Проблема насильства над жінками в сім‘ї

Останнім часом насильство в сім’ї визнається серйозною і поширеною проблемою, яка породжує безліч інших соціальних та психологічних проблем. Насильство у гендерному аспекті − це різновид агресії, що є реакцією на основні ознаки статі. Насильство є дією з наміром або усвідомленням наміру заподіяти фізичні страждання іншій особі. Гендерний вимір насильства включає й акти насильства відносно жінок через те, що вони жінки. Виділяють два основних пояснення насильства: біологічне насильство − наявність біологічної схильності до процесу насильства; соціально-психологічне, що пояснення насильства шукає у соціальній організації.

На основі проведених емпіричних досліджень з вивчення гендерних відмінностей феномена сімейного насильства щодо жінок прийнято виділяти чотири основних види насильницьких дій: фізичні (умисне нанесення побоїв), сексуальні (насильницькі вчинення статевого акту після побоїв), психологічні (наявність вербальних образ), економічні (спроба одного члена сім’ї позбавити можливості іншого розпоряджатися сімейним бюджетом).

Практика показує, що домашнє насильство − це повторювання з підвищенням частоти циклів фізичної, вербальної, психологічної, економічної образи з метою контролю, залякування та формування почуття страху.

Насильство в родині розвивається циклічно:

1 фаза – наростання психологічної напруги, яка часто містить у собі прояви емоційного й інших (поки що не фізичних) видів насильства.

2 фаза – прояв насильства в різних його формах.

3 фаза – "медовий місяць" примирення. Кривдник зізнається в коханні, просить вибачення, виправдується "нестриманістю", "утомою" тощо. Дружина вірить йому й пробачає.

На жаль, не кожна жінка знаходять у собі сили звернутися у правоохоронні органи, щоб скласти протокол знущань над нею. З іншого боку, самі правоохоронці часто вважають, що домашні сварки − це не їхня справа, мовляв, «самі розберуться». Таким чином, для жінки, яка потерпає від насильства, це – замкнуте коло. Саме ця бездіяльність, відсутність бажання допомогти є гострою проблемою у нашому суспільстві.

В Україні стали створювати кризові центри для жінок-жертв насильства, де жінки можуть отримати психологічну допомогу й навіть притулок собі й дітям на час циклу насильства. У соціальній роботі з жертвами домашнього насильства виділяються три групи завдань: з їх порятунку, з підтримання соціального функціонування, з соціального розвитку. У ході реабілітації ефективною технологією є створення терапевтичних груп з жінок, які пережили насильство. Члени таких груп найкращим чином можуть підтримати один одного, досягти більш високих результатів в корекції своєї особистості, у захисті своїх соціальних інтересів під керівництвом фахівця. Реабілітація відбувається на рівні корекції особистісного сприйняття, коли не змінюються травмуючі обставини, але змінюється їх сприйняття жінкою. Психологічна допомога досягається за рахунок зняття емоційної напруги, активізації внутрішніх ресурсів жінки, вирішення внутрішнього конфлікту.

Таким чином, тільки вчасно надана цілеспрямована медико-соціальна та психологічна допомога жертвам сімейного насильства допоможе жінкам знову включитися в соціальну взаємодію.

Шаповалов Андрей

Харьковский национальный университет им. В. Н. Каразина

(Украина, г. Харьков)