Публічна політика у громадянському суспільстві

Над концепцією громадянського суспільства працювало та продовжує працювати велика кількість дослідників. Багато з них є науковими теоретиками, інші вносять і практичні розробки. Група авторів першого в Україні «Політологічного словника» вважає, що «громадянське суспільство — це сукупність неполітичних відносин (економічних, національних, духовно-моральних, релігійних тощо), галузь спонтанного самовиявлення інтересів і волі вільних індивідів та їх асоціацій».

У юридичній літературі деякі вчені відносять до громадянського суспільства систему недержавних відносин (А.Кочетков), інші — всі суспільні зв'язки, які виникають поза сферою політики та розглядають його як сукупність неполітичних відносин, галузь спонтанного самовиявлення інтересів й волі вільних індивідів та їх асоціацій (А.Одинцова).

А.Мигранян визначає громадянське суспільство так: “це сфера спонтанного самопрояву вільних індивідів та добровільно сформованих асоціацій і організацій громадян, що забезпечена необхідними законами від прямого втручання і регламентації діяльності цих громадян з боку органів державної влади”.

З наведених визначень маємо зробити важливий висновок – громадянське суспільство працює в межах політичної системи, проте не впливає на політичні рішення. Воно є полем позаполітичної або позадержавної діяльності.

Саме публічна політика є об’єднуючою ланкою між соціально активними, тобто тими, що беруть участь в громадських акціях, громадянами та державними органами, адже, якщо існують питання, які неможливо вирішити без втручання органів державної влади, такі проблеми є загальними.

«Публічний» означає ті аспекти людської діяльності, які вимагають урядового чи соціального регулювання, втручання чи принаймні спільних дій.

Часто в якості приклада добре розвиненого громадянського суспільства згадують Швейцарію – країну з добре розвиненими інститутами вивчення публічної політики.

Саме посередництво у дослідженні актуальних для населення проблем та професійне вироблення конструктивних механізмів вирішення цих проблем є запорукою існування як розвиненого громадянського суспільства, так і державної влади в умовах демократичних режимів, де її органи є виборними, а тому мають працювати ефективно. Тому публічна політика як форма взаємодії органів держаної влади та інститутів громадського суспільства може дати позитивні зміни для обох цих сторін.

4. Заец Дмитрий

5. Харьковский национальный университет имени в.Н. Каразина

(Украина, г. Харьков)

Социологическое воображение: миф или реальность

Как правило, когда речь заходит о социологическом воображении, нарратив повествующего адресуется к особой теоретической, шире – мировоззренческой, матрице, сквозь которую социолог пропускает и критически оценивает события, тенденции и процессы социальной жизни. Посредством той же матрицы он формулирует и излагает экспертное мнение об этих событиях и процессах. Здесь налицо обращение к вопросам методологии познания и рефлексии социального мира, поэтому более верно будет говорить о социологическом мышлении. «Мыслить социологически» – значит «видеть» фактуру социального и оперировать научными понятиями, концепциями и другими абстрактными конструкциями, чтобы объяснить/понять его.

Чтобы понять возможности и суть социологического воображения, сначала мне понадобится обратиться к феномену воображения как такового. Воображение означает: 1) представление, понятие о чем-либо, то есть воспроизведение знания; 2) способность мыслить образами наряду с логикой; и 3) домысел, плод фантазии. Эти характеристики качественно отличают и связывают воображение с другими когнитивными способностями человека: мышлением, восприятием и памятью.

Если под мифологией понимать «коллективное бессознательное» К. Юнга или «утопическое» Дж. Александера, социологическое воображение для социолога является возможностью сочетания и мысленного живописания умственных картин. Другими словами, воображение позволяет выйти за пределы возможного, то есть реального, и отправиться в область мифического и символического с целью их пересмотра, проблематизации, изменения.

Воображение – это проводник в утопию, воображаемую страну-нигде из мусульманской теологии, «более реальную, чем сама реальность», как дополнил А. Корбен. Воображающий, в какой-то мере, суть инакомыслящий, однако инакомыслие, как пишет Ч. Р. Миллс, – это только начало исследования. Поэтому для того, чтобы отличить ученого-воображающего от обывателя-воображалы, следует сказать, что научное воображение всегда интенционально: оно имеет определенную цель и логику. Социологические размышления о возможном существуют на уровне гипотетических заявлений в конкретных прикладных исследованиях, или работают катализатором радикальных движений и научных революций.

Социологическое открытие, как и любое научное, по словам Г. Башляра, – это акт воображения нереального, акт придания формы идее. Например, идея альтернативной рациональности приобретает форму новой эпистемы – объяснения логоса с помощью мифа, а не наоборот, как это было принято в структурной антропологии К. Леви-Стросса и функциональной – Б. Малиновского.

Социологическое воображение – это двигатель научного развития социологии, сочинитель её будущего и родитель нового. Социологическое воображение – это ресурс социологического творчества.

Литература: 1.Бауман З. Мыслить социологически / Зигмунт Бауман /Учеб. Пособие. Пер. с англ. под ред. А. Ф. Филиппова; Ин-т "Открытое о-во". - М.: Аспект-Пресс, 1996. - 255 с. - (Открытая книга - открытое сознание - открытое о-во. Прогр. "Высш. образование"). 2.Миллс Ч. Р. Социологическое воображение /Чарльз Райт Миллс/ Социологическое воображение. М.: Издательский Дом NOTA BENE, 2001. – 350 с. 3.Башляр Г. Избранное: Поэтика пространства / Пер. с франц.— М.: «Российская политическая энциклопедия» ОССПЭН), 2004. — 376 с. (Серия «Книга света»)

Зайдель Марина

Харківський національний університет ім. В.Н.Каразіна

(Україна, м. Харків)