Тема 8. Ринкове господарство країн Європейської цивілізації у період

монополістичного капіталізму (друга половина XIX - початок XX ст.)

1. Друга технологічна революція

2. Особливості становлення монополістичного капіталізму в провідних країнах світу

3. Загальна характеристика маржиналізму

4. Попередники маржиналізму

5. Австрійська школа граничної корисності

6. Становлення неокласичних традицій. Кембриджська школа

7. Американська школа неокласики

8. Швейцарська (Лозаннська) школа

8.1 Друга технологічна революція

Головною тенденцією розвитку економіки в кінці XIX ст. став перехід від капіталізму, заснованого на вільній конкуренції окремих самостійних підприємств, до капіталізму, що базується на монополії й олігополії. В основі цього переходу лежали зміни в продуктивних силах, викликані бурхливим розвитком науки й техніки наприкінці XIX - початку XX ст., що одержали назву другої технологічної революції. Першою технологічною революцією був промисловий переворот. Друга технологічна революція розгорнулася в останній третині XIX ст. і тривала до першої світової війни. (1914-1918 рр.)

Важливе значення мала зміна енергетичної бази виробництва: парова енергія була замінена електричною, почалася електрифікація. З'явився двигун внутрішнього згоряння, що став широко використовуватися на транспорті, у військовій техніці, прискорив механізацію сільського господарства. В 1885 р. був побудований перший автомобіль (Г.Даймлер, К.Бенц).

Значно просунулася вперед хімічна промисловість: почалося виробництво штучних (анілінових) барвників, пластмас, штучного каучуку й т. п. У металургії в результаті використання конвертерів Бессемера й Томаса у важливу підгалузь виділилося сталеливарне виробництво. На заводах Г.Форда в 1912-1913 рр. уперше був застосований конвеєр.

Зростання промислового виробництва й торгівлі обумовило розвиток транспорту. Удосконалювався залізничний транспорт. Перші кроки робила авіація. В 1895 р. російським ученим А. С. Поповим було винайдено радіо. Почалося використання телефонного зв'язку.

Технологічна революція змінила галузеву структуру промисловості. На перший план вийшли галузі важкої індустрії, значно випередивши за темпами зростання легку промисловість. Структурні зрушення викликали різке зростання мінімальних розмірів капіталу, необхідного для створення й роботи окремого підприємства. Залучення додаткових капіталів досягалося за допомогою випуску акцій і створення акціонерних товариств.

Крім акціонерної існували й інші форми власності: державна, кооперативна, муніципальна.

Державна власність утворювалася двома основними шляхами: за рахунок засобів держбюджету й націоналізації приватних підприємств. Наприкінці XIX - початку XX ст. перший шлях був більше розповсюджений у країнах Старого Світу; другий - у країнах переселенського капіталізму.

Кооперативна власність виникла на основі добровільного об'єднання капіталів і засобів виробництва дрібних товаровиробників для захисту від посередників і великих підприємців. Із середини XIX століття до 1914 р. виникли основні види кооперації: споживча, кредитна, сільськогосподарська, житлова.

Муніципальна власність і господарство виникли у зв'язку з розвитком соціально-економічної інфраструктури (транспорт, електропостачання, газопостачання, школи, лікарні) у містах і сільській місцевості в останній третині XIX століття.

Укрупнення виробництва, ускладнення структури економіки обумовили перехід до нової форми організації виробництва - монополії. Капіталістична монополія - це об'єднання капіталістів, що виникає на основі високого рівня концентрації виробництва й капіталу для забезпечення виробництва й збуту значної частини продукції даної галузі, установлення монопольних цін і забезпечення стабільних надприбутків.

Історично форми монополій розвивалися в такій послідовності: партнерство, пул або ринг, картель, синдикат, трест, концерн.

Партнерство являло собою товариство на паях, без випуску акцій і було перехідною формою від немонополістичного до монополістичного капіталу.

Пул або ринг виявляли собою тимчасові угоди великих капіталістів з метою проведення певних операцій. Легко створювалися й легко розпадалися.

Картель. Звичайно це була угода про умови збуту товарів. Предметом угод могли бути мінімальні ціни продажу продукції, розділ ринків збуту або розподіл обсягів продажів (квот). Учасники картелів, хоча й зв'язані угодами, не втрачали ні виробничої, ні торговельної самостійності.

Синдикат. Якщо в картелі кожен учасник продавав свою продукцію самостійно, то в синдикаті збут концентрувався (здійснювався через контору синдикату). Були синдикати, що концентрували й закупівлю сировини. Учасники синдикату втрачали комерційну самостійність. Концентрація торговельних операцій дозволяла учасникам синдикату продавати свою продукцію по монопольно високих цінах, а закуповувати сировину - по монопольно низьким.

Трест. Підприємці, що вступали у трест втрачали не тільки комерційну, але й виробничу самостійність. Із власників вони перетворювалися на акціонерів тресту.

Ще до другої світової війни значний розвиток одержала така організаційна форма монополії як концерн. Це найбільш складна форма монополістичного об'єднання. До складу концерну входять як окремі підприємці, так і акціонерні компанії. Учасники концерну зберігають формальну самостійність. Ядром концерну є велика промислова компанія або банк.

Структурні зрушення в промисловості обумовили не тільки концентрацію виробництва, але й централізацію капіталу. Зростання потреб підприємців у позикових засобах для розширення виробництва й поновлення капіталу сприяли централізації банківської справи. Поступово стала мінятися роль банків в економіці - з пасивного посередника в платежах банк перетворювався в активного учасника ринку. Дрібні банки витискувалися й поглиналися великими. З ростом концентрації банків скорочувалось коло установ, до яких можна звернутися за кредитом. Що привело до збільшення залежності великої промисловості від деяких банківських груп. Одночасно самі банки стали вкладати капітали в промисловість. Таким чином, банківський капітал зростався з промисловим у фінансовий капітал. Посилення позицій фінансового капіталу приводило до утворення фінансової олігархії з числа найбільш впливових банкірів і підприємців.

Зростання масштабів виробництва, нарощування обсягів виробленої продукції неминуче вимагали розширення ринку. Зросло значення зовнішньої торгівлі. Зміцнення й розширення міжнародних економічних зв'язків поклали початок формуванню світового господарства як єдиного механізму, що зв'язує всі регіони землі. Найважливішою ланкою системи стали біржі найбільших міст світу, на яких щодня реєструвалася зміна світових цін на товари під впливом зміни світового попиту та пропозиції. Міжнародний обмін перетворювався в необхідну умову подальшого розвитку ринку. Активізувався світовий рух не тільки товарів (зовнішня торгівля), але й робочої сили (еміграція) і капіталу.

Експорт капіталу здійснювався в різних формах: державні й комунальні позики, прямі інвестиції, кредити. Перша форма найбільший розвиток одержала у Франції, яку називали «світовим лихварем». Крім відсотків країна одержувала й додаткові вигоди. Наприклад, надавши Туреччини позику на 2,2 млрд. франків, Франція одержала концесію на будівництво залізниць, установила контроль над найважливішими портами, впливала на роботу головного банку Туреччини. Туреччина фактично перетворилася в напівколонію Франції.

Провідною країною по вивозу прямих інвестицій була Великобританія. До 1900 р. її капіталовкладення за кордоном становили 20 млрд. дол., Франції - 10 млрд. дол. Німеччини - 5 млрд. дол., США - лише 0,5 млрд. дол.

На початку XX ст., коли розвиток монополій фактично знищив конкуренцію в рамках держави, вона збереглася на світовому рівні як конкуренція за сфери впливу (прикладом може служити конкуренція двох найбільших електричних компаній світу: американської «Дженерал електрик» і німецької АЕГ). На світовому ринку використовувалися будь-які методи конкурентної боротьби - від зниження цін (демпінг) за рахунок їхнього підвищення на внутрішньому ринку до промислового шпигунства. У конкурентну боротьбу активно включалася держава, що міняла мита й залізничні тарифи в інтересах монополій.

Розвиток капіталізму в сільському господарстві визначало два варіанти господарювання: фермерський, що особливо яскраво виявився в США й Канаді, і прусський шлях капіталістичної еволюції поміщицьких господарств. Для Європи характерне сполучення обох шляхів розвитку капіталізму в аграрному секторі. Результатом став ріст товарності сільськогосподарського виробництва на основі більш високої продуктивності праці.

Формування світового господарства супроводжувалося територіальною експансією - створенням колоніальних імперій і підпорядкуванням незалежних держав. В останній третині XIX століття розгорнулася боротьба індустріальних держав за території в Азії, Африці, на Тихому океані. У результаті колоніальних

захоплень створювалися колоніальні імперії. За 1884-1900 рр. Великобританія

2 • 2 отримала 9,6 млн. км із населенням в 57 млн. чоловік; Франція - 9,3 млн. км із

населенням понад 36 млн. чоловік; Німеччина - 2,6 млн. км² і 16 млн. населення. До

початку XX ст. в основному був завершений територіальний розділ світу жменькою

держав (у розділі брали участь також: США, Японія, Бельгія, Голландія, Португалія).

Таким чином, у кінці XIX ст. завершився процес становлення індустріального капіталістичного суспільства в Західній Європі й Північній Америці. Це була зона прискореного, «передового» розвитку капіталізму. Східна Європа, включаючи Росію, а в Азії - Японія, представляли зону «розвитку, що наздоганяє». Для визначення структурних і інституціональних змін кінця XIX - початку XX ст. використали поняття «імперіалізм» (від ітрегіит - влада). Пізніше більше поширення одержав термін «монополістичний капіталізм».