3.1.14. В чому полягає механізм інтегрованості країн, що розвиваються, у світову економіку?

Основними зовнішніми чинниками для країн, що розвиваються зали­шаються: зовнішня торгівля, іноземні інвестиції, іноземні кредити, впро­вадження передових технологій, підготовка національних кадрів.

Зовнішня торгівля продовжує грати вирішальну роль у визначенні міри успішності національних економік. При сприятливій кон'юнктурі світового ринку країни одержують додаткову можливість закуповувати для собе необхідну продукцію виробничого і споживчого призначення і навіть вкладати кошти в розвиток імпортозамінних та експортоорієнтов-них виробництв. Несприятлива кон'юнктура світового ринку енерго­носіїв, зерна, металів або чого-небудь іншого відразу ж знижує купівель­ну спроможність більшості країн, що розвиваються, і затягує їх у чергову боргову яму зовнішніх запозичень.

Іноземні інвестиції завжди грали важливу роль у розвитку економіки країн, що розвиваються. Спочатку це були залізниці, морські й авіаційні порти, автостради. Потім концесії з розробки корисних копалин і лісових ресурсів, пізніше — матеріаломісткі й екологічно шкідливі виробництва: виплавка чорних і кольорових металів, нафтопереробка, виробництво мінеральних добрив, целюлозно-паперова промисловість, що згодом роз­ширилися за рахунок трудомістких і навіть деяких наукомістких галузей.

У країни, що розвиваються, виріс приплив прямих іноземних інвес­тицій (ПІІ): їхня питома вага у світовому обсязі зросла із 12-14% у 1988-1990-х роках до 36-38% у 1999 р. і склала 166 млрд. дол. у 1998 ро­ці. Проте розподілені ці інвестиції по країнах вкрай нерівномірно: 90% припадає на 20 країн.

Одним із показників міри участі тієї або іншої сторони, що приймає інвестиції, у міжнародному виробництві є так званий індекс транс-національності (IT), що розраховується як середнє значення показників: «» притоку ПІІ до валових вкладень в основний капітал за останні 3 роки; »• загального обсягу залучених ПІІ до ВВП; ** обсягу умовно чистої продукції іноземних філій до ВВП; •» числа зайнятих на іноземних філіях до загальної чисельності працюючих.

Серед країн, що розвиваються, найбільш високий IT у Трінідаді і То­баго (50%) і Південної Кореї (20%).

Найбільш привабливими для ПІІ є НІК Південно-Східної Азії і Ла­тинської Америки. Обсяг ПІІ в країни АТР склав 85 млрд. дол. На країни Африки припадає усього 8,3 млрд. дол. (це менше, ніж у Сінгапурі). Якщо в Малайзії середньодушовий показник ПІІ складає 223 дол., то в Тропіч­ній Африці це менше 5 дол. Значні обсяги інвестицій ідуть у галузі, що не мають пріоритетних інтересів для країн, що розвиваються.

Основними інвесторами є ТНК. У даний час близько 60 тисяч ТНК ма­ють розгалужену мережу філій і дочірніх компаній у країнах Нового і Ста­рого Світу, контролюючи більше 60% обсягу продажів наукомісткої про­дукції, близько 80% фінансових ринків. Інтереси ТНК не завжди збігають­ся з інтересами сторони, що приймає, а часто і суперечать їм, оскільки уря­ди країн, що приймають, зацікавлені в стимулюванні національного роз­витку, тоді як ТНК у першу чергу орієнтуються на підвищення конкурен­тоспроможності своєї продукції на світовому ринку. Проте, в останні роки урядам багатьох країн, що розвиваються, шляхом переговорів в/далося реінвестувати частину прибутків ТНК у життєво важливі для даних країн галузі господарства і збільшити обсяг одержуваних податків.

Не менш важливе значення має розширення внутрішнього попиту. За рахунок цього в Таїланді забезпечено 86% приросту ВВП, в Індії — 96%. Успішний розвиток внутрішнього імпортозамінного та імпортоупереджу-ючого ринків багато в чому залежить від створення сприятливих умов для функціонування багаточисельних дрібних і середніх підприємств.

Іноземна фінансова допомога надходить у країни або у вигляді довго­строкових пільгових кредитів під гарантії держави і нерідко списується, або у вигляді державних грантів. Ця допомога може реалізовуватися в різних формах: підготовка спеціалістів у вузах розвинутих країн, підго­товка спеціалістів у самій країні, надання кредитів у вигляді товарів або технологій, надання грошових сум через світові банки і т.д. Проте, це з од­ному боку, дає якусь можливість для розвитку на даному етапі, а з іншого боку, збільшує економічну і політичну залежність від країн — донорів. До того ж виплата кредитів і відсотків за ними для багатьох країн складає ЗО і більше відсотків від їх щорічного ВВП.

Таблиця 1.56. Зовнішня заборгованість (у %) до вартості експорту

Країни	Зовнішній борг
	1994	1995	1997
Індія Аргентина Бразилія	244 390 201	208 325 279	183 293 297
Індія Аргентина Бразилія	Виплати по обслуговуванню зовнішнього боргу
	12 20,5 15,3	10,9 19 18	10,8 16,8 21,3

[Джерело: МЭ и МО, №7, 2000, с. 32-47.]

Впровадження передових технологій у країнах, що розвиваються, зустрічає багато об'єктивних труднощів: як правило, розвинуті країни не зацікавлені в передачі новітніх технологій і створенні для собе конку­ренції. Часто новітні технології в ряді країн, що розвиваються, (напри­клад, розширення мережі Інтернет) не можуть бути застосовані через відсутність відповідної бази. Для більшості країн морально застарілі тех­нології розглядаються ними як нові, тому що раніше вони в країні не ви­користовувалися. Передача технологій проходить декількома шляхами: через підготовку національних кадрів, будівництво наукомістких підпри­ємств, залучення до наукових розробок національних наукових кадрів.

Підготовка спеціалістів для країн, що розвиваються, створює основу для майбутнього розвитку економіки, але в той же час сприяє вимиванню і «відпливу розуму» у розвинуті країни. Рівень неписьменності в більшості країн, що розвиваються, залишається вкрай високим і налагодження систе­ми освіти буде служити важливим чинників подальшого їхнього розвитку.

В 2000 р. у країнах, що розвиваються, було в основному подолано наслідки фінансової кризи 1997-1998 pp. Темпи росту ВВП цих країн ста­новили 5,3%, що вище середнього рівня за попередні 10 років. Частка країн, що розвиваються, у сукупному обсязі світового ВВП складала 22,5%, у світовій торгівлі — 33,4% (також найвищий показник за останні 10 років). В той же час інвестиційна привабливість залишається на най­нижчому рівні.