Глава 12. Національна економіка в умовах економічної глобалізації

тура й ефективність не відповідають потребам формування національної економіки відкритого типу.

Незважаючи на те, що Україна представляє собою великий ринок то­варів, послуг та капіталів, реалізація цього потенціалу є досить незначною. Так, частка України у світовому експорті становить близько 1,5%, а в ім­порті — 1%, що виявляється останніми роками як тенденція (табл. 12.1).

Таблиця 12.1 Показники зовнішньої торгівлі України

у 1995-2006 pp. (млрд. дол. США)

Показники	1995	1998	2000	2002	2004	2005	2006	2007
Зовнішньотор­говельний обо­рот	31,8	32,5	33,2	40,2	69,1	79,1	94,8	98,4
Експорт	15,7	16,4	18,1	22,0	38,0	40,4	45,9	44,4
Імпорт	16,1	16,1	15,1	18,2	31,1	39,1	48,9	54.0
Торговий баланс	-0,4	0,3	3,0	3,8	6,9	1,3	-3,0	-9,6

Три основні складові українського експорту — метал, хімічні товари та транспортні послуги, які виконували роль «локомотиву « зовнішніх про­даж у 1997-2000 роках, поступово втрачають темпи зростання. Таким чи­ном, вичерпується потенціал зовнішнього товарообігу на старій структур­ній основі факторної моделі національної конкурентоспроможності. На шляху до інноваційної моделі, за відсутності ефективних механізмів при­скореного нарощування експорту в галузях, які випускають продукцію з високим рівнем доданої вартості, українська економіка потребує певного перехідного періоду.

Перспективи розвитку експортного комплексу України визначаються реальним станом промислового та сільськогосподарського виробництва. Пріоритетними експортнорозширюючими галузями української економіки є чорна металургія, агропромисловий комплекс, харчова промисловість і виробництво алкогольних напоїв; важке і високотехнологічне машинобу­дування; аерокосмічна галузь; військова промисловість; високотехнологіч-

Див.: http://www.ukrstat.gov.ua/.

257

НАЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА: НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК

ні виробництва (порошкова металургія, хімічна промисловість); сфера по­слуг (транспорт, туризм, інжиніринг).

Зростання відкритості українського суспільства неминуче призводить до включення країни у міжнародний обмін робочою силою. Міжнародна міграція робочої сили дедалі набуває глобального характеру та охоплює абсолютну більшість країн світу. Наприкінці XX століття загальна кіль­кість мігрантів оцінювалася у 125 млн чол., що складає близько 2% насе­лення планети. У 90-х роках цей показник значно зріс, насамперед за раху­нок інтеграції в загальносвітовий міграційний процес країн Центральної та Східної Європи.

Міжнародна міграція робочої сили в умовах економічної глобалізації перетворилася на суттєвий економічний, соціальний та гуманітарний фак­тор розвитку національної економіки країни. Для України, як постачальни­ка робочих рук на європейський та світовий ринок процес еміграції дозво­ляє, по-перше, знизити рівень безробіття та ослабити таким чином напру­женість у суспільстві; по-друге, поповнити валютний фонд країни за раху­нок грошових переказів емігрантів, що надходять в Україну; по-третє, ставити питання про отримання компенсації за підготовку робочої сили (згідно з розробленими МОП рішеннями) від країн — можливих користу­вачів її трудових ресурсів. Крім того, міждержавна трудова міграція — це важливий чинник надходження в країну нових технологій, досвіду, пере­будови професійної та кваліфікаційної структури зайнятості, який можна ефективно використовувати для пристосовування до кон'юнктури глоба­льних ринків.

Проте масовий відтік продуктивної робочої сили, особливо учених і спеціалістів.-негативно впливає на структуру працездатного населення, су­проводжується ослабленням та розривом сімейних зв'язків, завдає певних економічних збитків. Після зняття штучних перешкод на шляху з'єднання сімей кількість емігрантів з України швидко зросла. Здебільшого емігрува­ли євреї, німці, угорці, греки. Упродовж 1994-1998 pp. найбільша кількість населення з України вирушила в Росію (798,0 тис. чол.), Ізраїль (101,6 тис. чол.), США (69,0 тис. чол.), Німеччину (49,7 тис. чол.). За матеріалами преси та оцінками експертів, за кордоном сьогодні працює від 1 до 3 млн

258