8.4 Попередники маржиналізму

Якщо вважати попередниками маржиналістів мислителів, що пояснювали мінову цінність благ комбінацією їхньої корисності й рідкості, то починати треба з Аристотеля. Ця традиція продовжувалась в роботах середньовічних схоластів.

Якщо ж розглядати вузько, з погляду розробки граничного аналізу, то попередниками маржиналізму вважають німецьких дослідників Госсена й Тюнена і француза Курно.

Герман Генріх Госсен (1810-1858). Яскравий приклад ученого, що випередив свій час. В 1854 р. в книжкових крамницях Німеччини з'явилася книга з довгою назвою «Розвиток законів суспільного життя і правил людської діяльності, що з них випливають». Автором був Герман Госсен. Книга була написана важкою мовою, переповнена численними формулами й стомлюючими прикладами. Книга Госсена довго не розкуповувалася. В 1858 р. засмучений невдачею автор майже повністю вилучив з обігу тираж і знищив його. Лише через 25 років, після того як побачили світ роботи Джевонса, Менгера й Вальраса, робота Госсена одержала широку популярність. В 1878 р. після чотирирічних річних пошуків екземпляр книги Госсена був знайдений у бібліотеці Британського музею. В цій роботі Госсен за допомогою двох законів описав правила раціональної поведінки суб'єкта, що прагне отримати максимальну корисність зі своєї господарської діяльності.

Перший закон Госсена відбиває зменшення граничної корисності, або, як виражається автор, корисності останнього атома блага.

У формулюванні автора: «Величина того самого задоволення (корисності) постійно зменшується аж до насичення, у міру того як ми без перешкод зазнаємо цієї насолоди».

Значення першого закону Госсена полягає, по-перше, у тім, що він дозволяє розрізняти загальну корисність деякого запасу блага й граничну корисність даного блага. Завдяки цьому була отримана відповідь на питання, що давно, що мучило економістів: чому «практично марний» алмаз дорожче одного з «найбільш корисних» благ - води? Це питання привів у своїй лекції в Глазго Адам Сміт, що в той час ще не знав різниці між граничною й загальною корисністю.

Постулат про зменшення граничної корисності блага є необхідною умовою розуміння досягнення економічним суб'єктом стану рівноваги, тобто такого стану, при якому він отримує максимум корисності з наявних у нього ресурсів. Досягти такого стану споживач може керуючись другим законом Госсена, що у формулюванні автора звучить так: «Індивідуум, що володіє волею вибору між деяким числом різних видів споживання, але не має досить часу використати всі їх сповна, з метою досягнення максимуму його насолоди, як би різна не була абсолютний величина окремих насолод, повинен, перш ніж використати повністю найбільше з них, використати всі їх частково, і притім у такому співвідношенні, щоб розмір кожної насолоди в момент припинення його використання у всіх видів споживання залишався рівним». Сучасною мовою цей закон можна сформулювати так: щоб одержати максимум корисності від споживання заданого набору благ за обмежений період часу, потрібно кожне з них спожити в таких кількостях, при яких гранична корисність всіх спожитих благ буде дорівнювати одній й тій же величині. Якщо такої рівності немає, то за рахунок перерозподілу часу, виділеного на споживання окремих благ, можна збільшити загальну корисність.

Іншими словами: якщо певна кількість чого-небудь розподіляється між декількома альтернативними способами його застосування, то серед всіх можливих способів його розподілу між альторнативами існує «ефективний» розподіл, у якому кожна одиниця кількості, що розподіляється, розподілена так, що вигода від переміщення її згідно одного зі способів буде в точності дорівнювати втратам через відволікання її від іншого способу (принцип рівності граничної норми заміщення).

Мова може йти про розподіл фіксованого доходу між деяким числом споживчих благ, про розподіл фіксованих виплат між деяким набором виробничих факторів, про розподіл даної кількості годин між працею й дозвіллям - принцип скрізь залишається тим самим.

Методологія, використана Госсеном при описі поведінки економічних суб'єктів, увійшла в економічну науку в якості «класичної логіки прийняття рішень», на основі якої пояснюються дії агентів ринкового господарства.

Иоганн Генріх фон Тюнен (1783-1850). Його книга «Ізольована держава» вийшла у світ ще в 1826 р. й також як і праці інших попередників маржиналізму не була належно оцінена сучасниками. При житті автора його працю сприймали як довідник по веденню сільського господарства.

Тюнен був потомственим поміщиком, але зумів одержати вищу освіту й використав отримані знання по математиці й економіці в практиці ведення власного господарства. Протягом десяти років він вів записи калькулювання собівартості виробництва. Його метою, як він сам виразився, було «досягнення максимуму в значенні функції з багатьма змінними».

Тюнен фактично довів, що найбільший доход може бути отриманий тільки в тому випадку, коли граничні витрат кожного з факторів виробництва будуть дорівнювати вартості граничного продукту кожного з факторів .

При цьому Тюнен вважав, що вартість продукту створюється трьома факторами: працею, капіталом і землею. Кожний з них бере участь в процесі виробництва продукту й всі вони є продуктивними.

Якщо капітал є фіксованим, то прибуток максимальний, якщо заробітна плата дорівнює граничної продуктивності праці. Якщо навпаки, кількість праці є постійною, то прибуток максимальний якщо доход на капітал дорівнює граничної продуктивності капіталу.

Узагальнюючи, можна сказати, що максимум чистого доходу досягається тоді, коли гранична цінність віддачі кожного фактору дорівнює його граничним витратам.

По суті справи Тюнен сформулював основні положення теорії граничної продуктивності факторів виробництва, що одержала подальший розвиток і остаточне оформлення в працях американського економіста Кларка.

Заслугою Тюнена також є розкриття механізму формування земельної ренти залежно від якості землі і її віддаленості від ринків збуту сільськогосподарської продукції.

Антуан Огюстен Курно (1801-1877) вважається не тільки попередником маржиналізму, але й засновником широкого застосування математичних методів в економічній науці.

Його книга «Дослідження математичних принципів в теорії багатства» була опублікована в 1838 р. (на 16 років раніше книги Госсена).

В 33 роки Курно був уже професором кафедри аналізу й механіки в Ліонскому університеті, в 35 років - ректором академії в Греноблі, а в 37 - генеральним інспектором університетів у Франції.

Курно досліджував і аналізував функціональні залежності. Йому належить заслуга відкриття закону попиту, що стверджує, що попит є функцією ціни: Б = Ґ (р), де Б - попит; р - ціна. Зміна величини попиту відбувається під впливом зміни ціни за умови, що всі інші детермінанти залишаються постійними. Курно також ввів поняття еластичності попиту.

У центрі дослідження Курно була поведінка окремої фірми (мікрорівень). Він вважав, що проблеми загальної економічної рівноваги виходять за рамки математичного аналізу. Це його твердження через 36 років геніально спростував Леон Вальрас.

Широко відома його теорія дуополії (два продавці). Він уточнив також категорії конкуренції, монополії й олігополії.

Курно намагався відповістити на запитання: при яких умовах прибуток від продажу товарів максимальний, якщо число продавців - п. Якщо п=1 (чиста монополія), прибуток максимальний коли граничні витрати дорівнюють граничному доходу. Якщо п > 1, при деяких додаткових умовах виникає стан недосконалої конкуренції, при якій прибуток максимальний при такому обсязі, коли граничні витрати дорівнюють середньому доходу. У цьому випадку випуск максимальний, а ціни мінімальні. Він строго довів висновок, до якого інтуїтивно прийшов Адам Сміт. При п=2, ціни нижче монопольних, але вище ціни вільної конкуренції, а обсяг виробництва займає проміжне положення.