1.4.34. Що слід розуміти під первинним ринком цінних паперів?

Ринок цінних паперів є механізмом, який сприяє встановленню кон­тактів між покупцями і продавцями цінних паперів. РЦП підрозділяється на первинний і вторинний ринки.

Первинний ринок цінних паперів — це ринок перших і повторних емісій цінних паперів, на котрому відбувається їх початкове розміщення серед інвесторів. Емісія цінних паперів — це встановлена в законодавчому порядку послідовність дій емітента з випуску і розміщення цінних па­перів. Цінні папери (акції, облігації) розміщуються шляхом продажу їх емітентом первинним власникам через посередництво укладення угоди. Рішення про випуск приймають засновники акціонерного товариства з наступним затвердженням його на загальних зборах акціонерів. Визнача­ються мета випуску, види цінних паперів, номінальна вартість акцій, по­рядок розміщення, випуску тощо.

Первинний випуск цінних паперів реалізується за допомогою ме­ханізму андеррайту — гарантованого розміщення цінних паперів.

Андеррайтером закордонних облігацій звичайно виступає синдикат банків або інвестиційні банки країни-інвестора, але можуть залучатися до андеррайтингу й інвестиційні банки нерезидентного позичальника. Євро-облігації розміщуються звичайно через великий банківський синдикат, котрий має можливість продавати акції в багатьох країнах.

Здійснювати андеррайтинг може лише група інвестиційних банків, які мають досить великий розмір власних коштів, досвід андеррайтингу і здатність розмістити випущені облігації серед місцевих інвесторів та інве­сторів країни-позичальника. Механізм андеррайтингу використовується при випуску закордонних облігацій на ринках Нью-Йорка, Франкфурта, Цюріха, Лондона і Токіо.

Прямий доступ на ринок іноземних облігацій і єврооблігацій затруд­нений (вищий і другий рівні труднощів доступу). На ринки іноземних облігацій доступ мають лише установи з вищою кредитоспроможністю.

Процес андеррайтингу розпочинається з того, що після погодження керуючим банком з позичальником всіх деталей випуску облігацій ство­рюється група, котра буде здійснювати андеррайтинг. Андеррайтери за свою діяльність отримують винагороду у вигляді валового прибутку, кот­рий є різницею між ціною, яка виплачується андеррайтерами емітенту, і ціною пропозиції цінних паперів інвестору. Валовий прибуток включає витрати на підготовку й організацію випуску облігацій, плату кожному учаснику синдикату за продаж певної кількості цінних паперів. В цю су­му входить також винагорода за ризики, пов'язані з підвищенням відсот­кових ставок або зниженням ціни на облігації.

Схема основних етапів процесу розміщення цінних паперів

В рамках первинного випуску цінні папери поділяються на «витри­мані» і «невитримані». Випуск «витриманих» паперів означає додаткове розміщення вже існуючих цінних паперів. «Невитримані» — це нові папе­ри або первинна пропозиція цінних паперів.

Корпорації, що здійснюють випуск цінних паперів, можуть отримувати кошти безпосередньо від населення, використовуючи первинний фондо­вий ринок, або через фінансових посередників. Індивідуальні інвестори -це інвестори, які володіють портфелями цінних паперів, всі доходи від яких належать безпосередньо їм. Фінансові посередники, або фінансові інститути — це організації, що випускають фінансові зобов'язання (тобто вимоги до себе) і продають їх в якості активів за гроші. Вони залучають ко­шти інвесторів і придбавають на них фінансові активи (акції, облігації) інших компаній. Інвестори фінансового посередника отримують певні права на активи і право отримання доходу за фінансовими зобов'язаннями організації-посередника. Опосередковане залучення коштів дає економію на масштабі операцій і забезпечує професійне управління активами. Типи фінансових посередників: інвестиційні компанії, ощадні і кредитні асоціації, кредитні союзи, Ощадбанки, компанії з страхування життя, пенсійні фонди тощо. В США найбільш динамічно розвиваються такі інституційні інвестори як пенсійні фонди, активи яких нині перевищують З трлн. дол., в тому числі акцій і облігацій міжнародних корпорацій.

При розміщенні цінних паперів у інвесторів виникає проблема визна­чення, в які акції або облігації вкласти свої гроші, а у емітента — пробле­ма переконати потенційних інвесторів у привабливості вкладення коштів саме в його цінні папери. Проблеми ці дозволяє вирішити інформація про об'єкти інвестування, котра дозволяла б оцінити можливі доходність і ри­зик вкладень у фірму.

Вважається, що дані для прийняття рішень про інвестування і оповіщення про умови інвестування дає аналіз балансу фірми, звіту про прибутки, звіту про рух грошових коштів і даних про акціонерний капітал. Узагальнену картину діяльності корпорації дає аналіз відносних показ­ників, що характеризують окремі звітні дані і пов'язують їх одні з одними, дозволяючи виявити сильні і слабкі сторони компанії. Так, при порівнянні показників окремих фірм з «середнім» рівнем можна виявити компанії з ви­соким ступенем ризику. При порівнянні даних однієї і тієї ж компанії за різні періоди можна судити про погіршення або про поліпшення стану ком­панії. Найпопулярнішим показником фінансового стану для інвестора є по­казник доходності вкладеного капіталу (ROE — Return on equity), котрий розраховується як відношення чистого прибутку до акціонерного капіталу:

ROE молена представити як добуток трьох співмножників, котрі дають уявлення про три чинники: <» сприйнятливість ринку до продукції компанії; * ефективність використання активів компанії; <* участь власного капіталу у функціонуванні активів фірми*.

Перший співмножник — коефіцієнт прибутковості — показує величи­ну прибутку в одному доларі продажів. При виборі об'єкта інвестування важливо, щоб цей показник не мав тенденції до зниження.

Другий співмножник — коефіцієнт оборотності активів — показує, скільки доларів продажів формує долар активів. Він говорить про ефек­тивність використання активів.

Добуток перших двох співмножників характеризує прибутковість ак­тивів (ROA-return on assets).

Третій співмножник отримав назву леверейдж. Цей показник характе­ризує співвідношення власних і позичкових коштів. Чим більше позичко­вого капіталу (тобто боргів), тим більше прибутку припадає на долар власного капіталу, але тим менше вкладений капітал власника захищений активами. Чим в більшому ступені активи фінансуються за рахунок влас­ного капіталу, тим, за інших рівних умов, стійкіший фінансовий стан фірми, але нижча доходність власного капітану. Отже, перед інвесторами виникає дилема: або мати менше боргів, тобто менший ризик інвестуван­ня, або отримати більший доход і вищий ризик.

Аналіз фінансового стану фірми — необхідний етап фінансового інве­стування, особливо на первинному ринку. Однак потрібно мати на увазі, що ринок цінних паперів живе за своїми власними законами, і стан корпо­рації на ринку цінних паперів є наслідком взаємодії численності чин­ників, які виходять за рамки внутрішнього стану справ фірми.