20. Конкурентні переваги і конкурентоспроможність країн світу

Конкурентоспроможність є визначальним критерієм ефективності будь-якого економічного суб’єкта. Конкуренті переваги економіки країни, її окремих галузей, підприємств та регіонів на глобальних ринках обумовлюють відповідно і темпи зростання виробництва та національну безпеку. Рівнем конкурентоспроможності визначаються й світогосподарські позиції країн.

Конкурентоспроможність у загальному визначенні — це володіння суб’єктом певними властивостями, які дають йому можливість розвиватись на інноваційній основі та перемагати у конкурентній боротьбі.

Концепції конкурентоспроможності національної економіки мають велике практичне значення під час розроблення програм щодо вдосконалення конкурентних переваг країни, розвитку її експортної бази в довгостроковому періоді на національному і регіональному рівнях.

Найбільш значимими дослідженнями міжнародної конкуренції та теорії конкурентних переваг країн, факторів що визначають конкурентоспроможність на мікро- та мезорівнях були зроблені американським вченим М.Портером.

М.Портер звернувся до питання, чому деякі країни виробляють, у відносному значенні, набагато більше конкурентних фірм. Портер зазначає, що міжнародний успіх в окремій галузі визначається чотирма загальними взаємопідсилюючими факторами, які створюють середовище, що надає можливість цим фірмам конкурувати. Розроблена ним система детермінант конкурентної переваги країн одержала назву “конкурентний ромб” (або “діамант”) за числом основних груп таких переваг. До них відносяться:

- факторні умови: людські та природні ресурси, науково-інформаційний потенціал, капітал, інфраструктура, у тому числі фактори якості життя;

- умови внутрішнього попиту: якість попиту, відповідність тенденціям розвитку попиту на світовому ринку, розвиток обсягу попиту;

- суміжні та обслуговуючі галузі (кластери галузей): сфери надходження сировини та напівфабрикатів, сфери надходження устаткування, сфери використання сировини, устаткування, технологій;

- стратегія та структура фірм, внутрішньогалузева конкуренція: цілі, стратегії, способи організації, менеджмент фірм, внутрішньогалузева конкуренція.

Крім того, існують дві додаткові змінні, що у значній мірі впливають на обстановку в країні. Це випадкові події (тобто ті, які керівництво фірм не може контролювати) і державна політика.

Тобто, американський вчений М.Портер змоделював вплив географічного розташування компаній на конкурентну боротьбу з використанням чотирьох взаємозалежних сил, представлених графічно у вигляді ромбу. Так званий “Діамант Портера” став широко використовуватись в теорії (рис.1.1).

Рис.1.1. Джерела локальних конкурентних переваг («Діамант М. Портера»)

Згодом у модель “Даймонд” фінські економісти додали блок “Міжнародна ділова активність” (International business activity) у якості третьої зовнішньої сили, що враховує глобальні економічні процеси (рис.1.2).

Рис.1.2. Модель “Даймонд”

Серед найбільш відомих центрів по вивченню конкурентноздатності країн виділяються:

- Інститут стратегії й конкурентноздатності при Гарвардському університеті (США, очолює профессор Майкл Портер),

- Міжнародний інститут менеджменту (Лозанна, Швейцарія),

- Міжнародний економічний форум (Давос, Швейцарія).

В Гарвардському університеті вивчають конкурентоспроможність переважно в корпоративній площині, два швейцарські центри переводять дослідження у більш широку площину – розраховують рейтинги конкурентоспроможності країн і регіонів.

Щорічно кожний із центрів публікує власні результати вивчення конкурентноздатності країн світу та складає рейтинги. Кожний із центрів користується власною методологією дослідження й дотримується своїх ексклюзивних критеріїв при складанні шкали конкурентноздатності економік країн і регіонів. Тому між дослідженнями й рейтингами є розходження - як істотні, так і несуттєві.

Всесвітній економічний форум у Давосі (ВЕФ) використовує у дослідженнях Індекс конкурентноздатності економічного росту (ІКЕР). Індекс базується на трьох складових: макроекономічне середовище, якість суспільних інститутів, використання нових технологій. Загальний індекс конкурентоспроможності виводиться з параметрів поточної економічної динаміки для вимірювання спроможності національної економіки досягти сталого розвитку в середньостроковій перспективі. Дослідження засвідчують, що головними агрегованими факторами, що впливають на економічний розвиток будь-якої країни, є: технології, суспільні інституції та макроекономічне середовище. Розрахунки проводяться за допомогою багатофакторних моделей, у яких 381 показник з’єднаний в 7 груп: внутрішній економічний потенціал; зовнішньоекономічні зв’язки; державне регулювання; кредитно-фінансова система; система керування; науково-технічний потенціал; трудові ресурси.

Міжнародний інституту розвитку менеджменту - International Institute for Management Development (ІМD-Lausanne). Лозаннська методологія не обмежується чинниками, пов’язаними з макроекономічною політикою, функціональним розвитком та станом бізнес-середовища, а оцінює також чинники сталості економічного зростання, екологічного впливу на економіку, побудови інфраструктури, необхідної для відтворення в суспільстві головного чинника конкурентоспроможності - людського капіталу (маються на увазі охорона здоров’я, підготовка кадрів тощо). Для підрахунку рейтингу конкурентноздатності аналізуються 312 показників, з них 73 показника використаються лише як вступна інформація про країну й у кінцевому рейтингу не відбиваються. Інші 239 критеріїв, які знаходять висвітлення в кінцевому рейтингу, згруповані у вісім агрегованих показників.

Самий складний етап - це підрахунок стандартизованого значення для кожного з 312 аналізованих показників. Після одержання стандартизованого значення для кожного з показників будуються рейтинги країн по кожному з них, підсумковий рейтинг країн по конкурентноздатності, рейтинги країн по привабливості для розміщення виробництв (від найпростіших галузей обробної промисловості до високотехнологичних виробництв). На основі проведених розрахунків здійснюється моделювання конкурентноздатності. За роки дослідження конкурентноздатності країн у системі світового господарства фахівцями інституту були розроблені «золоті правила» конкурентноздатності, використовуючи які країна може домогтися підвищення або збереження своєї конкурентноздатності. Формулюються вони в такому порядку:

1. Стабільне й передбачуване законодавство;

2. Гнучка структура економіки;

3. Інвестиції в традиційну й технологічну інфраструктуру;

4. Стимулювання приватних заощаджень і внутрішніх інвестицій;

5. Підвищення агресивності експорту поряд із залучення прямих іноземних інвестицій;

6. Поліпшення якості, оперативності й прозорості керування й адміністрування;

7. Взаємозумовленість заробітної плати, продуктивності праці й податків;

8. Скорочення розриву між мінімальними й максимальними заробітками в країні й зміцнення середнього класу;

9. Великі інвестиції в утворення, особливо середнє, а також у безперервне підвищення кваліфікації працюючих;

10. Баланс переваг глобалізації економіки й національних особливостей і переваг (тобто поряд з усвідомленням приналежності до світового співтовариства повинна існувати національна ідея, національне самовизначення).

IMD World Competitiveness Yearbook являє собою щорічний звіт, в якому публікуються рейтинги конкурентоспроможності країн. Крім рейтингів конкурентоспроможності, IMD World Competitiveness Yearbook містить також профілі країн, що дають змогу побачити для кожної країни тенденції розвитку конкурентоспроможності, описані за допомогою аналізу еволюції всіх ключових чинників конкурентоспроможності. динаміку розвитку економічного середовища, базовану на окресленні значних проривів та «провалів» порівняно з попереднім роком; «баланс конкурентоспроможності», в якому аналізуються недоліки та переваги за кожним ключовим чинником конкурентоспроможності. Україна вперше увійшла до щорічного рейтингу конкурентоспроможності країн Інституту розвитку менеджменту в Лозанні – World Competitiveness Yearbook-2007 і посіла там 46-те місце з-поміж 55 прорейтингованих країн.

При досліджені світової карти конкурентоздатності Давоського ВЕФ і Лозаннського IMD виникає розходження в методологічних підходах. Якщо ВЕФ будує свої висновки на показниках, де лише одна третина - це тверда статистика, а дві третини - експертні оцінки, отримані шляхом опитувань, то рейтигування IMD здійснюється на основі зворотного співвідношення: дві третини твердої статистики й одна третина - експертних оцінок. Причому статистичні дані беруться з офіційних (міжнародних, національних і регіональних) джерел. Оцінні ж дані збираються шляхом проведення опитування 4 тис. менеджерів і бізнесменів з різних країн і компаній.

Методологія Давоського форуму дозволяє аналізувати більшу кількість країн, включаючи також і ті, по яких статистика або відсутній, або ненадійна. У свою чергу, IMD, опираючись на вивірені статистичні дані й точні оцінки з достовірних джерел, виглядає більше обережним і консервативним.

У рейтингу Лозанського інституту за 2009 р. перші 5 місць посіли відповідно США, Гонконг, Сінгапур, Швейцарія, Данія. Україна посіла 56 місце з 57 порівняно з 54-м минулого року з результатом 40,421 балів (Росія – 49 та 47 місця відповідно). Дані Світового економічного форуму дещо інші: 1 місце у дослідженні 2009-2010 посіла Швейцарія, 2 – США (у 2008-2009 ситуація була протилежна), за ними – Сінгапур, Швеція, Данія. Україна посідає 82-е місце з 133 (попередній результат – 72), поступаючись Гамбії, Гватемалі, Росії (63 та 51 місця відповідно), Казахстану, Азербайджану. З країн СНД гірший показник у Таджикістану (122 та 116), Арменії (97 без змін), Грузії (90 без змін).