Глава 8. Екологічні імперативи національної економіки

Біосфера ототожнюється Вернадським з живою істотою, що трансфо­рмується у ноосферу, в якій визначальним фактором розвитку є людський розум. Структурною одиницею ноосфери є «необіогеоценоз» — обмежена у просторі внутрішньо однорідна функціональна система взаємопов'язаних живих організмів та навколишнього середовища, що знаходиться під впли­вом виробництва. Складовими необіогеоценозу виступають екотоп (атмо­сфера, гідросфера та літосфера), біоценоз (рослинний та тваринний світи) та нооценоз (суспільство, засоби та результати праці). Якщо екотоп та біо­ценоз визначають виробничу діяльність людини, то нооценоз — екологіч­ну систему національної економіки.

Подальший розвиток ця теорія отримала у концепції Л. Мельника про ієрархічну організацію біосфери та її властивості. Серед них виділяються: самоорганізація (самопідтримка процесів обміну між суспільством і до­вкіллям); гомеостаз (динамічна рівновага еколого-економічних процесів), саморегуляція (необхідні корективи механізмів еколого-економічного ре­гулювання), саморозвиток (збагачення умов вдосконалення національної еколого-економічної системи).

В 70-х роках XX ст. особливий інтерес викликали футурологічні тео­рії (технократична, ліберальна та радикальна; оптимістична та песимістич­на), в яких у загальному вигляді представлені прогнози побудови «екологі­чно збалансованої» національної економіки, а взаємодія суспільства і при­роди розглядається в контексті розв'язання дилеми: або економічне зрос­тання, або екологічна безпека.

У 80-х роках особлива увага приділялася розробці альтернативних моделей суспільного розвитку на засадах теорій якісно нового економічно­го зростання як засобу вирішення екологічних проблем. Для цих теорій ха­рактерне наукове усвідомлення та обґрунтування екологічних імперативів соціально-економічного розвитку, визначення умов, форм і методів еколо­го-економічного контролю, урахування екологічних параметрів у механіз­мах економічного регулювання.

Дев'яності роки — це розвиток теорії сталого, екологозбалансованого розвитку національної економіки. Поняття «сталий розвиток» характери­зує процес гармонізації продуктивних сил, задоволення потреб усіх членів

179

НАЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА: НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК

суспільства за умов забезпечення й поетапного відтворення цілісності при­родного середовища, створення можливостей для рівноваги між його по­тенціалом та вимогами суб'єктів господарювання національної економіки.

Концепція сталого екологозбалансованого розвитку передбачає ви­значення екологоорієнтованих підходів у макроекономічному аналізі. Се­ред економічно скоригованих показників доцільне використання так зва­ного «зеленого» ВНД, виробленого без порушень екологічних норм і ви­мог; суспільних екологічних витрат; обсягу екологічних витрат на душу населення.

ВНД, вироблений без порушень екологічних норм і вимог (ВНД'), ви­значають як різницю обсягів ВНД та його зміни внаслідок погіршення які­сного стану довкілля (А ВНДе):

ВНД'= ВНД — А ВНДе. (8.1)

До складу суспільних екологічних витрат (Вс) слід включати витрати на природокористування, необхідне для відтворення процесу життєдіяль­ності людини (Вв), використання природних ресурсів у складі основних і оборотних фондів (Ви), охорону та своєчасне відтворення якості довкілля (Во), проведення фундаментальних та прикладних науково-дослідних ро­біт в галузі охорони навколишнього середовища та раціонального викори­стання природних ресурсів (Вн):

Вс = Вв + Вп + Во + Вн. (8.2)

В межах концепції сталого екологозбалансованого розвитку націона­льної економіки фундаментальною складовою національного багатства вважають природний капітал, який розглядається не лише у формі нагро­мадження запасу природних ресурсів, а й фонду, що продукує природні товари і екологічні послуги, які можуть надавати тільки цілісні, не пору­шені, повноцінні, структурно різноманітні екосистеми. Серед видів приро­дного капіталу виділяють:

• відновлюваний (біологічний);

• невідновлюваний (геологічний);

• гібридний (змінений у результаті цілеспрямованого втручання людини).

180