іноземну валюту, в котрій цент­ральні банки певних держав нагромаджують і зберігають резерви для міжнародних розрахунків по зовнішньоторгівельних операціях та інозем­них інвестиціях. Резервна валюта є базою визначення валютного парите­ту і валютного курсу для інших країн, вона використовується для прове­дення валютної інтервенції з метою регулювання курсу валют країн-учас-ниць світової валютної системи.

Так, в якості резервної валюти використовують долар США, японську єну, євро. Для того, щоб валюта набула статусу резервної, країна повинна посідати панівне становище у світовому виробництві, в експорті товарів і капіталів, мати розвинуту мережу кредитно-банківських установ у себе і за рубежем, ліберальне валютне регулювання, вільну конвертованість ва­люти і впровадження її в міжнародний обіг через банки та міжнародні ва­лютно-фінансові організації.

Країна-емітент резервної валюти набуває ряд переваг: можливість по­кривати дефіцит платіжного балансу національною валютою, сприяти зміцненню позиції національних виробників в конкурентній боротьбі на світовому ринку.

По відношенню до курсів інших валют розрізняють сильну (тверду) та слабку (м'яку) валюту. Тверда валюта характеризується стабільним ва­лютним курсом. Поняття твердої валюти нерідко використовується як си­нонім конвертованої валюти.

За режимом використання розрізняють вільно конвертовану, частково конвертовану, неконвертовану валюту

За матеріально-речовою формою валюта буває готівковою і без­готівковою.

За принципом побудови — «кошикового» типу і звичайною.

Валютний кошик — це метод сумірності середньозваженого курсу однієї валюти по відношенню до визначеного набору інших валют. Важ­ливим моментом розрахунку валютного кошика є визначення його скла­ду, розміру валютних компонентів, тобто кількість одиниць валюти у на­борі.

У науковій економічній літературі, телекомунікаційному зв'язку за­стосовуються міжнародні коди валют, які значно полегшують і прискорю­ють поточну діяльність учасників валютного ринку (таблиця 2.1).

Таблиця 2.1. Міжнародні коди окремих валют

Найменування валюти

Код валюти

Цифровий

Літерний

Австралійські долари

036

AUD

Англійські фунти стерлінгів

826

GBP

Датські крони

208

DKK

Долари США

840

USD

Ісландські крони

352

ISK

Канадські долари

124

CAD

Норвезькі крони

578

МОК

Російські рублі

810

RUR

Швейцарські франки

756

CHF

Японські єни

392

IPY

Євро

978

EUR

СДР

960

SDR

[Джерело: 63, с. 19].

Головною характерною рисою теорії і практики міжнародних фінансів є те, що вони мають справу з численними валютами. Кожна країна має свою грошову одиницю, валюту, яка лежить в основі грошової системи країни (долар, єна, рубль, гривня тощо). Валюта в різних країнах може мати одну назву, але різну цінність. Наприклад, грошова одиниця і в Канаді і в США — долар, але американський долар і канадський долар мають різну цінність.

Завдяки тому, що кожна країна використовує у своєму обігу валюту, яка відрізняється від валюти інших країн, усі міжнародні операції — тор­говельні, кредитні та ін. — передбачають обмін двох валют. При здійс­ненні міжнародної операції потік товарів, послуг, капіталу в одному на­прямку передбачає рух валютних коштів у зворотному. Наприклад, якщо ви купуєте у автомобільного ділера американську машину, ви сплачуєте йому за машину в гривнях. Але автомобільний ділер повинен заплатити американцям у доларах. Ділер створює попит на долари і пропозицію гри­вень на ринку обміну іноземної валюти. Експорт товарів спричиняє при­плив у країну іноземної валюти і її пропозицію на ринку обміну іноземної валюти, імпорт — попит на іноземну валюту.

Такий самий принцип існує на ринку міжнародного капіталу. Коли іноземець купує іноземну компанію або будує завод в іншій країні, він створює попит на валюту цієї країни і пропозицію валюти своєї країни. А оскільки, зазвичай, країна торгує не з однією, а з декількома країнами, то в обмін між собою вступає низка національних валют.

Валюти, як правило, обмінюються не просто одна до одної, а в певному співвідношенні, що визначається їх відносною вартістю, котра називається обмінним курсом валют. Але обмінні курси валют постійно змінюються й часто досить різко. Відтак обмінні курси, ризик коливання курсів валют знаходяться в центрі уваги теорії міжнародних фінансів. Для ТНК вирішення всіх питань їх діяльності (розміщення виробництва, перспекти­ви його розширення, можливі ризики) ґрунтуються на аналізі обмінних курсів у їх зв'язку з відносним рівнем відсоткових ставок і темпів інфляції. Зростаюча роль зовнішньої торгівлі, бурхливий розвиток міжнародно­го ринку капіталів висувають, як одну з фундаментальних проблем теорії міжнародної економіки, проблему досягнення необхідної гармонії між зовнішньоторговельною і валютною політикою різних країн без втручання якогось світового уряду, який би вказував, що робити країнам. Проблеми координації валютно-фінансової політики різних країн є найскладнішими.