16. Зовнішньоекономічна стратегія сша в сучасних умовах

За умов існування множинності рушійних сил зовнішньо­економічна стратегія і тактика урядів формуються під впли­вом кількох груп постійно діючих чинників.

Перша група чинників - закономірності роз­витку і розміщення продуктивних сил. При величезному науково-технічному, промисловому і фінансовому потенціалі, а також домінуючому становищі у світовому господарстві США влада країни не може не враховувати у своїй зовнішньоекономічній політиці про­цеси інтернаціоналізації виробництва і капіталу, збільшення частки готової продукції у міжнародному товарообміні і посилення ролі закордонного внутрішньокорпораційного обороту ТНК. Уряди змушений через зовнішньо­економічні зв'язки підтримувати певні пропорції між ма­теріальними, трудовими і грошовими ресурсами, виробництвом і споживанням, товарною масою і купівельною спро­можністю населення, надходженням і платежами у розра­хунках з іншими країнами.

Друга група чинників - спільні інтереси країн, які спонукають переслідувати у своїй зовнішньоеко­номічній політиці не тільки суто економічні, а й політичні цілі. Зокрема, їхні спільні інтереси стримують тенденцію до загострення взаємних суперечностей у боротьбі за світові ринки, спонукають до обмеження "вільної конкуренції", коли вона загрожує стабільності внутрішніх ринків, і ви­ражають готовність робити поступки в митному оподатку­ванні імпорту з держав, які розвиваються, сподіваючись, що це збільшить експорт, а відтак і купівельну спроможність останніх на користь постачальникам товарів з США.

Дедалі активнішу роль у сприянні американським компаніям і банкам на зовнішніх ринках відіграє Державний департамент США. Американська дипломатія нині дедалі більше «економізується» у тому сенсі, що не лише спирається на господарський потенціал країни, а й здійснює зовнішньополітичне забезпечення економічних інтересів компаній Сполучених Штатів за кордоном, займається питаннями торгівлі, інвестицій та пошуку нових ринків для національного бізнесу як пріоритетними напрямами дипломатичної діяльності. Сьогодні державний департамент забезпечує широке сприяння та захист інтересів американського бізнесу в 171 країні світу (у 90 державах — спільно з міністерствами торгівлі та сільського господарства). При держдепартаменті створено Фонд стимулювання та сприяння бізнесу, який надає підтримку зовнішньоекономічним контрактам та інвестиційним проектам американських компаній і банків, просуванню їхніх товарів і послуг на зовнішні ринки.

Третя група чинників - національні інтереси кожної країни, що визначаються її економічними позиціями, структурою господарства, залежністю від зовнішніх ринків та джерел сировини, а також – не в останню чергу – здатністю провідних державних діячів реалістично оціню­вати становище у світі й об'єктивні тенденції міжнародного поділу праці.

Аналізуючи промови Барак Обами в якості Президента США зовнішньоекономічна стратегія США базуватиметься на таких положеннях:

1. замість укладання угоди про зони вільної торгівлі, варто переглянути увесь спектр міжнародної допомоги, торгівлі та монетарної політики для побудови та підтримки середнього класу у глобальному масштабі

2. останні декілька десятиліть ЗЕП США була спрямована на сприяння економічної ефективності через механізми дерегулювання, лібералізації торгівлі та збалансування податкових надходжень. Мало уваги приділялося ролі економічних установ, котрі мають на меті втілення основних ринкових цілей (ефективності розподілу ресурсів) та національних економік (підвищення стандартів життя)

3. посилення таких організацій як Міжнародна Організація праці, МВФ, СОТ та ін..

4. мета ЗЕП США – покращити якість глобальної економічної інтеграції

5. допомога країнам, що розвиваються, ввести заходів для захисту робочої сили, інвесторів, навколишнього середовища та споживачів та впровадити базові програми страхування;

6. переорієнтувати міжнародні організації розвитку на розбудови інституціональної структури на національному рівні

7. нова парадигма глобалізації – сприяння урівноваження розвитку розвинутих країн та тих, що розвиваються;

8. у майбутньому США планує не обмежуватися Європою, Японією, Азійськими тиграми у якості своїх головних торговельних партнерів, а шукати співробітництва у різних регіонах.

Статистика. Обсяг експорту – 1,277 трлн. дол. США , обсяг імпорту – 2,117 трлн. дол США (за 2008 р.). Станом на кінець 2008 року основними країнами-експортерами товарів, робіт і послуг США були такі країни: Канада (20,1%), Мексика (11,7%), Китай (5,5%), Японія (5,1%), Німеччина (4,2%), Сполучене Королівство (4,1%). Основні торговельні партнери з імпорту: Китай (16,5%), Канада (15,7%), Мексика (10,1%), Японія (6,6%), Німеччина (4,6%).

США – ЄС. Під час правління Джорджа Буша в європейсько-американських відносинах виникло похолодання через розбіжності відносно війни в Іраку. В 2009 році у зв'язку з відмовою президента Барака Обами від унілатералізму, Європа й США стали підвищувати погодженість і зміцнювати взаємодію по важливих питаннях. Частіші зустрічі керівників Європи й США на лондонському фінансовому саміті, саміті НАТО й саміті ЄС-США продемонструвало, що у двосторонніх відносинах наступило потепління. Проте, безумовно, залишаються досі невирішені протиріччя. Можна стверджувати, що ставлення США до Європи найближчими роками визначатиметься тією роллю, яку Європа зможе відіграти в планах Вашингтона щодо інших регіонів світу.

США – Китай. Нова стратегія США, спрямована на налагодження більше теплих економічних відносин з Китаєм. Для Сполучених Штатів Китай залишається найважливішим покупцем державних боргових зобов'язань. Найбільший кредитор США вже нагромадив цих паперів приблизно на $800 млрд. З іншого боку, для Китаю США дуже важливий як ринок збуту своєї експортної продукції, що допомогло створити в КНР мільйони нових робочих місць. Таким чином, обидві сторони можуть щось виграти або програти від більше тісних відносин. Однак експерти вказують на те, що їм доведеться навчитися відкрито визнавати існуючі проблеми, а не замовчувати їх.

США – АТЕС. Основні партнери регіону – Японія і Китай. В АТЕС беруть участь Австралія, Бруней, В'єтнам, Індонезія, Канада, КНР, Республіка Корея, Малайзія, Мексика, Нова Зеландія, Папуа-Нова Гвінея, Перу, Росія, Сінгапур, США, Таїланд, Філіппіни, Чилі, Японія і в якості самостійних економік також Гонконг і Тайвань. У спільній заяві Сінгапурського форуму 2009 р. лідерів АТЕС для можливого створення в майбутньому азіатсько-тихоокеанської зони вільної торгівлі сказано про "запуск" першої подібної ініціативи Австралії, Канади, Південної Кореї, Нової Зеландії, Сінгапуру і США щодо самостійної сертифікації визначення країни походження товару. Це необхідно для того, щоб ділові кола могли використовувати переваги угод про вільну торгівлю в регіоні.

США – Латинська Америка. Президент США Барак Обама, виступаючи на саміті Америк, запропонував країнам Латинської Америки і Карибського басейну у важкий для всіх час створити "союз рівних", заснованого на принципах взаємної пошани, спільних інтересах і цінностях, без поділу на старших і молодших партнерів. Президент Барак Обама заявив, що США прагнуть до "нового старту" у відносинах із Кубою.

Що стосується НАФТА, то під час виборчої кампанії Обама критикував НАФТА, указуючи, що ця угода повинне містити більше строгі екологічні стандарти, що піддаються контролю, і положення про охорону праці. Можливий перегляд певних положень угод НАФТА. Велика кількість американців вважає, що саме ЗВТ призвела до втрати робочих місць американцями. Канада виступає категорично проти будь-яких змін до принципу вільної торгівлі.

США – країни СНД. Центральне місце в Євразійському просторі займе СНД. Співдружність володіє значним потенціалом - займає 40,7% території Євразії, на якій проживає приблизно 5,8% населення; володіє більш як 40% енергетичних запасів. Багато експертів вважають, що для Барака Обами Східна Європа не буде пріоритетом. Проте, після приходу до влади Барака Обамы в січні 2009 року слово "перезавантаження" стало ключовим поняттям двосторонніх відносин США – РФ.

США-Африка. Реалізуються програми, спрямованої на прискорення розвитку торговельних зв'язків з африканськими країнами, включаючи відкриття ринків, технічне сприяння (у т.ч. з метою допомоги в досягненні цими країнами відповідності нормам ВТО), підтримка експорту. Барак Обома багаторазово підкреслював значення Африки для США – і геополітичне, і ресурсне, і духовне, що базується на спорідненості коріння із чорношкірим населенням.

США - Близький Схід. Підтримка мирного процесу шляхом конкретних угод, спрямованих на досягнення економічної інтеграції й підтримку торгівлі.