Депрофесіоналізація мистецтва в епоху постмодерна: «народні шоу»

В сучасній масовій культурі предметом, приводом для видовища все частіше стає не стільки твір, скільки саме життя кумира. З поширення практики формування участі в долі кумира і необхідності відносин відповідності між масою та твором заради досягнення ним високої комерційної цінності можна зробити наступний висновок. Доля кумира має хвилювати, змушувати глядача емоційно включатися в переживання подій, котрі з ним відбуваються, його творчість має бути близькою і зрозумілою, тому:

а) публічним стає не тільки сам твір, але й процес його створення. Публіці показують не просто співака, артиста або актора – представляють сам процес становлення соціального суб'єкта в цій якості;

б) через співучасть глядача у створенні кінцевого продукта і/або у житті митця якість продукта лишається взагалі за рамками оцінювання, перестає бути скільки-небудь значущою;

в) «вихідний матеріал» для створення кумира масової аудиторії набирається з неї самої.

Значною частиною популярності кумир зобов'язаний внутрішньогруповим механізмам ідентифікації. Традиційно співтовариство професійних діячів мистецтва мало досить жорсткі критерії відбору некомпетентних у техніці виконання або недостатньо обдарованих кандидатів. Однак мистецтво у формі масової культури не вимагає компетентності – маса не сприймає повідомлення, що змушують замислитися, вона бажає бачити в них лише власне відображення, бути емоційно включеною в процес, але не здійснювати ніякої дії. Звичайна людина, індивід-з-маси, що добивається слави, багатства, соціальної поваги – «американська мрія» в дії, постійний та найбільш популярний в останні кілька років сюжет видовищ шоу-бізнесу. Найбільш рейтингові розважальні програми України на сьогоднішній день - «Танцюють всі», «Фабрика зірок», «Х-фактор», «Народна зірка» і т.п., причому шоу подібного формату з успіхом йдуть і в інших країнах по всьому світу. Отже, можна говорити про описувані явища як про макросоціальні процеси, що відбуваються в контексті постмодерну.

Суть усіх згаданих шоу зводиться до наступного. З героя, який не володіє потрібною компетентністю, команда професіоналів за дуже обмежений період часу створює знову ж таки професіонала. Глядачеві шоу демонструється герой, який багато чому навчився за короткий проміжок часу. Здавалося б, тут пропагується ідея роботи над собою, проте латентно виникає і питання про сенс отримання спеціальної освіти, обов'язковість наявності таланту для успішного (що в сучасності значить: добре оплачуваного) заняття мистецтвом.

Останнє нівелює цінність професіоналізму в мистецтві як такого. На його місце стає вже згадане право особи на будь-який симпатичний їй спосіб самоствердження і ототожнення реципієнта з виробником мистецтва, стирання межі між суб'єктивно й об'єктивно значущим мистецтвом (якщо така взагалі коли-небудь існувала). Таким шляхом відбувається затвердження дилетантизму в мистецтві як явища допустимого, навіть бажаного. Згадаймо про одну з найбільш затребуваних сучасними роботодавцями характеристик працівника практично будь-якої сфери – поряд з досвідом роботи найчастіше визнається потрібною здатність до швидкого навчання. Необхідність швидкої перекваліфікації у разі потреби призводить до відсутності у професіонала власне професії за наявності деяких навичок певної діяльності, причому ступінь дійсної компетентності в ній залежить виключно від особистих якостей і бажання індивіда.

Однак, подолати поширення дилетантизму як характеристики будь-якої діяльності серед споживачів масового мистецтва буде досить складно, а це означає можливість його включення в мотиваційну сферу як цінності даної групи. У такому випадку некомпетентність може стати допустимою і навіть заохочуваною в інших сферах спеціалізованої діяльності.