9.2. Пріоритети соціального розвитку національної економіки

Стратегія соціального розвитку національної економіки України

повинна базуватися на сучасній та соціально ефективній теоретико-економічній парадигмі. В пошуках її економічна наука все більше визначає

196

Глава 9. Соціальні пріоритети національної економіки

себе як науку моральну, а не «природне учення людського егоїзму» (Б. Гіль-дебранд), як «прикладну етику» [7, с 321]. Починаючи з глибинних джерел економічної думки і до теперішнього часу, вона трактує багатство як доб­ро, бідність як зло, наполегливо продовжуючи дослідження природи та причин багатства народів. Кожна епоха знаходить своє розуміння багатст­ва, його причин та джерел. Сучасна людська цивілізація знаходиться на зламі епох, коли на зміну епосі речовинного приходить епоха гуманістич­ного виробництва. Відбувається зміщення пріоритетів з багатства економіч­ного до багатства соціального, гуманістичного. Його провідною складовою стає людина як особистість.

Для епохи речовинного виробництва характерне розуміння еконо­мічного багатства як багатства взагалі, як матеріальних цінностей, гро­шей. Тут створення людиною самої себе є лише побічним результатом виробництва продукту. Однак тим самим епоха речовинного виробницт­ва створювала й створює матеріальні основи для розвитку багатої інди­відуальності, яка однаково всебічна і в своєму виробництві, і в своєму споживанні.

У сучасну епоху гуманістичного виробництва «на місце економічного багатства і економічних злиднів стає багата людина і багата людська потреба. Багата людина — це людина..., в якій її власне здійснення є її внутрішньою необхідністю. Не тільки багатство людини, але й бідність її набуває рівною мірою людського і тому суспільного значення. Вона є паси­вним зв 'язком, що змушує людину відчувати потребу в тому найвеличні-шому багатстві, яким є інша людина» [10, с 125]. У цьому контексті кож­ний новий вид людської діяльності та її продукт є новим проявом «людсь­кої сутнісної сили і новим збагаченням людської істоти» [10, с 128].

Найбільш загальним поняттям, що втілює в собі своєрідну соціально-інформаційну парадигму, інтегрує мету та засоби її досягнення, може слу­жити поняття «креатосфери». Креатосфера (від лат. creation — створен­ня) — це світ культури, загальнодоступної творчої діяльності і, відповід­но, сфер, в яких створюються культурні цінності, розгортається процес формування, виховання, навчання і розвитку людини як вільної, всебічно розвинутої особистості [6, с 313].

197

НАЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА: НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК

Творча особистість є головним фактором соціально-економічного процессу в епоху гуманістичного виробництва. Тим самим освіта і вихо­вання стають «першим підрозділом» суспільної діяльності в межах соціо-культурної сфери (креатосфери), що забезпечує формування людини, яка володіє творчими здібностями, людини, здатної побачити проблеми та протиріччя і творчо їх вирішити. Відповідно діяльність по створенню предметного світу культури, яка здійснюється вченими, інженерами, ху­дожниками, може служити аналогом другого підрозділу, де створюються культурно-інтелектуальні цінності. Акцентуючи увагу на соціокультурних видах діяльності, що забезпечують «соціоолюднення» через освіту, науку, художню культуру, не треба забувати про «природоолюднюючі» види дія­льності (медицина, фізична культура, спорт, генна інженерія і т.ін.), що складають суттєвий резерв підвищення якості життя людини.

Таким чином, визначаючи соціальні пріоритети національної економі­ки, слід виходити з її загальної соціальної орієнтації, що передбачає прак­тичне підпорядкування відтворювальних процесів завданням розвитку осо­бистості, подолання відчуження людини від суспільства, природи та куль­тури. До суттєвих рис соціально орієнтованої економіки можна віднести:

• перетворення трудової діяльності в сферу розвитку людини;

• зростання вільного часу, що раціонально використовується;

- досягнення високого рівня добробуту людини. Функціонування креатосфери передбачає наявність особливої інфра­ структури — економічної та правової, яка включає, зокрема, необхідну кіль­ кість освітніх, наукових, культурних та інших суспільних установ, а також знання, що передбачають можливість вільного вибору та доступу кожної лю­ дини одночасно до багатьох видів діяльності, які її цікавлять. «Олюднююча» діяльність як засіб формування гармонійної особистості в усьому різноманіт­ ті людських проявів життя, реалізується через систему особливих механізмів. Провідним з них є зміна діяльності, що йде на зміну традиційному поділу праці. В умовах зміни діяльності критерій економічної доречності узгоджу­ ється з критерієм всебічного розвитку індивідуальності та суспільства.

Зміна діяльності є такою формою організації праці, при якій відсутнє стале закріплення індивідумів і груп за певними видами діяльності, забез-

198