8.7 Американська школа неокласики

Джон Бейтс Кларк (1847-1938) - маржиналіст другого етапу, засновник американської школи. Народився в США. Учився в європейських університетах (Німеччина, Швейцарія). Своїм наставником у політекономії вважав Карла Кніса. Викладав в Америці, у Карлтонському коледжі (Миннесота). Його студентом був Торстейн Веблен, у майбутньому основоположник школи інституціоналізму.

Основні праці: «Філософія багатства» (1886), «Розподіл багатства» (1899).

Внесок Кларка в економічну науку треба розглядати у двох аспектах - методологічному й теоретичному. У першому випадку мова йде про новизну методології Кларка в рамках висунутого їм розподілу економічної науки на три більших розділи. «Ми маємо перед собою тепер границі трьох натуральних розділів економічної науки. Перший охоплює універсальні явища багатства. Другий включає соціально-економічну статику й говорить про те, що відбувається далі з багатством. Третій розділ включає соціально-економічну динаміку й говорить про ті, що відбувається з багатством і добробутом суспільства за умови, якщо суспільство змінює форму й способи діяльності».

У теоретичному плані заслуга Кларка складається в обґрунтуванні, на базі мікроекономічного аналізу, закону граничної продуктивності факторів виробництва.

Кларк виділяє чотири фактори виробництва:

1. Капітал у грошовій формі.

2. Капітал у речовинній формі (засобу виробництва й земля).

3. Підприємницькі здатності.

4. Праця робітників.

Для праці й капіталу діє закон убутної продуктивності: кожне нове вкладення праці у виробництво при даному капіталі (як і кожне нове вкладення капіталу у виробництво при даній праці) супроводжується падінням продуктивності, у порівнянні з попередніми вкладеннями.

Кожний фактор створює доход, що одержує власник фактору (відсоток, рента, підприємницький прибуток і заробітна плата).

У стані рівноваги внесок кожного виробничого фактору оплачується відповідно до його граничної продуктивності, рівної зміні випуску сукупного продукту при додаванні одиниці цього фактору, якщо кількості всіх інших факторів залишаються незмінними.

Гранична продуктивність капіталу, є продуктивність його останньої одиниці, ще здатної приносити прибуток.

Гранична продуктивність праці виміряється продуктом, виробленим в одиницю часу останнім із залучених робітників, ще здатним принести прибуток.

Доход капіталіста дорівнює граничної продуктивності капіталу, а заробітна плата - граничної продуктивності праці.

Закон Кларка: фактор виробництва - праця або капітал - може нарощуватися доти, поки вартість продукту, виробленого цим фактором, не зрівняється з його ж ціною.

Те ж стосується й сукупного доходу. Національний доход країни розпадається на винагороду за працю й винагороду за послуги капіталу в пропорції, обумовленої співвідношенням граничної продуктивності праці до граничної продуктивності капіталу (для сучасної економіки розвинених країн це співвідношення приблизно 3:1).

Кларк розрізняв статичну й динамічну рівновагу. За статичної рівноваги ціни дорівнюють граничним витратам виробництва, прибуток і прибавочний продукт відсутні, а доход капіталіста є просто винагорода за послуги капіталу.

За динамічної рівноваги різного роді вдосконалення можуть збільшити граничну продуктивність факторів. При цьому підвищення заробітної плати відбувається лише через деякий час після підвищення граничної продуктивності праці. Це створює тимчасовий прибуток, що поступово зникає в новій статичній рівновазі.