8.2.5 Японія

Японія вступила на шлях капіталізму тоді, коли світ уже переходив до імперіалізму. Тому японський капіталізм народжувався відразу в імперіалістичній формі. Монополістичний капіталізм виник тут до завершення промислового перевороту, при збереженні багатьох пережитків азіатського способу виробництва. Тому японський імперіалізм прийнято відносити до типу військово-феодального. Це проявилося в наступному:

1. В особливій формі монополій - дзайбацу. Ці утворення виникали при передачі державних підприємств у приватні руки. Люди, що мали гарні зв'язки могли захопити цілу групу підприємств. Така група й називалася дзайбацу.

2. Японія почала колоніальну експансію, коли сама ще перебувала в положенні напівколонії, тобто тоді, коли економічно їй колонії були не потрібні. У влади в Японії перебували самураї - військово-промислова каста. Самурайський уряд зазнавав тиску з боку розорених самураїв, які вважали, що тільки війна може поправити їхнє становище. Таким чином, Японії потрібні були не ринки збуту й джерела сировини, а війна й нові землі.

8.3 Загальна характеристика маржиналізму

В історії будь-якої науки не так вже багато революцій, тобто ситуацій, коли пануючий підхід до вивчення її предмета (загальне бачення й інструменти аналізу), а іноді й сам цей предмет різко змінюються протягом відносно короткого проміжку часу.

Найзначнішою революцією в історії економічної науки варто вважати маржиналістську революцію, яку прийнято датувати 70-ми рр. XIX ст. Зміни були настільки радикальними, що наука поміняла навіть своє ім'я (починаючи з Джевонса й Маршалла в англомовних країнах її стали називати есопотіс§ замість роїійсаі есопоту).

До початку маржиналістської революції пануючими в економічній науці були класична й історична школи. В Англії лідирувала класична школа, у Німеччині - історична. В інших країнах співвідношення сил залежало від того, які відносини в них складалися з «майстернею світу» - Британською імперією. Країни, що налагодили взаємовигідні зв'язки дотримувалися політики вільної торгівлі й у них переважала класична теорія. У відсталих країнах, таких як Іспанія, Португалія, Туреччина й Росія частіше застосовували протекціоністську політику.

Маржиналізм походить від слова «тагдіпаї» (фр.) - граничний. Основна ідея маржиналізму - дослідження граничних (маржинальних) економічних величин як взаємозалежних явищ економічної системи на різних рівнях (фірми, галузі, національної економіки). Такий підхід уможливив застосування нових методів аналізу, що дозволило визначити граничні величини, що характеризують зміни, що відбуваються в економічному житті суспільства.

На відміну від класичної школи, для якої основним теоретичним завданням було визначення причин багатства нації й економічного росту (чим держава багатіє) і розподілу доходів між суспільними класами, маржиналісти розглядали як основну проблему оптимального (ефективного) розподілу існуючих ресурсів.

Методологічні особливості маржиналізму наступні:

1. Методологічний індивідуалізм. Суспільство в цілому розглядали як сукупність атомістичних індивідів (у класиків - суспільні групи (класи), окремі країни).

2. Статичний підхід. Маржиналістів цікавив не динамічний, а статичний аспект економіки, не процес, а те як улаштована економіка. Зміни й динаміка трактувалися як послідовність дискретних статичних станів (ілюзія мультиплікації).

3. Рівноважний підхід. Маржиналісти досліджували не просто статичне, а саме рівноважний стан, стійкий до короткострокових змін економічних змінних.

4. Економічна раціональність. Найважливішими для маржиналістської теорії є передумови максимізації господарськими суб'єктами своїх цільових функцій: корисності для споживачів і прибутку для виробників (тобто раціональна поведінка).

5. Граничний аналіз. Центральне місце в аналітичному арсеналі маржиналізму займають граничні величини, що характеризують додаткове одиничне або нескінченно мале збільшення благ, доходів, трудових зусиль і т. д. За допомогою граничних величин конкретизувався принцип максимізації цільової функції: якщо додаткова одиниця спожитого або зробленого блага не збільшує загального рівня корисності або прибутку, значить вихідний стан уже є оптимальним.

6. Математизація. Принцип максимізації дозволив трактувати економічні проблеми як завдання на знаходження умовного екстремуму й застосовувати диференціальне обчислення й інші математичні інструменти аналізу.

Т Г • ' у '•• у •

У маржиналістській революції прийнято виділяти два етапи.

Перший етап - 70-80-і рр. XIX ст. - суб'єктивний напрямок. Представники: Менгер, Джевонс, Вальрас.

Розробка теорії граничної корисності благ, що проголошується основною умовою визначення вартості. Сама оцінка корисності визнається суб'єктивною психологічною характеристикою яку дає конкретна людина і яка залежить від цілей, завдань, потреб і інтересів суб'єкта.

«... самі по собі речі не бувають ні гарними, ні дурними, а стають такими тільки в нашій оцінці» (У. Шекспір).

Другий етап - 90-і рр. ХК ст. Представники: Маршалл, Кларк, Парето.

Відмова від суб'єктивізму й психологізму 70-х років. Визнання того, що метою «чистої економіки» завжди було пояснення регулярного ходу економічного життя за певних умів. Початок неокласичного напрямку в економічній науці.

Марждиналізм виник наприкінці XIX ст. майже одночасно в різних країнах. Його ідеї були викладені на різних мовах, ученими, які стали родоначальниками чотирьох основних шкіл маржиналізму:

• Австрійська - засновник Карл Менгер;

• Англійська (Кембриджська) - засновник Альфред Маршалл;

• Американська - засновник Джон Бейтс Кларк;

• Лозаннська - засновник Леон Вальрас.

Тут дуже доречне слово «школа», тому що всі ці вчені були професорами, мали багато учнів, багато хто з яких із честю продовжили дослідження своїх учителів.

Австрійська школа, представлена К. Менгером і його учнями Ф. фон Візером і О. Бем-Баверком. Австрійці мало використовували математичний аналіз і віддавали перевагу міркуванням в словесній формі. Для австрійської школи був характерний економічний лібералізм. Вони відкидали не тільки соціалізм у будь-якій формі, але й будь-яке державне втручання в економіку. Це особливо виявилося в третьому поколінні австрійської школи, яку очолили Людвіг фон Мізес і Фрідріх фон Хайєк. Загальним для всіх представників австрійської школи було протиставлення нового напрямку вченню класиків, особливо Давид Рикардо.

Лозаннська (Швейцарська) школа спочатку була представлена тільки Леоном Вальрасом. Далі в цьому напрямку працював лозаннський професор Вільфредо Парето, а також італієць Енріко Бароне, швед Густав Кассель, і багато інших, аж до американця Василія Леонтьєва. Відмінною рисою лозаннської школи є широке використання математики.

В Англії, у тім же руслі що й Джевонс, але незалежно від нього працював А. Маршалл, що став родоначальником Кембриджської школи. Його ідей розвив його учень Артур Пігу. У наступному поколінні з цієї школи вийшов Дж. М. Кейнс.

Для Кембриджської школи характерним є прагматизм у методі. Математику представники цієї школи знали, але використовували в міру потреби, могли обійтися словесними побудовами, використовуючи математичні терміни (наприклад, могли говорити про криву попиту, але не зображували її).

Питання ролі держави й соціалізму представники даної школи розглядали без ідеологічних упереджень із позицій економічної користі. Вони синтезували окремі ідеї класиків (інші ці ідеї критикували). У підсумку, саме англійці змогли згодом синтезувати досягнення окремих шкіл і внесли вирішальний внесок в об'єднання неокласичної науки.

В Америці маржиналістська теорія була самостійно відкрита Дж. Б. Кларком. Його відносять до неокласиків і часто говорять про англо-американську школу неокласики. Сам Кларк навчався в Німеччині, де панувала історична школа, але Кларк не став її адептом, він сам дійшов до теорії граничної корисності. Правда, трохи пізніше європейських учених, але не варто забувати, що тоді Америка була глухим кутом світу, де й у моді, і в науці відставали від Європи на багато років.