11. Економічна глобалізація: сутність, етапи

Глобалізація – це процес, що характеризується масштабами своєї діяльності, новими якостями форм прояву складових МЕВ на різних стадіях зокрема.

Економічна глобалізація - новий рівень інтернаціоналізації та міжнародної економічної інтеграції, що характеризується інтенсифікацією і новою якістю внутрішніх міжнародних зв'язків у планетарних масштабах. Національні господарства та їх суб'єкти перетворюються на складову частину світового відтворювального процесу, стають частиною планетарної економіки.

Економічна глоб-я – це науковий термін, який сформувався як стала категорія у 60-их рр. 20ст. Це процес, який шляхом створення інфраструктури покликаний мінімізувати витрати і зробити процес глобалізації більш прозорим.

Сутність (за лекцією Філіпенко). Феномен глобалізації, до якого в кінці ХХ на початку ХХІ ст. прикута пильна увага науковців, політиків, широкого загалу, є чи не найбільш контроверсійним у сучасній соціальній науці. Він знаходить прямо протилежні оцінки серед представників різних наукових шкіл, політичних партій і рухів.

З одного боку, здійснюються спроби тлумачення глобалізації як об’єктивного закономірного процесу, що охоплює економіку, політику, культуру та інші сфери життя суспільства.

З іншого боку, вона розглядається як штучне, насильницьке явище, яке розвивається під тиском розвинутих націй та економічно могутніх держав, особливо транснаціональних корпорацій, з метою вирішення власних проблем та реалізації в глобальному середовищі егоїстичних інтересів.

Р.Самуельсон визначає економічну глобалізацію як “всесвітню конвергенцію між пропозицією і попитом”.

Дж.Сорос характеризує глобальну економіку як “гігантську циркуляторну систему”. До останнього визначення тяжіє і М.Кастельс, вживаючи термін «глобальна мережа». Російські автори Г.Анилионис и Н.Зотова під глобалізацією розуміють «лише умовне і часткове наростання спільності» світового господарства.

Узагальнюючи існуючі визначення даного поняття, яке набуло найбільшого поширення в 90-і роки ХХ ст., слід наголосити, що глобалізація у своїй розвинутій, зрілій формі є продуктом епохи постмодерну, переходу від індустріальної до постіндустріальної стадії економічного розвитку, формування засад ноосферно-космічної цивілізації.

Її суть полягає в посиленні єдності, системної цілісності світового господарства на основі ринкової парадигми та поглиблення планетарних інтеграційних процесів.

Додатково: У теоретико-методологічному плані все розмаїття поглядів щодо глобалізації можна згрупувати у три наукові концепції: 1) Структуралістську; 2) Кон’юнктурну; 3) Конструктивістську.

Структуралістська теорія відштовхується від закономірностей розвитку внутрішніх та міжнародних економічних систем і розглядає глобалізацію як необхідний, неминучий, незворотний, яскраво виражений процес, спричинений економічними, технологічними та політичними чинниками.

Згідно з кон’юнктурною концепцією, головні риси глобалізації визначаються окремою логікою та обставинами, що залежать від зміни умов внутрішнього та зовнішнього оточень, їхньої взаємодії у просторі й часі за унікальною конфігурацією соціальних сил та історичних передумов. Така глобалізація може мати дискретний, перервний характер, за якого можуть розвиватися і зворотні процеси, т.зв. деглобалізація, що і засвідчують окремі епізоди людської історії, коли деякі країни та регіони були тривалий час відгороджені від економічного спілкування з рештою світу.

Конструктивістська теорія базується на ідеях та дискурсах як структуроформуючих елементах глобалізації, що характеризують її як випадковий, стохастичний, непередбачуваний, недетермінований та невизначений процес, що зумовлюється комунікативним дискурсом політичних агентів, змістом якого є мотивації, інтереси, ідеї.

Передумови ЕГ.

• Зростання міжнародної торгівлі та інвестицій

• Небачена досі диверсифікація світових фінансових ринків і ринків робочої сили

• Відчутне зростання ролі ТНК у світових господарських процесах

• Загострення глобальної конкуренції

• Поява системи глобального стратегічного менеджменту

• Підвищення ролі інформаційних і комунікаційних технологій в економічному розвитку

• Усе більша цілісність і єдність світового господарства, в основі чого – посилення відкритості національних ринків

• Поглиблення міжнародного поділу і кооперації праці

Етапи. Існує 2 підходи до періодизації глобалізації. (джерело: книга Філіпенко)

І підхід - глобалізація (Г.) почалася ще до періоду Великих географічних відкриттів (ВГВ)). 1-й етап (до великих географічних відкриттів) – в’ялоплинна Г (економічні зв’язки між державами мали спорадичний характер, залишаючись у межах окремих локальних ареалів і територій). 2-й етап (від епохи ВГВ до середини ХІХ ст.) – повільно прогресуюча глобалізація, під час якої сформувався світовий ринок, розвився міжн. поділ праці, відбувалася спеціалізація окремих країн та регіонів. 3-й етап (сер. ХІХ ст.. – 80-ті рр.. ХХ ст.) – біструктурна глобалізація, що пов’язана з економічним переділом світу, розпадом світового господарства на протилежні економічні системи та єдиноборством. 4-й етап (сучасний, від 80-тих рр. ХХ ст.) – послідовна (органічна) форма глобалізації розвивається в умовах єдиного ринкового господарства як об’єктивний процес і важлива ознака постіндустріальної цивілізації.

Деякими авторами, зокрема, англійськими науковцями виділяються такі етапи: 1) Архаїчна Г. – доіндустріальний період людської історії, спорадичні зв’язки; 2) Протоглобалізація (1600-1800) – розвиток мануфактурного виробництва, наук., промисл. та фін. революціями, зародженням світового ринку; 3) Модерна Г. (1800-1950) мала 2 виміри: піднесення національних держав та стрімке розширення індустріалізації, формування глобального поділу праці; 4) Постколоніальна Г.: формування нової архітектури відносин між розвинутими країнами та країнами, що розвиваються, виникнення регіон. інтеграц. об’єднань, зростання ролі ТНК.

Іншим варіантом періодизації може служити (джерело: лекція Примаченко):

1- ранній сучасний період (14-18 ст.). Г. Мала внутрішньотериторіальний характер і внутрішньорегіональні масштаби. Починається процес імперської експансії.

2- сучасний період (19-20 ст.) Глобальні імперії, виникають глобальні системи національних держав. Формуються умови для інтеграції.

3-новітній період (з 1945 року) Глобальна система держав. Виникає глобальний політичний порядок. Регіоналізація політики, інтеррегіоналізм.

ІІ підхід наголошує на характеристиці глобалізації, яка притаманна економічному розвитку кінця 20 ст., тобто пов’язує її генезис з останньою чвертю 20 ст. На нинішньому етапі вона стає визначальним чинником як національного, так і міжнародного розвитку, перетворюється на домінуючу тенденцію світогосподарських процесів на рубежі 2 та 3 тисячоліть. В межах цього підходу можна виділити:

50 – 70-ті роки: інвестиційнобазована глобалізація, широко розвинуті процеси транснаціоналізації, зростання глобального попиту на основі зростання інвестицій.

70 – 95-й роки: глобалізація, що базується на торгівлі; експортнозорієнтована індустріалізація, включення країн Східної Азії, Латинської Америки тощо; поштовх для національного розвитку – експорт.

1995 – по сьогодні: цифрова глобалізація; інформаційна революція; Інтернет-технології.

Більшість авторів схильні шукати витоки сучасної глобалізації в економічних процесах, пов’язаних із Великими географічними відкриттями, тобто з 1500р.

Сучасна глобалізація - це якісно новий щабель розвитку інтернаціоналізації (транснаціоналізації) економічних, політичних, культурних, правових й інших аспектів громадського життя, коли взаємозалежність національних соціумів досягла такого рівня, що почалися кардинальні зміни в житті всього світового співтовариства, що перетворюється поступово в цілісний суспільний організм.

Джерело: лекції та підручник Філіпенко, лекції Примаченко.