Деякі методи боротьби з корупцією

«Якби не той факт, що, згідно з урядовими рішеннями, право розпоряджатися певними державними багатствами надається окремим особам, то рівень корупції був би значно нижчим» ― такий висновок робить Джеймс Скот у праці, що й досі лишається одним із кращих порівняльних досліджень часів деколонізації 1970-х.

Сьогодні ми можемо спостерігати за такими явищами як, наприклад, тіньова економіка, фальсифікація результатів виборів, хабарництво (як за власним бажанням, так і проти), здирництво, купівля політичного впливу та виборчих голосів. Це все тією чи іншою мірою впливає на хід подій на рівні незалежної держави України, точніше, гальмує її розвиток порівняно з іншими посткомуністичними країнами. Тому, на мою думку, тема дослідження владної корупції є актуальною.

На нашу думку, раціональним є продовження і поглиблення політики застосування фіксованих стягнень за корупційні дії до хабародавців, що знизить як попит на корупційні послуги, так і рівень хабарів.

В Україні запроваджено Концепцію подолання корупції в Україні "На шляху до доброчесності". Існує та функціонує велика кількість громадських організацій, які борються за права рівності існування та користування державним майном, наприклад, Громадська рада з боротьби з корупцією при РНБО України.

Розв’язання проблем ефективної протидії корупції значною мірою залежить від того, наскільки правильно і глибоко зрозуміла її сутність. З’ясування сутності корупції є надзвичайно важливим як в теоретичному, так і в практичному плані.

Історико-правові дослідження достовірно засвідчують, що поява корупції та виникнення держави відбулися одночасно. Досить типовим прикладом протидії корупції є пакет заходів, що його запропонував експерт «Тренсперенсі інтернешнл» Пітер Ейген:

• всеосяжне антикорупційне законодавство, дотримання якого забезпечує належний орган з ефективною системою стримувань/покарань;

• адекватна рівню життя чиновницька зарплата;

• спрощення процедур у найсхильніших до корупції сферах (судова влада, економіка тощо);

• посилення позиції громадян шляхом запровадження відкритих дебатів, вільної преси та підзвітності.

Розглядаючи дану тему, стикаємося з проблемою малої кількості методів викорінення корупції, вироблених державними органами. Тому логічним є запозичення методів у країн, які більш ефективно борються з корупцією.

Потрібно різноманітними способами змінити думку суспільства про те, що без хабара обійтися неможливо, і всілякими способами відбити бажання добровільно давати хабар.

Потрібно застосовувати більш жорсткі методи боротьби не лише до того, хто бере хабар, а й до хабародавця. Адже, знищивши бажання давати хабар, уникнемо корупційного діяння.

Прохоренко Наталія

Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна

(Україна, м. Харків)

Міжнародна інтелектуальна міграція як чинник інтернаціоналізації науки

Для сучасної епохи характерним є високий рівень міграції вчених, що можна пояснити особливостями наукової роботи, її динамічністю. Оскільки наукова діяльність не має кордонів, міграція є важливим чинником культурного і професійного взаємозбагачення наукових співтовариств.

У радянські часи поняття "відплив умів" набуло негативного значення і характеризувалося переманюванням висококваліфікованих фахівців з країн, що розвиваються, у країни більш розвинені з метою використання їх розробок. Сьогодні, у зв'язку з низьким матеріально-фінансовим забезпеченням наукової діяльності, багато українських учених-бюджетників ледве зводять кінці з кінцями і готові працювати навіть в умовах "експлуатації" за кордоном. Проте посилення конкуренції в науковому світі призводить до того, що, незважаючи на бажання працювати за кордоном за довгостроковим контрактом, реалізувати це прагнення на практиці, зберігаючи своє місце саме в науці, вдається далеко не кожному. Частина інтелектуальних мігрантів знаходить іншу, частіше менш кваліфіковану, роботу, що є втратою ученого як для України, так і в цілому для світової наукової спільноти.

Учені і фахівці залишають країну походження, якщо в країні, що їх приймає, вони отримають вищу фінансову винагороду за свою працю, гідні умови для роботи і життя, більші можливості для творчої самореалізації, більш якісне матеріально-технічне оснащення робочого місця, а також дотримання цивільних прав і демократичних свобод.

Останнім часом з'явилося багато публікацій, де стверджується, що міжнародний обмін ученими несе в собі загрозу руйнування українських наукових шкіл, які в окремих галузях знань залишаються в авангарді світової науки. Проте феномен міжнародної інтелектуальної міграції сам по собі не є негативним. Виключення української науки з міжнародного наукового обміну загрожує тотальним відставанням і «технологічним розривом». Ученим різних країн світу необхідні тісні контакти один з одним в рамках міжнародних проектів, які дозволяють дослідникам стати активно співпрацювати у межах єдиного світового наукового простору. Можливість здійснення закордонних поїздок сприяє залученню українських учених до досягнень світової науки і ділової культури. Так відбувається формування якісно нового типу дослідника, що відповідає принципам розвитку і функціонування інформаційного суспільства. Для такого дослідника характерними є засвоєння ділової культури; висока мобільність; здатність застосовувати творчі здібності в різних сферах діяльності; незалежність у прийнятті рішень; відкритість до сприйняття нових знань і навичок.

Проблеми міжнародної інтелектуальної міграції як чинника формування єдиного наукового простору, інтернаціоналізація науки і наукової діяльності стають усе більш актуальними і привертають увагу дослідників в Україні та інших країнах. Міграція як механізм глобалізації науки використовується, наприклад, для створення європейського наукового простору, тобто інтеграції наукового потенціалу десятків країн, що істотно відрізняються своєю історією, культурою, політичними і науковими традиціями, рівнем розвитку науки і технологій.

Ралко Тетяна

Запорізький національний університет

(Україна, м. Запоріжжя)