Глава 8. Екологічні імперативи національної економіки

редкованою формою їх індивідуального та колективного привлас­нення економічно відокремленими суб'єктами національної еконо­міки;

• обумовлені впливом політичних, філософських, правових, естетич­них поглядів та ідей суспільства і відповідних їм інституцій на про­цеси природокористування — між нерозвиненістю або низьким рів­нем індивідуальної та суспільної екологічної свідомості та зростаю­чими масштабами, інтенсивністю залучення й використання природ­них багатств в господарській практиці;

• породжені невідповідністю законів розвитку суспільства і законів природи — між відносно короткими виробничими циклами і трива­лими циклами відтворення екологічних систем; між виробничими цілями природокористувачів і станом навколишнього середовища, можливостями його самовідновлення.

Прикладом загострення цих суперечностей в Україні є небезпечні те­нденції зростання кількості техногенних аварій і катастроф, порушень норм експлуатації мінерально-сировинних, земельних, водних і лісових ре­сурсів, послаблення екологічного контролю, прискорення нагромадження відходів при збільшенні частки особливо токсичних. Так, дослідження спеціалістів Українського науково-дослідного інституту водогосподарсь­ко-екологічних проблем свідчать, що у ріки України щорічно скидається 21 млрд. м³ промислових стоків, до атмосфери надходить 17,5 млн т хіміч­них речовин, що складає близько 300 кг в рік на душу населення.

Причинами загострення екологічно-економічних суперечностей національної економіки України є:

• успадкування наслідків екологічно неефективного, екстенсивного розвитку продуктивних сил і виснажливої експлуатації обмежених природних ресурсів;

• енерго- та ресурсомістка структура економіки;

• відсутність ефективного механізму регулювання еколого-еконо-мічних процесів.

Інтегровану оцінку сучасного стану екологічної складової національної економіки України репрезентують результати міжнародного екологічного

185

НАЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА: НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК

рейтингу, започаткованого аналітиками Світового економічного форуму. Згі­дно з «індексом екологічної сталості», який агрегує 22 комплексних індика­тори за 67-ма параметрами, що дають можливість оцінювати процес еволюції країни на шляху екологозабезпеченого сталого розвитку, Україна посідає 110-е місце серед 122 країн, а за «індексом екосистеми світу», що інтегрує 87 параметрів, 127-е місце в екологічному рейтингу 165 держав світу.

Отже, зазначені рейтинги екологічного стану національної економіки України та огляд сучасних теоретико-методологічних позицій з питань на­ціонального природокористування свідчать про необхідність формування ефективного механізму еколого-економічного регулювання.

Державне регулювання еколого-економічних процесів поєднує право­ві, адміністративні та економічні методи (рис. 8.1).

Головна роль у ньому належить державі, яка є економічним суб'єктом, що втілює суспільні екологічні інтереси. Вона покликана, по-перше, не тільки забезпечити адекватний правовий режим, але й адекватно впливати, як безпосередньо, так і опосередковано, на становлення цивілі­зованого ринкового механізму у ековиробництві; по-друге, сформувати ефективну систему державного регулювання національних еколого-економічних процесів; по-третє, виконувати важливу функцію координа­ції та оптимізації ринкових механізмів та механізмів суспільного регулю­вання; пошуку адекватних форм руху об'єктивних протиріч між ними; по-четверте, створити необхідні передумови для розвитку ефективних форм громадянського еколого-економічного регулювання, суб'єктами якого ви­ступають суспільні екологічні організації.

Загалом державне регулювання еколого-економічних процесів — це система державних заходів, спрямованих на забезпечення нормального процесу суспільного відтворення, сприятливих екологічних умов для фун­кціонування національної економіки.

Правові методи є системою юридичних заходів впливу держави через законодавчі і виконавчі органи влади на підприємництво, інфраструктуру ринку, некомерційний сектор економіки з метою забезпечення сталого еколого-економічного розвитку національної економіки, імплантації еко­логічних завдань у економічні інтереси товаровиробників.

186

НАЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА: НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК

Адміністративні методи характеризуються прямим впливом на суб'єктів господарювання шляхом встановлення обов'язкових для вико­нання екологічних норм, стандартів, завдань і розпоряджень.

Економічні методи управління ековиробництвом — це комплекс нау­ково обгрунтованих форм та прийомів, які адекватно виражають об'єк­тивний процес взаємодії економічних категорій і законів, що впливають на екологічні інтереси суб'єктів господарювання (екологічні податки, подат­кові пільги, фінансові санкції, субвенції, субсидії, прискорена амортизація природоохоронного обладнання, екологічні стандарти, платежі, ліцензу­вання забруднень).

Ринкове еколого-економічне саморегулювання сприяє зростанню ре-сурсозабезпечення та ресурсовіддачі, конкурентоспроможності продукції, формуванню системи позабюджетних екологічних фондів.

Розвиток національної індустрії охорони та відтворення навколиш­нього середовища визначається умовами формування та функціонування екологічного ринку.

Екологічний ринок — це сфера обміну ресурсами, капіталом, працею, товарами, інформацією, ідеями (матеріалізованими у патентах і ліцензі­ях), що сприяють поліпшенню життєдіяльності людини, економії природ­ного потенціалу національної економіки.

Головним атрибутом екологічного розвитку є впровадження серти­фікації та ліцензування забруднення довкілля. Екологічні ліцензії, загаль­на кількість яких повинна відповідати стандартному рівню сукупних ви­кидів, можуть необмежено продаватись та купуватись на певній території. Ціни на них визначаються співвідношенням відповідних попиту та про­позиції. Із збільшенням джерел забруднення зростає попит на екологічні ліцензії.

Впровадження ринку прав на забруднення в Україні має певні перева­ги. По-перше, потенційні забруднювачі отримують певний матеріальний стимул для охорони довкілля. По-друге, прихильники природоохорони, скуповуючи та отримуючи екологічні ліцензії, зменшують фактичне за­бруднення у порівнянні з нормами, визначеними владою. По-третє, із збі­льшенням попиту на екологічні ліцензії зростають і доходи від їх продаж.

188