4. Дирижистська школа інтеграції

Представники цієї школи: Купер, Джон Піндер, Алекс Філіп, Ф. Перру, Ян Тінберген, Поль Стрітень. Цю концепцію можна віднести до неокейнсіанського підходу до МЕІ. Представники цієї школи не довіряють ринковому механізму в процесі розвитку інтеграційних процесів.

Ця концепція базується на державному регулюванні економічних процесів, їх гаслом є “керованій економіці немає альтернативи”. Ця школа розглядає інтеграцію як ліквідацію дискримінації між економічними агентами країн, і координацію спільної економічної політики досить широких масштабів, для забезпечення здійснення основних економічних напрямків розвитку країни.

Ця концепція вважає, що для повної інтеграції необхідний не тільки вільний рух товарів та факторів виробництва, а й координація макроекономічної політики держав, яка повинна пом’якшити нерівномірність економічного розвитку країн. Кожна країна-член інтеграційного об’єднання повинна відмовитись від самостійного проведення зовнішньоекономічної політики і передати ці функції наднаціональним інститутам.

5) альтернативні концепції МЕІ - у рамках існуючих наукових шкіл виникли:

- моделі двошвидкісної і багатошвидкісної Європи (різношвидкісна інтеграція - Маастрихтські угоди (1992 р) про критерії конвергенції щодо створення єдиного внутрішнього ринку ЄС та Європейського валютного союзу).

- теорія концентричних кіл. За цією концепцією перше коло формує високоінтегроване ядро країн, а друге - менш інтегровані країни. Зазначена теорія часто пов’язується з великим розширенням ЄС (2004 р).

- концепція гнучкої геометрії або селективної інтеграції дає змогу членам об’єднання та третім країнам, залежно від політичних чи економічних обставин, брати участь лише в окремих інтеграційних заходах.

- концепція часткового членства, яка не вимагає від учасників беззастережної участі у всеохоплюючій інтеграції. Цей підхід передбачав можливість участі країн в окремих сферах, як-то спільна зовнішня чи оборонна політика. Зазначена концепція перегукується з популярною в першій половині 50-х років ХХ ст. теорією секторальної інтеграції М. Шумана, за ініціативи якого було створено Європейське об’єднання вугілля і сталі (ЄОВУС) та Євратом, які пізніше приєдналися до Європейської економічної спільноти.

25. Мвф: структура і функції.

МВФ був створений разом з Бреттон-Вудською системою у 1944 році для того, щоб сприяти стабільності валютних відносин між країнами шляхом надання кредитних ресурсів. 27 грудня 1945 року — офіційна дата створення МВФ. МВФ почав свою діяльність 1 березня 1947 року. З 1947р. МВФ має статус спеціальної установи ООН з штаб-квартирою у Вашингтоні. В даний час МВФ об'єднує 185 країн. Він задумувався спочатку як механізм нагляду за системою фіксованих валютних курсів, з часом трансформувався в найбільш впливову міжнародну організацію, яка регулює між. макроекономіку. Офіційні завдання: сприяння міжнародному валютному співробітництву через постійно діючий механізм консультацій та співробітництва у вирішенні валютних проблем; полегшення розвитку і збалансованого зростання міжнародної торгівлі і тим самим сприяння підтриманню високого рівня зайнятості і реальних доходів; сприяння стабільності курсів валют, забезпечення впорядкованих відносин у валютній галузі, недопущення конкурентного знецінення валют; надання допомоги у створенні багатосторонньої системи платежів за поточними операціями держав-членів; усунення валютних обмежень, які гальмують розвиток між. торгівлі; надання державам-членам коштів в іноземній валюті для покриття дефіциту платіжного балансу без застосування заходів, що завдають шкоди націон. або між. розвитку. Функції:

1. Нагляд - функція МВФ, яка передбачає його право здійснювати жорсткий нагляд за політикою країн-членів в галузі встановлення валютних курсів і пов’язаною з нею макроекономічною політикою. Кожна країна зобов’язана представляти МВФ на його запитання інформацію, необхідну для здійснення нагляду за її економічною політикою (грошовий, бюджетний, зовнішній сектори, структурна політика уряду). Нагляд за економічною політикою здійснюється МВФ у 3-х формах: консультації по статті 4- двосторонні консультації з країнами-членами в рамках статті4 Статей угоди про МВФ, головна форма нагляду за економічною політикою; багатосторонній нагляд - аналіз міжнародної економіки на основі доповіді, яка спеціально публікується; поглиблений нагляд - механізм нагляду за економічною політикою країн-членів МВФ, який здійснюється на запит уряду з боку МВФ з метою гарантувати стійкий економічний розвиток для виправлення макроекономічних дисбалансів.

2. Фінансова допомога – використання фінансових ресурсів МВФ країнами-членами, які відчувають труднощі з фінансуванням платіжного балансу і які представили в МВФ програму реформ, яка показує наміри уряду по подоланню цих труднощів. Фінансова допомога здійснюється за рахунок власних фінансових ресурсів, а також запозичених ресурсів.

3. Технічна допомога - сприяння МВФ країнам-членам в області грошової, валют. політики і банківського нагляду, бюджетної і податкової політики, статистики, розробки фінансового і економічного законодавства і підготовки кадрів.

Основні функції МВФ також: сприяння міжнародній співпраці в грошовій політиці; розширення світової торгівлі; кредитування; стабілізація грошових обмінних курсів; консультування країн дебіторів; розробка стандартів міжнародної фінансової статистики; збір і публікація міжнародної фінансової статистики.

Ресурси фонду формуються шляхом внесків держав. Статутний капітал складає близько 217 млрд СДР (на січень 2008 року, 1 СДР дорівнював приблизно 1,5 долар США). Формується за рахунок внесків країн-членів кожна з яких зазвичай виплачує приблизно 25 % своєї квоти в СДР або у валюті інших членів, а останні 75 % — у своїй національній валюті. Кожна держава-член має відповідним чином розраховану квоту (внесок), від розміру якої залежить кількість голосів країни у Фонді: кожна держава-член дістає 250 голосів незалежно від розмірів її квоти плюс 1 голос на кожні 100тис. СДР її квоти. Таким чином, величина квоти визначає можливості країни впливати на політику організації. У МВФ діє принцип «зваженої» кількості голосів. Найбільшою кількістю голосів в МВФ володіють: США — 17,8 %; Німеччина — 5,99 %; Японія — 6,13 %; Великобританія — 4,95 %; Франція — 4,95 %; Саудівська Аравія — 3,22 %; Італія — 4,18 %; Росія — 2,74 %. Доля 15 країн учасниць ЄС — 30,3 %, 29 промислово розвинених держав (країни-члени Організації економічного співробітництва і розвитку, ОЕСР) мають в сукупності 60,35 % голосів в МВФ. На долю останніх країн, складових понад 84 % кількості членів Фонду, доводиться лише 39,75%. Цим же визначається і обсяг кредитів, які держава-член може отримати від Фонду. Вступ до МВФ пов’язаний з певними валютними “витратами”. Внесена валюта може бути в будь-який момент і без всяких умов викуплена країною за національну валюту для здійснення платежів за своїми зовнішніми зобов’язаннями. Валютна частина внеску являє собою фактично частину вал. резервів країни.

Існує 7 видів кредитів МВФ:

1. резервний (stand-by): видаються траншами, які складають 25% від квоти, яку має країна в МВФ. Носять короткостроковий характер і надаються для фінансування дефіциту платіжного балансу. Процентна ставка – 3,25% щорічно. Термін погашення – до 5 років.

2. механізм розширеного фінансування (EFF). Надаються для підтримки середньострокових кредитних програм (3-4 роки), вирішення структурних проблем економіки. Процентна ставка – 4,5%. Строк надання – до 10 років.

3. механізм компенсаційного та надзвичайного фінансування. Надаються внаслідок різкої зміни кон’юнктури світових товарних ринків. Це відбувається у 2-х випадках – зменшення доходів від експорту країни чи збільшенні цін на імпорт зерна. Надається на 5 років. Процентна ставка – 3,25%.

4. кредити фінансування системних трансформацій (перетворень). Надавався з 1993 по 1995 року для країн, які перейшли на світові ціни (Східної та центральної Європи). Застосовується для перехідних країн.

5. механізм фінансування буферних запасів. Видаються міжнародним товарним асоціаціям для підтримки цін на товари, по яким укладаються угоди.

6. (для найвідсталіших країн) механізм фінансування структурної перебудови: надається на термін до 10 років і процентна ставка – 0,5%.

7. (для найвідсталіших країн) механізм розширеного фінансування структурних перебудов – надається строком на 3 роки під 0,5%.

Структура: Рада керуючих, Виконавча рада, МВФК, Комітет з розвитку, Керівництво, Персонал. Вищим органом є Рада керуючих, куди входять пред­ставники всіх країн-членів. Вона збирається 1 раз на рік. Керуючими, як правило, є міністри фінан­сів або керівники центральних банків. Як вищий орган Рада визначає політику Фонду, вирішує головні, принципові питан­ня. Виконавчим органом Фонду, який керує всіма поточними справами, є Виконавча рада (директорат), до якої входять 24 виконавчих директори. Вибори проводяться 1 раз на два роки. Система виборів досить складна, вона враховує вагу тих чи інших країн у формуванні ресурсів Фонду. Ключова роль у структурі Фонду належить директору-розпоряднику. Він призначається Виконавчою радою і не може бути ні керуючим, ні виконавчим директором. Директор розпорядник є головою Виконавчої ради без права голосу за винятком таких випадків, коли голоси розподіляються порівну. Він є також головною адміністративною особою сек­ретаріату  МВФ.  У його функції входить ведення поточних справ, призначення посадових осіб МВФ. Директор-розпорядник (з листопада 2007 р.) — Домінік Стросс-канн (Франція), його перший заступник — Джон Ліпськи (США). Рішення в Раді керуючих зазвичай приймаються простою більшістю (не менше половини) голосів, а по важливих питаннях, що мають оперативний або стратегічний характер — «спеціальною більшістю» (відповідно 70 або 85 % голосів країн-членів). Не дивлячись на деяке скорочення питомої ваги голосів США і ЄС, вони по колишньому можуть накладати вето на ключові вирішення Фонду, прийняття яких вимагає максимальної більшості (85 %). Це означає що США разом з ведучими західними державами мають в своєму розпорядженні можливість здійснювати контроль над процесом ухвалення рішень в МВФ і направляти його діяльність виходячи зі своїх інтересів. Істотну роль в організаційній структурі МВФ грає Міжнародний валютний і фінансовий комітет МВФК (англ. International Monetary and Financial Committee, IMFC). З 1974 р. до вересня 1999 р. його попередником був Тимчасовий комітет з питань міжнародної валютної системи. Він складається з 24 керівників МВФ. Цей комітет є дорадчим органом Ради керуючих і не має повноважень для ухвалення директивних рішень. Проте він виконує важливі функції: направляє діяльність Виконавчої ради; виробляє стратегічні вирішення, що відносяться до функціонування світової валютної системи і діяльності МВФ; представляє Раді керуючих пропозиції про внесення поправок до Статей Угоди МВФ. Подібну роль грає також Комітет з розвитку — Об'єднаний міністерський комітет Рад керівників ВБ і Фонду Joint IMF — World Bank Development Committee). Рада керівників делегує багато свої повноваження Виконавчій раді (англ. Executive Board), тобто директорату який несе відповідальність за ведення справ МВФ, що включають широке коло політичних, оперативних і адміністративних питань, зокрема надання кредитів країнам-членам і нагляд за їх політикою обмінного курсу.

ДОДАТКОВО: У даний час квота України у Фонді складає 1 млрд. 372 млн. СПЗ. У співробітництві України з МВФ в межах кредитних програм можна виділити кілька етапів. 1й етап (1994-1995 роки) - Україні було надано фінансову допомогу у вигляді системної трансформаційної позики (STF-Systemic Transformation Facility) на суму 498,7 млн. СПЗ або 763,1 млн. дол. США для підтримки платіжного балансу України. Проте, через невиконання Україною ряду умов програму було завершено завчасно. 2й етап (1995-1998 роки)- Україна отримала кредити на загальну суму 1318,2 млн. СПЗ. (1935 млн. дол. США.) за трьома річними програмами „Стенд-бай” (Stand-By). Головною метою цих кредитів була підтримка курсу національної валюти і фінансування дефіциту платіжного балансу України. 3й етап (1998-2002 роки) - Програма розширеного фінансування (EFF-Extended Fund Facility), передбачала надання Україні кредиту на загальну суму 2,6 млрд. дол. США. У грудні 2000 року термін дії Програми EFF було продовжено до вересня 2002 року, але в решті-решт Фонд так і не надав Україні залишкової суми кредитів. Таким чином, Україна отримала у рамках Програми EFF 1193,0 млн. СПЗ (1591,0 млн. дол. США.), які були спрямовані на поповнення валютних резервів Національного банку України. 4й етап. (2004-2005 роки) - Після завершення співробітництва за Програмою EFF Уряд України серед прийнятних форм подальшого співробітництва України з Міжнародним валютним фондом на безкредитній основі обрав попереджувальну програму “Стенд-бай”. 5й етап - $16,5 млрд на антикризові заходи. З 3х виділених траншів на суму майже $11 млрд перший транш у розмірі $4,5 млрд в листопаді 2008 року отримав Нацбанк, проте 2й транш в травні 2009 року у розмірі $2,8 млрд був поділений навпіл між НБУ і урядом, а 3й, в серпні, на $3,3 млрд повністю пішов уряду щоб полегшити виконання бюджету і закупівлі природного газу.Україна зможе отримати 4й транш після прийняття держбюджету на 2010р.

У Пітсбургу 25 вересня 2009 року стартував саміт G20. На зустрічі, що пройшла на початку вересня в Лондоні, міністри фінансів країн G20 домовилися про збільшення частки країн, що розвиваються, в капіталі МВФ з 43 до 50%. З такою ініціативою виступили країни БРІК (Бразилія, Росія, Індія, Китай). Збільшивши фінансування МВФ (загалом у 2008 році країни G20 збільшили фінансування міжнародного інституту на 1 трлн дол), представники провідних економік світу знайшли для Фонду додаткову роботу - контроль над тим, як країни борються з кризою і що роблять для довгострокового економічного зростання. Згідно з розробленим президентом США Бараком Обамою механізмом, МВФ зможе відкликати свою фінансову допомогу, у випадку якщо та чи інша країна не робитиме заходів зі стимулювання зростання ВВП і економіки в цілому. Якщо рішення з цього питання буде ухвалено, США будуть змушені значно скоротити дефіцит бюджету, Китаю доведеться зменшити залежність від експорту, а Європі - провести структурні зміни для підвищення інвестиційної привабливості.