Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
МІЖНАРОДНА ЕКОНОМІКА Козак.doc 2.doc
Скачиваний:
24
Добавлен:
07.11.2018
Размер:
11.75 Mб
Скачать

3.2.3. В чому полягають особливості європейських інтеграційних процесів?

І. Європейський Союз

Історично найбільш рельєфно інтеграційні процеси виявились в За­хідній Європі. З самого початку вони були викликані необхідністю відбу­дови економіки країн цього регіону після другої світової війни.

Для полегшення реалізації плану Маршала, 16 європейських країн в 1948 році створили Організацію європейського економічного співробіт­ництва, її цілями були: «> стабілізація валют; »»* об'єднання економічного потенціалу; »> поліпшення торговельних відносин.

Однак ця організація виявилася слабкою і не змогла забезпечити не­обхідного економічного зростання.

, Пошук нових форм співробітництва відбувався в двох основних на­прямках:

Перший напрям передбачав:

а) усунення перешкод на шляху просування товарів, капіталу і людей;

б) гармонізацію політики різних країн в галузі економіки;

в) створення єдиних зовнішніх тарифів.

Ці ідеї, врешті-решт, втілились в створенні Європейського Союзу. Другий напрям відкидав ідею повної інтеграції на користь створення зони вільної торгівлі. Він передбачав також:

1) зняття обмежень на шляху переміщення промислових товарів між членами зони;

2) збереження структури зовнішніх тарифів кожної країни. Іншими словами, цей напрям передбачав надання кожній країні-учас-

ниці організації вигоди від вільної торгівлі, що з'алишало кожній з них можливість дотримуватись власних економічних цілей у відносинах з іншими країнами.

Ці ідеї втілились у створення Європейської асоціації вільної торгівлі (ЄАВТ).

Шлях до Європейського Союзу був досить тривалим і складним. Не­обхідно виділити такі основні етапи формування цього Союзу:

1) Перший етап пов'язаний зі створенням, за Паризьким договором, (8 квітня 1951 р.) Європейського об'єднання вугілля і сталі (ЄОВС), який набрав чинності в серпні 1952 р. Творцями ЄОВС стали: Франція, ФРН, Бельгія, Люксембург, Італія, Нідерланди.

Мета ЄОВС — сприяти економічному зближенню між країнами, які увійшли до нього, шляхом створення єдиного ринку вугілля і сталі. В 1953 р. скасовано митні обмеження в торгівлі залізом і брухтом, а дещо пізніше — і сталлю; в 1954 р. — на спеціальні сталі. В 1980 р. введено кон тингентування виробництва* в цих країнах. В 1985 p. скасовано державні субсидії сталеливарній промисловості.

2) Другий етап пов'язаний з Римським договором (25 березня 1957р.) про створення Європейського економічного співтовариства (ЄЕС) та Євратома, котрий набрав чинності 1 січня 1958 р. Творцями ЄЕС і Євратом стали ті ж самі 6 європейських країн.

Мета ЄЕС (Спільного ринка) — забезпечення постійного і збалансова­ного розвитку економік країн-учасниць, підвищення рівня життя насе­лення шляхом забезпечення свободи переміщення капіталів, товарів і ро­бочої сили.

Мета Євратома — розвивати ядерну енергетику в країнах, що підписа­ли договір. Це співтовариство дозволило побудувати низку АЕС, прово­дити спільні дослідження в галузі ядерної енергетики.

3) Третій етап пов'язаний з об'єднанням в 1967 р. трьох співтовариств (ЄОВС, ЄВРАТОМ, ЄЕС) і створенням Європейських співтовариств (ЄС).

До складу ЄС спочатку увійшли 6 країн: Франція, Бельгія, ФРН, Люксембург, Італія, Нідерланди; в 1973 р. — Великобританія, Данія, Ірландія; в 1981 р. — Греція; в 1986 р. — Іспанія, Португалія.

Цілі ЄС — створення єдиної Європи шляхом поступового злиття національних економік і розвиток спільних інститутів.

Поступове злиття національних економік досяглось за допомогою:

а) формування спільного ринка на основі укладеного в 1968 р. митно­го союзу і спільної політики, особливо сільськогосподарської;

б) створення європейської валютної системи (березень 1979 р.) з ме­тою сформування «зони валютної стабільності» в Європі.

Механізм європейської валютної системи (ЄВС) ґрунтувався на ЕКЮ — складній валютній одиниці (корзині валют), з орієнтацією на єди­ну європейську валюту («Євро»);

в) створення єдиного внутрішнього ринка (січень 1993 р.) у відповід­ності з єдиним європейським актом, підписаним в 1986 р.

Розвиток спільних інститутів ЄС реалізувався у створенні і функціо­нуванні з 1967 року таких загальних наднаціональних і міждержавних ор­ганів:

а) Рада Міністрів — законодавчий орган;

б) Комісія Європейських співтовариств — виконавчий орган, що має право подавати на затвердження Раді Міністрів проекти законів;

в) Європейський парламент — контролюючий орган. Він здійснює контроль за діяльністю Комісії і затверджує загальний бюджет;

г) Суд Європейських Співтовариств — вищий судовий орган.

Останнім часом дедалі більшого значення набувають ще два органи, непередбачені у початкових договорах. Вони створювались поступово, у зв'язку з практичною необхідністю: *!• Європейська Рада, до складу якої входять голови урядів країн-учас-

ниць;

<» Європейське політичне співробітництво — комітет, у складі якого на­раховується 15 міністрів закордонних справ та один член Комісії ЄЄ. У своїй роботі Європейська Рада і Комісія Європейських Співтова­риств знаходять підтримку ще двох організацій, що діють в рамках «Спільного ринку»: *•* Економічної та соціальної ради; *J* Консультативної комісії ЄС з вугілля і сталі.

4) Четвертий етап пов'язаний з Маастріхтським договором (підписа­ний 12 країнами ЄС 7 лютого 1992 року і набрав чинності 1 листопа­да 1993 року після ратифікації його всіма країнами) про утворення Євро­пейського Союзу.

Сьогодні до складу ЄС входять 15 країн: Ірландія, Греція, Данія, Нідерланди, Італія, Швеція, Португалія, Великобританія, Люксембург, Франція, Бельгія, Іспанія, Австрія, Фінляндія, ФРН.

Основними цілями Європейського Союзу є:

•І* закріплення результатів, досягнутих на попередніх етапах інтеграції країн Європейського Співробітництва, включаючи створення єдиного ринку;

•І* підвищення ефективності механізмів і органів Європейського Спів­робітництва;

*«« сприяння збалансованому, усталеному розвитку економіки і соціаль­ної сфери в країнах-учасницях Європейського Співробітництва в умо­вах ліквідації внутрішніх кордонів між ними і поглибленню еко­номічного та валютного союзу;

*»* підвищення ролі Європейського Співробітництва на міжнародній арені шляхом проведення єдиної зовнішньої політики і політики без­пеки 15 країнами, що виступають як єдине ціле;

»> посилення захисту прав та інтересів громадян країн-учасниць шляхом введення громадянства Європейського Союзу.

У відповідності з Маастріхтським договором функціонування Євро­пейського Союзу передбачає:

1. Проведення спільної зовнішньої політики і політики безпеки (за­хист спільних інтересів, в тому числі голосуванням в ООН, ОБСЄ і таке інше; підтримання миру і міжнародної безпеки; зміцнення демократії; за­безпечення прав людини та основних свобод; економічні аспекти безпеки; зв'язки із Західноєвропейським союзом з питань оборони).

2. Співробітництво в галузі правосуддя і внутрішніх справ: вільне пе­ресування і перебування на всій території Європейського Союзу; право громадян країн-учасниць обирати і бути обраними до місцевих органів і в Європарламент незалежно від місця їх перебування в Європейському Союзі; захист громадян Союзу за його межами посольством або консуль­ством будь-якої країни-учасниці; право петицій Європейському Парла­менту; контроль за зовнішніми кордонами Союзу; митне співробітництво; візова політика; імміграційна політика, боротьба з контрабандою, теро­ризмом, наркобізнесом; співробітництво в галузі цивільного права; співробітництво національних служб, створення Європолу.

3. Співробітництво в економічній та соціальній сферах (крім Велико­британії), а також інших сферах (умови праці, захист безпеки та здоров'я трудящих; соціальний захист; використання праці іммігрантів; охорона навколишнього середовища; НДДКР; промислова політика; транс'євро­пейські інфраструктури: транспорт, телекомунікації, енергетика, захист споживачів; освіта, підготовка кадрів; охорона здоров'я; культура).

Поглиблення економічного і валютного союзу Європейського Союзу у відповідності з Маастріхтським договором включає такі етапи.

Перший етап: до 31 грудня 1993 року.

*J» Повна лібералізація руху капіталів всередині Європейського Союзу; * Завершення формування єдиного внутрішнього ринка ЄС; *J» Розробка заходів по зближенню («конвергенції») ряду економічних параметрів країн-учасниць з метою їх підготовки до участі в еко­номічному та валютному союзі. Другий етап: з 1 січня 1994 року.

*J* Установлення Європейського валютного інституту (ЄВІ) для розроб­ки правил і процедур створення Європейської системи центральних банків (ЄСЦБ) і введення єдиної валюти «Євро»;

»> Тісна координація економічної політики країн-членів; санкції за недо­тримання рекомендацій ради ЄС;

•J» Створення спеціального фонду сприяння «конвергенції» (15 млрд. ЕКЮ на 1993-1999 pp.) для фінансової підтримки найменш розвину­тих країн ЄС — Греції, Ірландії, Португалії та Іспанії. Третій етап: з 1 січня 1999 року автоматично, незалежно від числа країн, готових до участі в економічному і валютному союзі: *> Установлення незалежної Європейської системи центральних банків (ЄСЦБ) на чолі з Європейським центральним банком (ЄЦБ), котрим керують лише представники країн-учасниць економічного та соціаль­ного союзу (ЄВІ ліквідується);

»> Встановлення твердо фіксованого курсу валют країн-членів еко­номічного і валютного союзу між собою і по відношенню до «Євро»; •І» Емісія банкнот «Євро» Європейським центральним банком і національними банками з дозволу Ради управляючих ЄЦБ; заміна національних валют на евро з 2003 року; *> Єдина валютна політика країн-членів економічного і валютного союзу.

Договір про Європейський Союз передбачає істотні обмеження дер­жавного суверенітету в економічній галузі (питання валюти, податків, бю­джету і т. ін.), у зовнішній політиці, в питаннях оборони та соціального ре­гулювання.

Таке рішення викликало у багатьох громадян побоювання втрати національної самобутності, своїх етнічних, моральних, культурних та дер­жавних коренів. Відтак для того, щоб сумістити подальшу інтеграцію з са­мостійністю і самобутністю націй з правами людини, було ухвалене рішення впровадити в законодавство ЄС принцип субсидіарності. Суть цього принципу полягає в тому, що рівень влади і управління, на котру ухвалюється рішення, залежить від характеру проблем, що вирішуються: все те, що можна вирішити «внизу», там і вирішується, а те, що неможли­во, те передається для вирішення «вище».

Такий зважений підхід до вирішення найважливіших проблем ЄС доз­воляє реалізувати програми, які націлені на відновлення економічного зростання, підвищення конкурентоспроможності європейської промисло­вості і на боротьбу з безробіттям.

За оцінками спеціалістів, економічний ефект від реалізації наміченої програми подальшого розвитку економічної інтеграції в Західній Європі виявиться насамперед від економії на масштабах виробництва, зниження витрат виробництва, прискорення НТП, підвищення темпів економічного зростання, поліпшення умов торгівлі.

Становлення й розвиток західноєвропейської інтеграції відбувається у досить тривалий строк — майже підвстоліття. Пояснюється така повільність тим, що, поряд із позитивними умовами інтеграції в регіоні, є й ускладнюючі моменти. До них належить досить значний перепад еко­номічних потенціалів країн-членів, неоднаковий рівень економічного роз­витку. Про це свідчать такі дані:

Таблиця 1.58. Валовий внутрішній продукт країн ЄС (1999, млрд. евро)

Німеччина.

1982

Австрія

196

Франція ....................

1345

Данія

163

Велика Британія ...........

1335

Фінляндія ..........

121

Італія

1090

Греція

117

Іспанія .............

554

Португалія

104

Нідерланди .................

395

Ірландія ................

85

Бельгія

232

Люксембург

18

Швеція ......................

224

ЄС ..............................

7961

[Джерело: Aktuell 2001. Das JahrbuchNr.l. 17 Jahrgang. Harenberg. S. 196/]

Перша четвірка держав, особливо Німеччина, практично вирішує до­лю економіки Союзу, маючи частку в 72% від усього економічного по­тенціалу об'єднання. Незважаючи на послідовну політику вирівнювання економічного розвитку, й досі зберігається розбіжність в економічних по­казниках в розрахунку на душу населення.

Таблиця 1.59.

Валовий національний продукт країн ЄС в розрахунку на душу населення (1998, тис. дол.)

с

222

Фінляндія

243

Люксембург .................

45,1

Франція ........................

24,2

Данія ...............................

33,0

Велика Британія .............

21,4

Австрія ..............

268

Італія .............

20,1

Німеччина ........................

26,6

Ірландія ........................

18,7

Швеція

256

Іспанія

14 1

Бельгія ........

254

Греція ................

11,7

Нідерланди ........................

24,8

Португалія ....................

10,7

[Джерело: Aktuell 2001. Das JahrbuchNr.l. 17 Jahrgang. Harenberg. S. 196/]

З таблиці видно, по пересічний перепад у рівнях життя між найбагатшою країною й найбіднішою сягає чотирьохкратної величини. Проте слід відзна­чити, що розрив поступово скорочується. В цілому душовий показник ВНП Європейського Союзу досить високий; він співставний з показниками США (29,2 тис. дол.) і в десять разів перевищує показник Росії (2,3 тис. дол.).

Інтеграційні процеси в Західній Європі продовжують поглиблення. Завершується утворення єдиної валютної системи. З 1999 р. евро було за­проваджено і замінило екю; з 1 січня 2002 р. банкноти евро будуть уведені в обіг, азі липня того ж року замінять собою національні валюти країн ЄС.

Європейський Союз є осередком, що стимулює загальноєвропейський інтеграційний процес. До нього тягнуться країни Центральної та Східної Європи. Уряди майже всіх країн цих регіонів подали заяви на вступ до ЄС, але реальними кандидатами на членство в організації у найближчі ча­си є далеко не всі (про них — трохи далі).

Як один з проявів поширення інтеграційних процесів у Європі слід роз­глядати угоду Європейського Союзу з Європейською асоціацією вільної торгівлі (ЄАВТ) про утворення європейського економічного простору.