- •Isbn 966-8568-51-6
- •1. Яке місце займає «Міжнародна економіка» в економічній науці?
- •2. У чому полягає предмет «Міжнародної економіки» як самостійної дисципліни?
- •3. Як складаються відносини України із міжнародною економічною спільнотою?
- •1. Міжнародна торгівля товарами та послугами /. /. Загальна характеристика та базові поняття
- •1 .Значення має міжнародна торгівля в системі міжнародної економіки
- •1.1.2. В чому полягають специфічні риси міжнародної торгівлі?
- •3. Товарна та географічна структурою міжнародної торгівлі
- •1.1.4. Яка існує класифікація ринків?
- •1.1.5. Яка існує класифікація товарів?
- •1.1.7. В чому полягає сутність умов торгівлі?
- •1.1.8. Що розуміють під еластичністю експорту та імпорту?
- •1.1.9. Як впливає на міжнародну торгівлю економічне зростання?
- •1.1.10. В чому полягає міжнародний баланс попиту та пропозиції?
- •1.2. Основні теорії розвитку міжнародної торгівлі
- •1.2.1. В чому полягають сутність теорії меркантилізму, її значення та обмеженість?
- •1,2.2. В чому полягають сутність теорії абсолютних переваг, її позитивні та негативні риси?
- •1.2.3. В чому полягають сутність теорії порівняльних переваг, її значення та недоліки?
- •1.2.4. В чому полягає сутність
- •1.2.5. Які є альтернативні теорії міжнародної торгівлі?
- •1.3. Методи регулювання міжнародної торгівлі 1.3.1. Які існують основні типи торгівельної політики?
- •1.3.2. В чому полягають тарифні методи регулювання міжнародної торгівлі?
- •1. За способом стягування:
- •3. За характером:
- •4. За походженням:
- •133. Що являють собою митна вартість •і 'а країна походження товару?
- •1.3.4. Які є економічні наслідки введення мита?
- •1.3.5. В чому сутність нетарифных методів регулювання міжнародної торгівлі?
- •1.3.6. В чому полягають кількісні обмеження як форма нетарифного регулювання міжнародної торгівлі?
- •1.3.7. В чому полягають приховані види торгівельних обмежень?
- •1.3.8. В чому полягають фінансові методи торгівельної політики?
- •1.3.9. Які особливості розвитку митно-тарифного регулювання
- •1.4. Світові товарні ринки 1.4.1. Якою є система класифікації товарів в міжнародній торгівлі?
- •1.4.2. Що являють собою світові ціни на промислові і сировинні товари?
- •1.4.3. Які е особливості світових ринків промислових товарів?
- •1.4.4. Які е особливості світових ринків сировинних товарів?
- •1.4.5. В чому полягають особливості зовнішньої торгівлі України товарами?
- •1.5. Міжнародна торгівля послугами
- •1.5.2. Які існують способи здійснення міжнародних операцій
- •1.5.3. Якими є масштаби сучасної міжнародної торгівлі послугами?
- •1.5.4. Які є особливості міжнародних транспортних послуг та міжнародних поїздок?
- •1.5.5. Яким є стан та перспективи зовнішньої торгівлі України
- •2. Міжнародний рух чинників виробництва
- •2.1. Міжнародний рух капіталу 2.1.1. Що являє собою міжнародний рух чинників виробництва?
- •2.1.2. В чому полягають суть та форми міжнародного руху капіталу?
- •2.1.3. В чому полягають суть та основні форми міжнародного кредиту?
- •2.1.4, Які е нові форми міжнародного кредитування?
- •2.1.5. У чому полягають суть тик та критерії транснаціоналізаціг?
- •2.1.6. В чому суть пзі?
- •2.1.7. Які е основні чинники прямого зарубіжного інвестування?
- •2.1.8. В чому полягає суть технологічного трансферу?
- •2.1.9. В чому полягають основні тенденції розвитку ринку міжнародних прямих інвестицій?
- •2. /. 10. В чому полягають наслідки пзі?
- •2.1.11. Якими є перспективи і проблеми пзІв економіку України?
- •2.2. Міжнародна міграція робочої сили
- •2.2.1. В чому полягають причини міжнародної міграції робочої сили?
- •2.2.2 Як визначаються основні етапи міжнародної міграції
- •IV етап розвитку міжнародної міграції робочої сили розпочався після II світової війни і триває понині.
- •2.2.3. Що являють собою сучасні центри притягання робочої сили?
- •2.2.4. Які є наслідки переміщення трудових ресурсів?
- •2.3. Міжнародна передача технологій
- •2.3.1. В чому полягають сутність та форми міжнародного технологічного обміну?
- •II. Нематеріальні види технологій:
- •2.3.2. Які особливості притаманні міжнародному технологічному обміну в сучасних умовах?
- •2.33. Якими е особливості міжнародної ліцензійної торгівлі?
- •2.3.4. Що являють собою об'єкти ліцензій?
- •2.3.5. В чому полягає сутність міжнародних ліцензійних угод?
- •2.3.6. Якими е форми ліцензійних платежів?
- •2.3.7. Якими е особливості міжнародного ринку інжинірингових послуг?
- •2.3.8. В чому полягає сутність міжнародного договору на консультативний інжиніринг?
- •2.3.9. Що являють собою умови надання інжинірингових послуг?
- •2.3.10. Які е особливості міжнародного технологічного обміну
- •3. Національна економіка та світогосподарська система. Міжнародна економічна інтеграція
- •3.1. Національна економіка в системі світового господарства. Класифікація країн світу
- •3.1.1. Яке місце посідає національна економіка в системі світового господарства?
- •3.1.2. В чому полягає регіональний підхід до класифікації країн світу?
- •3.1.3. В чому полягає типологічний підхід до класифікації країн світу?
- •3.1.4. Як виявляються етнокультурні особливості країн у сфері світової економіки?
- •3.1.5. Що відносять до специфічних рис економіки розвинутих країн?
- •3.1.6. В чому полягають особливості динаміки економіки розвинутих країн?
- •3.1.7. В чому полягають особливості економічної структури
- •3.1.8. Якими є основні риси країн з перехідною економікою?
- •3.1.9. В чому полягають економічні реформи перехідного періоду?
- •3.1.10. Якими рисами характеризується динаміка розвитку й структура економіки країн з транзитивною економікою?
- •3.1. І і. В чому полягає загальний характер економіки країн, що розвиваються?
- •3.1.12. Які фактори економічного розвитку характеризують країни,
- •3.1.13. В чому полягають основні економічні проблеми країн,
- •3.1.14. В чому полягає механізм інтегрованості країн, що розвиваються, у світову економіку?
- •3.1.15. В чому полягають регіональні особливості країн, що розвиваються?
- •3.2. Сутність та цілі інтеграційних процесів. Рівні інтеграції та регіональні інтеграційні угрупування
- •3.2.1. В чому полягає сутність інтеграційних процесів?
- •3.2.2. Які існують рівні міжнародної економічної інтеграції?
- •3.2.3. В чому полягають особливості європейських інтеграційних процесів?
- •II. Європейська асоціація вільної торгівлі
- •IV. Умови та передумови загальноєвропейської економічної інтеграції
- •3.2.4. Які е особливості розвитку економічних взаємозв'язків у Північній Америці?
- •3.2.5. В чому полягає специфіка Латиноамериканських інтеграційних процесів?
- •3.2.6. Які відмітні риси економічної інтеграції в Азії?
- •3.2.7. Які основні економічні угрупування існують в Африці?
- •1. Світова валютно-фінансова система та принципи її функціонування
- •1.1. Валюта та валютні курси 1.1.1. Що таке валюта та які е її види?
- •1.1.2. В чому полягає суть «обмінного валютного курсу»-і які є кількісні показники валютного курсу?
- •1.1.3. Які існують розрахункові види валютних курсів?
- •1.1.4. Що таке ціна валюти та які е п види?
- •1.1.5. Які чинники визначають попит і пропозицію валюти?
- •1.1.6. Як визначається крос-курс і тристоронній арбітраж?
- •1.1.7. Як визначаються ціни іноземних товарів та послуг у національній валюті?
- •1,2. Платіжний баланс та валютні курси 1.2.1. В чому суть міжнародних розрахунків?
- •1.2.2. Які є основні форми міжнародних розрахунків?
- •1.2.3. В чому полягає суть та якою є структура платіжного балансу?
- •1.2.4. В чому полягає зміст рахунку поточних операцій?
- •1.2.6. В чому полягає зміст рахунку офіційних резервів?
- •1.2.7. Які чинники впливають на стан платіжного балансу?
- •1.2.8. Як здійснюється балансування статей платіжного балансу?
- •1.2.9. Який зв'язок між станом платіжного балансу і позицією національної валюти?
- •1.2.10. В чому полягають основні проблеми конвертованості гривні?
- •1.2.11. Які чинники впливають на валютний курс?
- •1.2.12. Для чого здійснюють прогнозування валютного курсу?
- •1.2.13. Як здійснюється прогнозування на основі паритету купівельної спроможності валют?
- •1.2.14. Як здійснюється прогнозування на основі відмінностей у відсоткових ставках?
- •1.2.15. В чому полягає значення аналізу платіжного балансі/ для прогнозування валютного курсу?
- •1.3. Еволюція валютної системи 1.3.1. Які існують варіанти валютної політики?
- •1.3.2. В чому полягають система «золотого стандарту» та Бреттон-Вудська валютна система?
- •1.33. Якими є принципи Ямайської валютної системи?
- •1.3.4. Як відбувається вибір конкретної валютної політики?
- •1.3.5. У чому полягає валютна політика України?
- •1.4. Міжнародні фінансові ринки
- •1.4.2. Якими є особливості спотового ринку і обмінного курсу «спот»-?
- •1.4.3. В чому полягає специфіка форвардного ринку і форвардного курсу?
- •1.4.4. Які відмітні риси визначають ф'ючерсний ринок та ф'ючерсний курс?
- •1.4,5. Що таке валютні опціони?
- •1.4.6. В чому полягає суть спекулятивних валютних операцій?
- •1.4.7. Що таке валютні ризики?
- •1.4.8. Яким чином здійснюється урядове втручання в діяльність валютних ринків?
- •1.4.11. Які чинники впливають на зміни величини відсоткових ставок?
- •1.4.12. Що являє собою відсотковий арбітраж?
- •1.4.13. Як впливає відсотковий арбітраж на форвардні і спотові обмінні курси?
- •1.4.14. Як впливає інфляція через відсоткові ставки на валютний курс?
- •1.4.15. Що собою являє рівновага міжнародних ринків капіталів?
- •6. Розмір відсоткової ставки.
- •1.4.18. Які особливості зовнішньої заборгованості України?
- •1.4.19. Як здійснюється міжнародна офіційна допомога країнам,
- •1.4.20. Яким е місце та в чому полягають функції фондового ринку
- •1.4.21. Що таке інвестиційний капітал?
- •1,4.22. Хто є постачальниками й споживачами інвестиційного капіталу?
- •1.4.23. Які посередники існують на ринку цінних паперів?
- •1.4.24. В чому полягає ризик інвестування?
- •1.4.25. Які відомі етапи розвитку світових фондових ринків?
- •1.4.26. Які існують головні тенденції сучасного розвитку світового фондового ринку?
- •1.4.27. В чому полягає суть і яка є класифікація цінних паперів?
- •1.4.28. Що таке акції?
- •1.4.29. Яким є сучасний світовий ринок акцій?
- •1.4.30. В чому суть облігацій?
- •1.4.31. Яким е сучасний світовий ринок боргових цінних паперів?
- •1.4.32. Що таке фінансовий дериватив?
- •1.4.33. Яким е сучасний світовий ринок деривативів ?
- •1.4.34. Що слід розуміти під первинним ринком цінних паперів?
- •1.4.35. Що слід розуміти під вторинним ринком цінних паперів?
- •1.4.36. Які нові тенденції в організації діяльності світових фондових бірж?
- •1. Перехід на електронну торгівельну систему.
- •3. Об'єднання класичних фондових і деривативних бірж.
- •1.4.37. В чому полягає суть позабіржового ринку цінних паперів?
- •1.4.38. Якими е принципи формування портфеля акцій інвестора?
- •1.4.39. Які принципи визначають стратегію поведінки інвестора у випадку продажу своїх акцій?
- •1.4.40. Якими основними показниками визначається діяльність ринку цінних паперів?
- •1.4.41. Які є основні показники діяльності ринку цінних паперів за методом обчислення?
- •1.4.42. Як визначається ринкова вартість акції на фондовому ринку?
- •1.4.43. Як зробити оцінку вартості облігації?
- •1.4.44. В чому полягають основні завдання реформування на фондовому ринку України?
- •1.4.45. В чому полягає суть фондової політики держави?
- •1.4.46. На яких основних принципах можливе ефективне функціонування фондового ринку України?
- •1.4.47. Яким є механізм державного регулювання фондового ринку України?
- •1.5. Особливості міжнародного фінансового менеджменту 1.5.1. В чому полягає суть міжнародного фінансового менеджменту?
- •1.5.3. Якими є особливості фінансового менеджменту тнк?
- •1.5.4. Якою є специфіка зовнішнього середовища прийняття рішень
- •1.5.5. Якими е особливості бухгалтерського обліку в тнк?
- •1.5.6. Як здійснюється управління валютним ризиком?
- •1.5.7. Що таке капітальне бюджетування?
- •1.5.8. Які існують головні ризики при прийнятті рішень про пзі?
- •1.5.9. Як здійснюється управління портфелем зарубіжних цінних паперів?
- •1.5.10. Що таке хеджирування?
- •1.5.11. Як здійснюється управління політичним ризиком?
- •1.5.12. Що являє собою чинна капітальна політика?
- •1.5.13. Як здійснюється транснаціональне фінансування?
- •1.5.14. Як здійснюється фінансування міжнародної торгівлі?
- •1.5.15. Якою є дивідендна політика корпорації?
- •1.5.16. Що повинен вміти фінансовий менеджер міжнародної компанії?
- •2. Регулювання міжнародної мікро- та макроекономіки
- •2.1. Регулювання міжнародної торгівлі
- •2.1.1. Що являє собою cot, яка її роль в регулюванні міжнародної торгівлі товарами?
- •2.1.2. Як здійснюється міждержавне регулювання торгівлі послугами?
- •2.1.3. Що являє собою юнктад, яке місце вона займає в регулюванні міжнародної торгівлі?
- •2.1.4. Які цілі та функції Міжнародного торговельного центру?
- •2.1.5. Які цілі та функції юнсітрал?
- •2.2. Регулювання міжнародного руху чинників виробництва
- •2.2.1. Що являють собою багі-мцуіс, яке місце вони займають в регулюванні міжнародного інвестування?
- •2.2.2. Як здійснюється міжнародне регулювання ринку технологій?
- •2.2.3. Які цілі та функції моп?
- •2.3. Регулювання міжнародної макроекономіки
- •2.3.1. Що являє собою мвф яке місце він займає в здійсненні регулювання міжнародною макроекономгкою?
- •2.3.2. Що являють собою Паризький та Лондонський клуби щодо регулювання зовнішньої заборгованості країн?
- •2.3.3. Якими є цілі та функції Банку Міжнародних Розрахунків?
- •1. Комерційні послуги
- •II. Послуги зв'язку
- •XII. Інші послуги, які не зазначені вище
- •4.1. Економіка Сполучених Штатів Америки
- •4.2. Економіка Японії
- •4.3. Економіка Федеративної Республіки Німеччина
- •4.4. Економіка Франції
- •4.5. Економіка Великої Британії
- •4.6. Економіка Італії
- •4.7. Економіка Канади
- •5.1. Економіка Російської Федерації
- •5.2. Економіка Китайської Народної Республіки
- •5.3. Економіка Польщі
- •6.1. Економіка нових індустріальних країн
- •6.2. Економіка найменш розвинутих країн
3. Національна економіка та світогосподарська система. Міжнародна економічна інтеграція
3.1. Національна економіка в системі світового господарства. Класифікація країн світу
3.1.1. Яке місце посідає національна економіка в системі світового господарства?
Національна економіка являє собою народногосподарський комплекс країни, що характеризується галузевою і територіальною структурою, системою управління та певними соціально-економічними відносинами. В узагальнюючому вигляді національна економіка може бути вираженою через економічний потенціал, який означає сукупну спроможність галузей народного господарства виробляти продукцію та здійснювати послуги. Економічний потенціал залежить від кількості трудових ресурсів і рівня їх кваліфікації, наявності сприятливих природних ресурсів (особливо корисних копалин і грунтово-кліматичних умов), обсягу виробничих потужностей, рівня розвитку виробничої інфраструктури (транспорт, зв'язок, електромережі тощо), ступеню розвитку науки й техніки.
Трудові ресурси, природні ресурси й засоби праці складають продуктивні сили країни.
Потужність економіки країни в значній мірі залежить від обсягу та якості факторів (або чинників) виробництва — ресурсів, які необхідні для виробництва товару. Основними факторами є:
*J» капітал — накопичені кошти у виробничій, грошовій і товарній формах.
<» праця (фізична та розумова діяльність людини, спрямована на виробництво товарів чи послуг);
•J» технологія — наукові методи організації виробництва із застосуванням новітніх процесів виробництва;
*J» природні ресурси, придатні і необхідні для виробничої діяльності [23, с. 7]. Країн, що у повній мірі забезпечені всіма факторами виробництва, небагато. Але виокремлюються країни, в яких один з факторів є провідним, і тоді їх економіка орієнтується на ефективне використання цього фактора. Так, природний фактор відіграє чималу роль в економіці Росії, Канади, Австралії, Казахстану, нафтодобуваючих країн Перської затоки. Трудовий фактор є провідним для багатьох країн, що розвиваються, особливо регіону Південної та Південно-Східної Азії; в цих країнах дешева і чисельна робоча сила багато де в чому сприяла досягненню конкурентоспроможності своїх товарів на світових ринках. Фактор технології і фактор капіталу обумовлюють спрямованість економічного розвитку розвинутих країн, в першу чергу, країн Західної Європи і Японії. Китай спирається на фактори природних ресурсів і трудовий; США практично забезпечені всіма факторами в повній мірі, хоча все ж таки визначальними є капітал і технологія. Щодо України, то сьогодні провідним фактором є трудовий; ми ще маємо кваліфіковані кадри робітників, інженерів, науковців, незважаючи на їх зменшення за рахунок еміграції, природного вибуття і недостатнього відтворення в останнє десятиліття. Фактор природних ресурсів обмежується родючою землею й значними покладами руд чорних металів; країна відчуває гострий дефіцит енергоносіїв, руд кольорових металів, деревини. Проте на зовнішні ринки Україна виходить, спираючись саме на фактор природних ресурсів: в її експорті переважну частку займають руди, метали й продукція сільського господарства. Трудовий фактор задіяно мало за певних причин.
На сучасному етапі розвитку світової економіки саме капітал і технологія є вирішальним стимулом розвитку країни.
Важливою ознакою економічного потенціалу країни є галузева структура економіки. Основними галузями народного господарства є: *J« промисловість; •!• сільське господарство;
•* будівництво;
•» транспорт і зв'язок;
•* торгівля і громадське харчування;
* * житлово-комунальне господарство;
•* охорона здоров'я;
•» освіта, наука, культура;
** фінансування, кредит, страхування;
** апарат управління.
Роль кожної галузі неоднакова з точки зору прогресивного розвитку економіки на певному етапі. Сьогодні основою економічної могутності країни є новітні галузі промисловості, такі як електроніка, авіакосмічна техніка, енергетика, нафтохімія. Останнім часом на гребені науково-технічного прогресу передові позиції завойовують біоінженерія, фармацевтика, лазерна техніка і особливо інформатика.
Гранично узагальнюючи галузеву структуру народного господарства, часто розподіляють її на три блоки: сільське, лісове господарство й рибальство; промисловість; послуги. До останньої групи належать, зокрема, кредит, інформатика, торгівля, туризм, освіта тощо. В залежності від рівня розвитку країни провідним є один з цих блоків. Ще на початку XX сторіччя в багатьох країнах світу переважна частина працездатного населення була зайнята в сільському господарстві. Сьогодні тільки в незначній кількості країн, найменш розвинутих, частка зайнятих у сільському господарстві перевищує 50%. Проте вона є досить значною в країнах, що розвиваються. Навіть у таких країнах з динамічною економікою, як Туреччина, Філіппіни, Таїланд ця частка становить близько 40%. В розвинутих країнах Європи вона не перевищує, як правило, 5%, а в США вона коливається навколо 3%.
Частка промисловості посідала провідне місце в економіці розвинутих країн наприкінці XIX і в першій половині XX століть, коли вона сягала понад 50%. Згодом вона зменшилася, але й тепер в цій групі країн вона складає 25-35%. В Китаї, а також в деяких постсоціалістичних країнах вона ще вища. В країнах, що розвиваються (за винятком нових індустріальних країн), зайнятість в цьому блоці галузей звичайно не перевищує 10-15%.
З другої половини XX століття швидкими темпами розвиваються галузі, що групуються в блоці послуг. В розвинутих країнах зайнятість в сфері послуг перевищує 60%, а в деяких з них — навіть70% (США, Канада, Австралія, Швеція, Нідерланди та ін.).
Останнім часом поширюється така схема галузевої структури: первинні, вторинні й третинні галузі. До первинного блоку (або сектору) належить сільське й лісове господарство, рибальство, видобувна промисловість. До вторинного — обробна промисловість й будівництво. Третинний блок охоплює сферу послуг. Іноді визначають ще й четвертинний — інформаційний — сектор, виокремлюючи інформаційні послуги з третього блоку.
Галузі первинного сектору домінували в економіці країн світу тривалий час. Після завершення промислової революції (кінець XVIII — середина XIX ст.) в більшості країн Європи, в США та в деяких інших країнах основу економіки вже складали галузі вторинного сектору. В XX сторіччі вторинний сектор опанував економіку всіх розвинутих країн, соціалістичних і значної кількості країн, що розвиваються. З другої половини минулого сторіччя, як вже зазначалося, в економічно розвинутих країнах на перше місце в галузевій структурі виходить сфера послуг. Цей шлях повторюють країни, що розвиваються, але із певним запізненням порівняно з розвинутими країнами.
Відповідно до переважання кожного з секторів виокремлюються такі стадії економічного розвитку країни (групи країн): аграрний, індустріальний і постіндустріальний.
На стадії аграрного розвитку перебувають найменш розвинуті країни, переважно африканські. В сільському господарстві тут зайнято до 70-80% працездатного населення. Серед цих країн — Ангола, Ботсвана, Ефіопія, Афганістан, Бенін, Буркіна Фасо (90% зайнятих), Бурунді (понад 90%), Гаїті, Демократична республіка Конго, Йемен, Камбоджа (85%), Кенія, Лаос, Мадагаскар, Малі, М'янма, Непал (90%), Папуа-Нова Гвінея, Руанда (93%), Свазіленд, Сенегал, Сомалі, Судан (80%), Танзанія (80%), Того, Уганда, Центральноафриканська республіка, Чад, Ерітрея.
Первинний сектор посідає чільне місце й в економіці деяких країн, що розвиваються, за рахунок гірничої промисловості. Так, в Болівії це видобуток сурми, олова, цинку; в Перу — цинку, міді; в Гвінеї — бокситів; в Замбії — міді, кобальту; в Намібії — алмазів; в Науру — фосфатів; в Мавританії — залізної руди. Особливу групу складають нафтодобувні країни. Так, економіка країн Перської затоки майже цілком базується на доходах за рахунок експорту нафти. В Саудівській Аравії нафта дає 85% експортної виручки. Аналогічна ситуація в Кувейті, Об'єднаних Арабських Еміратах. В Бахрейні нафтовий сектор забезпечує 70% доходу в бюджет, тоді як сільське господарство — лише 1%. В Катарі доходи від нафти складають 80% загальних надходжень в державну скарбницю. Від продажу нафти Оман одержує 90% надходжень твердої валюти; за їх рахунок формується 70% національного доходу. На відміну від аграрних країн нафтодобувні країни досить багаті, мають високі душові показники національного доходу. Але це досягнуто за рахунок тривалої дуже сприятливої кон'юнктури на світових ринках нафти в другій половині XX сторіччя, а особливо з 70-х років, коли ціни на нафту різко піднялися. Проте ще наприкінці 40х років країни цього регіону належали до групи найбідніших у світі.
Вторинний сектор посів чільне місце в економіці найрозвиненіших країн (Велика Британія, США, Франція, Німеччина, деякі інші) вже з середини XIX ст.; в наступному столітті він територіальне поширився й охопив практично всю Європу, Японію, значну кількість країн, що розвиваються. Основу економіки країни стала визначати кількість виплавленої сталі, вироблених верстатів, електроенергії, автомобілів, літаків, продукції хімії органічного синтезу. Процес деколонізації залежних країн, що набув бурхливих темпів після Другої світової війни, супроводжувався початком їх індустріалізації. Національні лідери нових незалежних країн головною метою економічної політики проголошували індустріалізацію.
У 70-80-х роках низка країн, що розвиваються, розгорнула процес індустріалізації надзвичайно високими темпами. За короткий строк з аграрних чи аграрно-індустріальних вони перетворилися на «нові індустріальні країни» із розвиненою структурою промисловості. До цієї групи належать, зокрема, Бразилія, Мексика, Республіка Корея, Сінгапур, Таїланд, Філіппіни та деякі інші.
Здавалося б, що в світовій економіці йде вирівнювання країн на індустріальній основі. Проте найрозвиненіші країни наприкінці XX ст. перейшли до такої стадії розвитку, коли могутність країни визначається вже не площами верстатних парків, не кількістю виплавленої сталі, а обсягом і ефективністю надання послуг, в першу чергу, інформаційних. Слід зазначити, що й аграрний потенціал, і виробничі потужності в розвинутих країнах залишаються величезними. Так, США, Франція, Канада, Австралія належать до найбільших в світі виробників сільськогосподарської продукції. Проте агропромисловий комплекс не посідає провідного місця у валовому внутрішньому продукті (ВВП) цих країн. В європейських країнах і США скорочується виробництво чорних металів; чорна металургія, як раніше легка промисловість, виробництво нескладної техніки начебто переміщується із розвинутих країн, в країни що розвиваються.
З огляду на динаміку означених секторів в економічній науці поширилися уявлення про три типи економічного розвитку, що послідовно змінюють один одного: доіндустріальний (аграрний), індустріальний і постіндустріальний (інформаційний).
Постіндустріальний тип економіки базується на економному використанні ресурсів, на задоволенні нематеріальних потреб людей (сфера послуг). В середині 90-х років більше половини ВВП розвинутих країн при-ходилося на продукцію інформаційних галузей — телекомунікації, комп'ютерні центри, програмне забезпечення, на фармацевтику. В економіці США s доданої вартості, створеної в промисловості, складав інформаційний фактор. Швидкими темпами розвиваються світові інформаційно-фінансові ринки, страхові, інвестиційні, валютні ринки, які в багатьох випадках по обороту перевищують традиційні товарні ринки [23,с.10]. Отже, сьогодні економічна потужність країни визначається не кількістю споживаної речовини й енергії для матеріального виробництва, а ступенем споживання інформатики.
Кожна країна характеризується домінуючим соціально-економічним укладом і системою управління народним господарством. Сьогодні переважній більшості країн світу притаманна ринкова економіка, що передбачає функціонування виробництва за принципом попиту й пропозиції; функції уряду полягають в регулюванні економічного механізму з тим, щоб запобігти небажаним тенденціям в економіці країни і підсилити позитивні тенденції. Уряд не зловживає адміністративним тиском, підприємці мають досить широкий спектр свободи дії. Але у виключні, кризові для держави моменти уряд може тимчасово обмежити цю свободу. Так було у часи «великої депресії» в США (1929-1933), в післявоєнній Європі та Японії. Тоді найважливіші галузі економіки (зокрема, енергетика) націоналізуються, уряд перерозподіляє бюджетні кошти для того, щоб підтримати певну групу підприємств чи банків, що знаходяться у важкому становищі тощо. Після того, як скрутні часи минають, уряд знову повертається до «лібералізації» політики з мінімальним втручанням у процес виробництва. Така політика притаманна найрозвиненішим країнам.
В соціалістичних країнах роль держави занадто велика; вона ґрунтується на пануванні державної власності. Ринкові відносини тут придушені, економічна політика здійснюється через механізм адміністративного керування. Сьогодні найтиповішими зразками цієї моделі є економіка Куби й Корейської Народно-Демократичної Республіки.
Китай останні два десятиріччя здійснює економічну реформу, за якої сполучається сильна державна влада і ринкові відносини. Державний сектор економіки зберігається, але поряд з ним на конкурентній основі швидко виникають приватні підприємства, в тому числі з іноземним капіталом. Високі темпи розвитку економіки Китаю свідчать про ефективність такої політики.
Більшість колишніх соціалістичних країн, в тому числі й ті, що входили до СРСР, переходять до ринку, зруйновуючи державний сектор. Непідготовленість до такої докорінної перебудови призвела до величезного спаду в розвитку економіки в 90-х роках, особливо в країнах СНД. Центральноєвропейські країни (Польща, Чехія, Угорщина, Словенія) значно успішніше справилися з труднощами і не тільки вийшли з кризи, але й досягли неабияких успіхів на шляху до ринкової економіки.
Країни, що розвиваються, в своїй більшості також орієнтуються на ринкову економіку, вважаючи взірцем економічну модель США, європейських країн або Японії. Особливо це стосується нових індустріальних країн, Латинської Америки. Проте в найменш розвинутих країнах, поряд з ринковими відносинами існують і такі, що ґрунтуються на натуральному й напівнатуральному типах господарств; в сільському господарстві деяких африканських країн ще великою залишається роль общини. В деяких країнах, що розвиваються (наприклад, в Лівії), суттєва частка економіки контролюється державним сектором.
З системою управління тісно пов'язана економічна політика уряду. В розвинених країнах регулювання економіки здійснюється опосередковано, непрямими методами втручання держави. Звичайно вони полягають у регулюванні дисконтних ставок національним банком, у встановленні певного розміру податків, норми бюджетних витрат на соціальні потреби тощо. Уряд може формувати спеціальні фонди для підтримки окремих груп підприємств, галузей, регіонів або для регулювання екологічної ситуації. Шляхом замовлень на оснащення армії уряд звичайно надає перевагу окремим великим фірмам, транснаціональним корпораціям, для яких такі замовлення держави дуже вигідні. Правда, звичайно це можливо за згодом парламенту.
Економічна політика розвинутих країн здійснюється в двох основних модифікаціях: «неокейнсіанство» і «монетаризм». В загальному виражені різниця між ними полягає у ступені втручання уряду в економічне життя країни. Прихильники першого варіанту вважають, що країна повинна мати достатньо потужний державний сектор в економіці, уряд мусить в разі необхідності здійснювати інвестиційні «вливання» в окремі галузі або регіони з тим, щоб надати розвитку економіки необхідний напрям. Така економічна політика була популярною в перші десятиріччя по закінченню Другої світової війни, особливо в Італії, Франції, Японії. Сьогодні переважає практика «монетаризму», яка гранично обмежує втручання уряду в економіку і спирається на ініціативу приватного сектору. Ця політика знайшла найяскравіше вираження в США та Великій Британії за часів президента Р. Рейгана і прем'єр-міністра М. Тетчер.
В соціалістичних країнах з плановою системою економічна політика має форму жорсткого адміністрування; кожному підприємству з центру доводиться план випуску продукції, його виконання ретельно контролюється, а продукція розподіляється центром. Ринковий механізм задіяно тут зовсім мало, що обумовлює недостатню гнучкість економічної системи.
В зовнішньоекономічній політиці розвинуті країни дотримуються відкритості до світового ринку, максимального використання ефекту від міжнародного поділу праці. Особливе наголошення робиться на лібералізації зовнішньої торгівлі, тобто ліквідації обмежень на імпорт товарів з боку торговельних партнерів. Через механізм Світової торговельної організації (СТО) уряди розвинутих країн спромоглися знизити середні тарифні ставки в зовнішній торгівлі до 3%, тоді як наприкінці 40-х років вони сягали 25-30%. Лібералізація поширюється також на міжнародний рух капіталу, зокрема, на інвестиції.
В політиці лібералізації міжнародної торгівлі зацікавлені, насамперед, розвинуті країни, конкурентоспроможність товарів та послуг яких дуже висока. Країни, що розвиваються, а також країни з перехідною економікою намагаються захистити свою економіку шляхом застосування протекціоністських заходів (підвищення тарифів на імпортовані товари, встановлення квот на імпорт, надання спеціальних пільг вітчизняним експортерам та ін.). Проте протекціоністська політика зазнає рішучої протидії з боку розвинутих держав, тому застосовується обмежено.
Ступінь розвитку національної економіки вимірюється спеціальними показниками; вони дають загальну уяву про економічний потенціал країни, а також дають змогу порівняти розвиток окремих країн між собою. Найбільш важливими показниками є: валовий внутрішній продукт (ВВП), валовий національний продукт (ВНП), національний доход (НД), експорт, імпорт, товарообіг зовнішньої торгівлі, обсяги виробництва товарів та послуг та деякі інші. Ці показники розраховуються за формулами, що прийняті в міжнародній системі національних розрахунків (СНР). Звичайно показники в формулах в англійській абревіатурі, як це прийнято в СНР.
Валовий внутрішній продукт (ВВП) — це продукція, що вироблена резидентами на прої тирі країни протягом року. Він обчислюється за такою формулою:
GDP = C + Ig + G,
де GDP (gross domestic product) — ВВП;
С — споживчі витрати;
Ig — внутрішні приватні інвестиційні (капіталовкладення);
G — державні витрати.
Валовий національний продукт (ВНП) включає як суму доданої вартості, що створена в країні і складає ВВП, так і кошти, зароблені за кордоном. Він обчислюється як сума ВВП і чистого експорту (NE); чистий експорт — це різниця між експорт (X) та імпортом (IМ) країни. Тоді:
GNP = CDP + NE,
де GNP (gross national product) — ВНП.
Показники ВВП і ВНП, звичайно, не співпадають. Розвинуті країни, що одержують значне позитивне сальдо від зовнішньої торгівлі і приток дивідендів від капіталу, вкладеного за кордоном, мають показники ВНП вищі, ніж ВВП. Проте, іноді високорозвинута країна має протилежну ситуацію. Наприклад, США в 1999 р. мали показник ВНП в 8351 млрд, дол., а ВВП — в 8709 млрд. дол. Пояснюється це тим, що США мають величезний внутрішній ринок, який поглинає переважну кількість товарів та послуг, вироблених в країні; високий рівень життя американця стимулює імпорт, і зовнішньоторговельне сальдо в США негативне; обсяг іноземних інвестицій в країну дуже великий, і, відповідно, суттєву величину становить відплив дивідендів. Є й інші причини, що лежать, зокрема, у сфері валютних відносин.
Для порівняння економічного потенціалу різних країн пропонуємо дані про ВВП за 2001 рік.
Таблиця 1.26. ВВП деяких країн в 2001 р., млрд. дол. (за ПКС*)
|
США |
1 0082 |
|
Мексика |
920 |
|
Польща |
340 |
|
Китай |
5560 |
|
Канада |
875 |
|
Швеція |
219 |
|
Японія |
3450 |
|
Р.Корея |
865 |
|
Україна |
205 |
|
Індія |
2500 |
|
Іспанія |
757 |
|
Португалія |
174 |
|
Німеччина |
2174 |
|
Індонезія |
687 |
|
Ефіопія |
46 |
|
Франція |
1510 |
|
Австралія |
465 |
|
Болівія |
21 |
|
В.Британія |
1470 |
|
Аргентина |
453 |
|
Сенегал |
16 |
|
Італія |
1402 |
|
Туреччина |
443 |
|
Молдова |
11 |
|
Бразилія |
1340 |
|
Нідерланди |
410 |
|
Таджикистан |
7 |
|
Росія |
1200 |
|
Таїланд |
687 |
|
Монголія. |
5 |
Джерело: [23, с. 9].
Абсолютні розміри ВВП чи ВНП в цілому характеризують економічну потужність країни, але недостатні для визначення рівня життя населення. Китай або Індія мають досить великі обсяги ВВП не в останню чергу через те, що величезна кількість зайнятого населення виробляє товари та послуги, навіть незважаючи на недостатню або й низьку продуктивність праці. Але якщо поділити абсолютний розмір ВВП на кількість населення, рангові місця в таблиці економічних потенціалів країн змінюються, для деяких з них досить суттєво.
Наступна таблиця дає уяву про розбіжності душових показників ВВП по країнах:
Таблиця 1.27. ВВП деяких країн на душу населення в 2001 р., в дол. (за ПКС)
|
Швейцарія |
31100 |
|
Бразилія |
7400 |
|
Японія ................... |
27200 |
|
Мексика ........................ |
9000 |
|
Данія |
28000 |
|
Росія |
8300 |
|
США ................. |
36300 |
|
Болгарія ..................... |
6200 |
|
Швеція.. |
24700 |
|
Україна ........... |
4200 |
|
Німеччина |
26200 |
|
Китай ......... |
4300 |
|
Франція. |
25400 |
|
Індія ................ |
2500 |
|
В Британія |
24700 |
|
Монголія |
1770 |
|
Італія __ |
24300 |
|
Бангладеш ........... |
1750 |
|
Канада ............................. |
27700 |
|
Ефіопія ........................... |
700 |
Джерело: [hpptwww.cia].
Таблиці 1.26. та 1.27. свідчать, що тільки абсолютний або тільки душовий показник ВВП повної уяви про економічний розвиток країни ще не дає; необхідно сполучати обидва показники, аналізуючи рівень розвитку. Якщо абсолютна величина ВВП характеризує, перш за все, обсяг виробленої продукції та послуг, то його відносний показник визначає рівень продуктивності праці, організацію й культуру виробництва. Міжнародні організації, такі як Світовий банк, Міжнародний валютний фонд чи Світова торговельна організація, класифікуючи країни за рівнем економічного розвитку, головним критерієм вважають саме душовий показник.
Узагальнюючим показником рівня розвитку економіки на глобальному рівні є валовий світовий продукт (ВСП). Він виражає обсяг кінцевих товарів та послуг, що вироблені в усіх країнах світу. В 2001 році ВСП за абсолютними розмірами становив 47 трлн.дол., а на душу населення — 7600 доларів.