Самовідречення в контексті проблематики девіантності

Кожне суспільство базується на нормах, правилах та цінностях, які допомагають членам цього суспільства налагодити взаємозв’язок. Норми та правила диктують певний спосіб поведінки та певний набір реакцій, які людина пізнає шляхом соціалізації [1, c. 120]. Тривалий час ігнорування норм чи традицій вважалося неприпустимим, оскільки окремий індивід задля того, щоб вижити, змушений був дотримуватися загальноприйнятої поведінки. Саме тому ідея цінності особистого вибору (власних індивідуальних життєвих стратегій) набула популярності лише два століття тому [4, с. 28]. Разом з тим, ця ідея певним чином здатна призводити до появи різноманітних девіацій.

На думку Е. Гідденса, девіантність – це невідповідність конкретній нормі чи їх сукупності, яку приймає більша частина групи чи суспільства [1, c. 119]. Звісно, провести чітку межу між девіантною поведінкою та загальноприйнятою поведінкою доволі важко. Навряд чи можна знайти людину, яка хоча б раз не порушувала те чи інше, установлене суспільством, правило [2].

До найпоширеніших девіацій можна віднести злочинність, наркоманію, проституцію, ігроманію тощо. Девіацій існує безліч, люди з різних причин порушують соціальні норми та вдаються до девіантної поведінки. Такими причинами не завжди є безвихідь ситуації, спроба заробити таким чином гроші чи вплив середовища. Причиною може бути схильність до девіацій.

Французький мислитель Р. Кайуа (початок XX ст.) описав це явище, назвавши його «запамороченням», синонімом якого – на його думку – є самовідречення. Автор наводить цікавий приклад, порівнюючи двох гравців у казино. Перший – досвідчений математик, який спирається у грі на певну закономірність і виграє поступово, маленькими сумами. Другий гравець сліпо слідує інтуїції. В основі його поведінки лежить впевненість у тому, що доля не зможе відвернутися від нього, оскільки він багато чим для неї пожертвував [3, c. 232-241]. Так само закоханий, пристрасть якого не розділена, бачить у жінці не рівноправну істоту, а дещо набагато вище, щось непідвладне законам і звичайним правилам: її велич для нього є глибиною прірви, у яку він падає.

Таким людям, стверджує Р. Кайуа, подобається страждати. Любов до страждання, самовідречення виникає тоді, коли людина перестає боротися з перешкодами. «Запаморочення» свідчить про безсилля перед долею, у якому основним мотивом виступає згода самої людини на приємне самознищення [3, c. 232-241].

Отже, самовідречення є самознищенням, яке суспільство зараховує до девіантної поведінки. Шляхом до самовідречення служить примирення з перешкодами долі, які неможливо чи не хочеться долати.

Література. 1. Гидденс Э. Социология / Энтони Гидденс ; [пер. с англ.; науч. ред. В. А. Ядов; общ. ред. Л. С. Гурьевой, Л. Н. Посилевича]. — М.: Эдиториал УРСС, 1999. — 703 с. 2. Девиантное поведение [Електронний ресурс] / Социология по-новому. — Режим доступу : http://socioline.ru/pages/deviantnoe-povedenie. 3. Кайуа Р. Игры и люди. Статьи и эссе по социологии культуры / Р. Кайуа ; [пер. с фр. С. Н. Зенкин ; ред. коллегия А. С. Арипов и др.]. — М. : ОГИ, 2007. — 304 с. 4. Миллер Д. Политические учения: краткое введение / Дэвид Миллер ; [пер. с англ.]. — М. : Астрель : АСТ, 2007. — 189 с.

Кушнір Михайло

Одеський національний університет ім. І. І. Мечникова

(Україна, м. Одеса)