2.3.10. Які е особливості міжнародного технологічного обміну

в Україні?

В Україні до товарів високотехнологічного експорту відносяться гру­пи 84-90 за товарною класифікаційною схемою Єдиного митного тарифу України, що базується на Гармонізованій системі опису і кодування то­варів (ГС):

*5> машини та устаткування; ** електричні машини;

** локомотиви залізничні і рухомий склад, трамваї та ін.; «* засоби наземного транспорту, крім залізничного; ** літальні, космічні апарати, їх частини; v судна, човни, інші плавучі засоби; *> прилади.

Відсутність окремих вітчизняних наукоемких товарів компенсується за рахунок імпорту. Так, середня частка наукоемких товарів в загальному об­сязі експорту впродовж 1996-2001 pp. дорівнювала 13,8%, а в загальному об­сязі імпорту — 20,3%. Це свідчить про те, що середній рівень «інтелекту­алізації» вітчизняного імпорту є вищим за середній рівень «інтелекту­алізації» вітчизняного експорту на 6,5 відсоткових пункти. Це є індикатором певної імпортозалежності України в сегменті високотехнологічних товарів.

У чотирьох груп товарів (машини та устаткування; електротехнічні машини; засоби наземного транспорту, крім залізничного; прилади) ко­ефіцієнти покриття імпорту експортом значно менші одиниці — в серед­ньому на рівні 0,63. Найнижчі значення коефіцієнтів має група при­ладів — 0,3, однак спостерігається тенденція щодо поступового збільшен­ня значень цього коефіцієнта (в середньому на 0,03).

Таким чином, на вітчизняних ринках цих груп виєокотехнологічних товарів панують закордонні, а Не українські виробники, тобто внутрішній ринок України формується без урахування потреб пріоритетного розвит­ку його наукоємного сегмента.

На українському ринку технологічних послуг виділяються чотири групи послуг із узагальненої класифікації послуг зовнішньоекономічної діяльності: комп'ютерні послуги, роялті та ліцензійні платежі, науково-дослідні та дослідно-конструкторські послуги, послуги в архітектурних, інженерних та інших технічних галузях.

В 2002 р. частка експорту технологічних послуг в загальному обсязі послуг дорівнювала 5,8%, а частка імпорту — 29,4%, тобто набагато більше, що свідчить про існування певної імпортозалежності країни і від технологічних послуг. Коефіцієнт покриття імпорту технологічних по­слуг їх експортом дорівнює 0,25. На низький рівень цього коефіцієнта перш за все впливає низька конкурентоспроможність науково-дослідних послуг та послуг в технічних галузях, частка яких в загальному обсязі імпорту технологічних послуг займає 82%.* Наведені дані свідчать про не­достатній розвиток технологічних послуг в країні. В результаті витрача­ються чималі кошти на імпорт цих послуг.

Технологічні послуги часто не знаходять споживача через погано ор­ганізовану рекламу і недостатнє вивчення кон'юнктури ринку даних видів послуг. Подолати ці недоліки допомагають постійно діючі міжнародні ви-ставки-ярмарки, які призначені, зокрема, показати потенційним партне­рам можливості виконавців послуг у розвитку науково-технічного співробітництва.

В Україні останніми роками спостерігається активізація ліцензійної торгівлі. Переважна більшість закуплених в зарубіжних країнах ліцензій має технологічний характер. Підприємства щорічно укладають понад 200 ліцензійних угод на право використання різних об'єктів інтелектуальної власності, серед яких приблизно 21,2% займають винаходи, 14% — «ноу-хау» і 44% послуги типу «інжиніринг» [25, с. 27].

Намітилася тенденція поліпшення структури закуплених ліцензій. Щорічно зростає частка більш цінних об'єктів інтелектуальної власності, захищених патентами, і зменшується частка безпатентних послуг. Прибу­ток від реалізації продукції, виготовленої на основі ліцензій, зріс за ос­танні роки більш ніж втричі.

Українськими міжгалузевими об'єднаннями, консорціумами, асоціа­ціями, акціонерними товариствами, торговельними будинками та іншими організаціями, створеними на добровільній основі, ліцензійними догово­рами забезпечено 63,3% загального прибутку від використання за­рубіжних ліцензій. Проте приблизно ІД діючих технологічних ліцензій не призводить до економічного зростання виробництва. Закуплені ліцензії часто виявляються нерентабельними. Так, найбільших збитків в розмірі 3,3 млн. грн. зазнало ВАТ «Запорізький абразивний комбінат» при вико­ристанні одержаного із США «ноу-хау», в якого строк дії ліцензійного до­говору закінчився ще в 1980 році.

Серед продукції, що виробляється за ліцензійними договорами, найбільш високу рентабельність (902,7%) має продукція ЗАТ «Луганський трубний завод», що виробляється на основі ліцензійного договору з Італією. Строк окупності витрат, менше одного року, мали лише 26% з усіх діючих ліцензій, за якими було організовано виробництво певних видів продукції.

Кількість проданих ліцензій на об'єкти інтелектуальної власності та­кож зростає. Основним ліцензіатом України є Росія (близько 33,9% про­даних за кордон ліцензій). Продаються ліцензії також в Польщу, Китай, Молдову, США, Іран, Південну Корею, Сірію, Нідерланди та ще в 13 країн світу.

Серед продажів вітчизняних ліцензій переважає частка безпатентних об'єктів інтелектуальної власності, зокрема «інжиніринг» та «ноу-хау». Слід відзначити при цьому, що за статистичною звітністю 62,3% продаж залишились неоплаченими.

Україна має зв'язки з багатьма країнами світу щодо експорту ліцензій­ної продукції. Найбільша його частка припадає на Росію і Білорусь, а най­менша — на США. Це свідчить про відносно низький рівень техно­логічності вітчизняної ліцензійної продукції, що також вказує на її низьку конкурентоспроможність. У високорозвинутих країнах ця продукція ще не користується значним попитом. Коефіцієнт покриття імпорту об'єктів інте­лектуальної власності їх експортом по Україні в середньому дорівнює 0,12.

Переважна кількість переданих закордонним споживачам за ліцен­зійними договорами об'єктів (в середньому 44,3%) відноситься до еко­логічно чистої енергетики та ресурсозберігаючої технології. Практично не відбувається передача технології з охорони навколишнього природного середовища. Це свідчить про те, що в найбільшій мірі користується попи­том за кордоном ліцензійна продукція, що пов'язана з ресурсозберігаючи­ми технологіями. Але темпи передачі ліцензій поступово знижуються, в тому числі таких пріоритетів світового значення, як створення нових ре­човин і матеріалів. Ліцензійна діяльність за соціальними напрямками інтелектуальної власності ще досить слабо розвивається.