Глава 3. Економічний потенціал національної економіки

ково-технічного, суспільного, політичного та іншого досвіду. Формування інтелектуальної еліти у всіх сферах діяльності сприяє підвищенню рівня освіченості, інтелектуалізації всього суспільства, а отже, його здатності до сприйняття інновацій.

Таблиця 3.8

Головні характеристики системи освіти за типами суспільств

Характеристики	Історично-економічні		суспільства
	аграрне	індустріальне	посгіндустріальне
Розподіл активного населення, %:
сільське господарство	більше 40	10-20	менше 10
промисловість	5-25	більше 40	менше 20
сфера послуг	10-15	15-25	більше 50
Важливість навчання населення	незначна	велика	дуже велика
Обов'язкове навчан­ня, роки	2-А	7-10	12 та більше
Частка ВВП, що виді­ляється на розвиток освіти, %	менше 1	2-5	більше 6
Кількість студентів ВНЗ на 100 тис. насе­лення	10-50	200-3000	більше 7000

Як видно з таблиці, різниця в характеристиках індустріального та постіндустріального суспільств дуже значна. В сучасних умовах, коли бі­льшість розвинених країн знаходиться на шляху від індустріального до постіндустріального (та навіть інформаційного, «нового») суспільства, від­бувається переорієнтація економічних видатків держави на ринках праці, збільшення частки фінансування освіти та підвищення кваліфікації кадрів, подовження термінів навчання студентів, розширення спектра спеціально­стей та дисциплін ВНЗ, а також професійних навчальних закладів.

З метою відображення зростаючого значення кваліфікованої праці та інтелектуальної діяльності для відтворення суспільного життя останнім ча­сом в економічній думці активно використовуються поняття «людський капітал» як сукупність знань, здібностей і кваліфікації, здатність кваліфі­кованої робочої сили створювати прибуток, та «інтелектуальний капітал» для характеристики інтелектуального потенціалу (див. рис. 3.3), застосова­ного в економіці.

61

Рис. 3.3. Форми інтелектуального потенціалу суспільства

Застосування таких понять є визнанням того, що активізація творчого потенціалу людини, розвиток висококваліфікованої робочої сили є найефек­тивнішим способом досягнення економічного зростання, найважливішим ресурсом як окремої корпорації, так і суспільства у цілому. На думку одного із фундаторів теорії людського капіталу П. Друкера, «найбільш цінним капі­талом компанії XX століття було її виробниче обладнання, а в XXI столітті найбільш цінним капіталом компанії, як комерційної, так і некомерційної, стануть її працівники, які займаються інтелектуальною працею» .

' Drucker P.F. Management Challenges for the 21st Century, Harper Business, NY, 1999. — P.I 35.

62