Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
МІЖНАРОДНА ЕКОНОМІКА Козак.doc 2.doc
Скачиваний:
24
Добавлен:
07.11.2018
Размер:
11.75 Mб
Скачать

3.1.13. В чому полягають основні економічні проблеми країн,

що розвиваються?

Модель наздоганяючого розвитку, має явні хиби: прагнення забезпе­чити свою економіку одними промисловими товарами, неминуче викли­кає необхідність імпорту інших товарів і засобів їх виробництва. Щоб за­довольнити ці все зростаючі потреби, необхідно постійно збільшувати ек­спорт або брати кредити. Розширення експорту, починаючи з 50-х років, виявилося проблематичним, тому що світові ціни на сировину і сільсько­господарську продукцію постійно падають за рахунок застосування в роз­винутих країнах енерго- і матеріалозберігаючих технологій. Це призвело до росту зовнішньої заборгованості країн, що розвиваються, і збільшен­ню залежності від нових видів імпорту.

Хронічне відставання експорту країн, що розвиваються, від потреб в імпорті особливо гостро проявилося під час енергетичної кризи 70-х років. У зв'язку з багаторазовим ростом цін на нафту в країнах, не забез­печених цією сировиною, різко скоротився імпорт інших видів товарів, знизилися обсяги промислового виробництва, вирос товарний і грошовий дефіцит. Це викликало інфляцію, спад виробництва, зростання зовніш­ньої заборгованості. Коли ціни на нафту на світовому ринку стабілізува­лися, то накопичилися борги й економічні проблеми стали стримувати темпи розвитку країн. Так за 1952-1970 pp. питома вага країн, що розви­ваються, у світовому експорті знизилася з 33 до 19%.

Уникнули економічного спаду лише ті країни, що до цього часу зуміли диверсифікувати свою економіку за рахунок промислового виробництва. Це Південна Корея, Тайвань, Сінгапур і Гонконг. Темпи їхнього промис­лового росту з 70-х років були вище не тільки країн, що розвиваються, але і більшості розвинутих, за що вони стали називатися чотирма «дракона­ми» Південно-Східної Азії. Порівняно швидко оправилися від кризи і такі країни як Таїланд, Малайзія, Індонезія, на дешеві трудові ресурси котрих стали з 70-х років орієнтуватися «дракони» Південно-Східної Азії.

У міжнародному поділі праці також виділилася високими темпами роз­витку ще одна досить різнорідна група країн, економіка яких розвивалася високими темпами з різних причин: Індія — за рахунок значного природно-ресурсного потенціалу й акценту на розвиток національної важкої промис­ловості; Туреччина — за рахунок своєчасного використання спаду вироб­ництва в країнах СНД; Пакистан — за рахунок економічної допомоги США, що значно збільшилася під час присутності в сусідньому Афганістані ра­дянських військ; Шрі-Ланка — за рахунок розширення експорту чаю.

Здійснення деколонізації економіки, аграрних реформ, імпортозамінної та експортоорієнтованої індустріалізації, створення економічної і соціальної інфраструктур, налагодження й удосконалювання моделей макроекономіч-ного регулювання, мобілізація національних ресурсів, а також широке залу чення капіталу, досвіду і високих технологій розвинутих країн, сприяло мо­дернізації соціально-економічних структур периферійних країн. При цьо­му даний процес охопив не тільки «тигрів» ПСА, але й ряд великих країн — Мексику, Індію, Бразилію, Індонезію та ін. Це викликало значне прискорен­ня динаміки і слаборозвинених країн. Якщо приріст їх ВВП на душу насе­лення в 1900-1938 pp. складав 0,4-0,6%, то за 1950-1999 р. - 2,6-2,8%.

За період із 1800 по 1998 роки абсолютний розмір розриву між розви­нутими і країнами, що розвиваються, виріс у 50 разів.

З 80-х років вперше в історії розвитку Периферії проявилася тен­денція скорочення розриву між розвинутими і країнами, що розвивають­ся. Темпи щорічного приросту ВВП за 1991-2000 pp. по розвинутих країнах склали 2.2%, а по країнах, що розвиваються — 5,0%. У той же час, якщо в розвинутих країнах у повоєнний період посилилися процеси кон­вергенції — зближення рівнів розвитку, то в країнах, що розвиваються, продовжилося розшарування країн за рівнем розвитку: до розвинутих на­близилося 27 країн, а слаборозвиненими стали вважати 50.

Для більшості країн Азії економічний зріст був викликаний виходом із фінансової кризи в НІК. У Латинській Америці уповільнення темпів розвитку пов'язано з наслідками валютної кризи в Бразилії і промисло­вим спадом в Аргентині. Найближчим часом цей спад буде усунутий за рахунок зовнішньої торгівлі, поліпшення загальної кон'юнктури ринку і пожвавлення туризму.

Таблиця 1.55. Зростання питомої ваги країн, що розвиваються, у світовій торгівлі, (%)

Країни

1950

1970

1980

1990

1998

Країни , що розвиваються

34,84

18,99

30,05

23,70

27,84

Чотири «дракони» ПСА

2,83

2,13

3,81

7,65

9,72

Чотири «тигри» ПСА

3,93

1,44

2,29

2,51

3,78

Мексика

0,86

0,44

0,77

1,17

2,17

Індія

1,85

0,64

0,38

0,52

0,61

Туреччина

0,43

0,19

0,15

0,38

0,48

Аргентина

1,90

0,59

0,41

0,37

0,47

[Джерело: МЭ и МО, №6, 2000, с. 3-13.]

Збереження за країнами, що розвиваються, репутації «сировинних придатків» або «бананових республік» згодом ще більш гостро позначить­ся на зниженні темпів їхнього росту через несприятливу кон'юнктуру на світовому ринку: на сільськогосподарському ринку стабільно відзна­чається перевищення пропозиції над попитом і далі ця тенденція буде зберігатися. Подальше впровадження матеріале- і енергозберігаючих тех­нологій знижує попит на сировину для промисловості.

Країни, що розвиваються, не мають достатніх засобів для проведення нау­кових досліджень і впровадження новітніх досягнень науки і техніки. Вони змушені або купувати не зовсім нові технології, або постійно знаходитися в положенні наздоганяючих, що також ніяк не сприяє їхньому розвитку і ско­роченню розриву між розвинутими країнами і країнами, що розвиваються.

Рівень науково-технічного прогресу в цих країнах стримується також за рахунок людського потенціалу. Тут відзначається низька кваліфікація кадрів, висока неписьменність, у тому числі функціональна, що унемож­ливлює швидкий перехід на високі технології. Крім цього, висока народ­жуваність постійно випереджає темпи економічного росту. ВВП на душу населення, при відносному зростанні виробництва, все одно падає. У да­ний час в країнах, що розвиваються, мешкає 4,8 млрд людей, а до 2025 ро­ку очікується 7,8 млрд.

Низький рівень інтенсифікації сільськогосподарського виробництва як однієї з головних сфер зайнятості і джерела їжі більшості' країн, що роз­виваються, продовжує істотно залежати від погодних умов і стримує роз­виток країн.

Слабкий рівень розвитку інженерної, соціальної і ринкової інфраст­руктур, низький рівень освіти й охорони здоров'я, нерозвиненість або слабка розвиненість транспортної, телекомунікаційної, фінансової інфра­структури, зародковий рівень комп'ютеризації стримує приток іноземних інвестицій як'одного з джерел росту.

Постійно виникаючі внутрішні і зовнішні конфлікти, процвітання нар-кобізнесу, торгівлі зброєю і людьми, підтримка світового тероризму, розквіт тіньової економіки, відмивання «брудних грошей» знижують привабливість країн для солідного довгострокового значного і середнього бізнесу, що в чер­говий раз призводить до залучення цих країн у бізнес дрібних ділків, що роб­лять швидкі гроші за рахунок сумнівних фінансових операцій.