Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Сташис, Тацій - НПК до ККУ, 2003.doc
Скачиваний:
9
Добавлен:
18.11.2019
Размер:
8.04 Mб
Скачать

2. Ті самі дії, поєднані з насильством, обманом чи погрозами, а також вчинені службовою особою, —

караються виправними роботами на строк до двох років або позбавлен­ням волі на строк до п'яти років.

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, які були вчинені організованою групою осіб або спричинили загибель людей чи інші тяжкі наслідки, —

караються позбавленням волі на строк від двох до п'яти років.

1. У відповідності до ст. 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Передбачена у ст. 161 КК кримінальна відповідальність є однією з гарантій захисту консти­туційних прав громадян, що тут розглядаються.

2. Суспільна небезпечність даного злочину полягає в тому, що він посягає на суспільні відносини, які забезпечують рівноправність громадян і їх права.

3. Об'єктивна сторона виявляється у здійсненні будь-якої дії, спрямова­ної на розпалювання національної, расової або релігійної ворожнечі та нена­висті; на приниження національної честі та гідності або образу почуттів гро­мадян у зв'язку з їхніми релігійними переконаннями; а також прямому чи непрямому обмеженні прав або встановленні прямих чи непрямих привілеїв громадян за ознаками раси, кольору шкіри, релігійних, політичних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

4. Під розпалюванням національної, расової або релігійної ворожнечі і не­нависті слід розуміти розповсюдження будь-яких ідей і поглядів, що підри­вають довіру і повагу до певної національності, раси або релігійного віро­сповідання, а також викликають зневагу або почуття ненависті до традицій, культури, способу життя, релігійних обрядів громадян даної національності чи раси тощо. Це також може бути поширення різноманітних закликів, ви­гадувань, що формують у людей почуття озлобленості, відчуження і викли­кають національну ворожнечу або розбрат.

Способи розпалювання національної, расової або релігійної ворожнечі на кваліфікацію не впливають. Ворожнеча може розповсюджуватись будь-яким чином: усно, письмово, шляхом агітації, пропаганди, в наглядно-демонст­раційному вигляді. При цьому висловлювані ідеї та погляди мають суто за­гальний характер і не звернені до конкретної особи. Для кваліфікації злочи­ну також не має значення, відповідають чи ні дійсності особливості, які при-писуються тій чи іншій нації. Головна спрямованість вчинених діянь — посіяти між людьми різних національностей, рас, релігійних конфесій взаємну недовіру, розвинути відчуження, підозрілість, що переходять у стійку ворожість.

5. Приниження національної честі та гідності або образа почуттів грома­дян у зв'язку з їх релігійними переконаннями мають за мету — принизити, образити, тобто показати неповноцінність, обмеженість людей конкретної національності або віросповідання. Воно може виражатися в різних формах третирування громадян: наклепі, цькуванні, знущанні над культурою, релігійними обрядами, звичаями тощо будь-якої нації, дискримінації осіб певної національності або раси. Такі дії можуть мати окремий характер або виступати складовим елементом попередніх дій по розпалюванню ворож­нечі. '*

6. Обмеження прав громадян виявляється в прямому або непрямому ущемленні їх прав у будь-якій сфері діяльності залежно від національної, расової належності, статі, мови, релігійних переконань тощо або, навпаки, у встановленні прямих і непрямих привілеїв (тобто незаконних пільг будь-якого характеру) на цих же підставах. Так, обмеження конституційних прав громадянина, наприклад, може бути в наданні переваги перед ним іншим громадянам (іншої національності, статі) при прийомі на роботу, навчання, в той час як потерпілий громадянин мав бути прийнятим виходячи із закон­них підстав. Або при звільненні з роботи (наприклад, при скороченні робо­чих місць) національна належність або мова беруться за підставу для звільнення громадянина. Порушення даних прав може мати місце при по­данні до заохочення, нагороди, при висуванні на конкурс, присудженні кон­курсної премії тощо, якщо ці дії були обумовлені національним походжен­ням, майновим станом, ставленням до релігії.

7. Даний злочин має формальний склад і вважається закінченим з момен­ту вчинення будь-якої дії, вказаної в законі.

Якщо національні, расові, релігійні та інші переконання не є підставою порушення рівноправності громадян, то вони не можуть розглядатися як цей злочин.

8. Суб'єктивна сторона злочину характеризується виною в формі прямо­го умислу. Мотиви найчастіше мають націоналістичне забарвлення: нена­висть до іншої національності, уявна думка про перевагу тієї чи іншої раси, мови, релігійної конфесії тощо. Мета вчинення злочину випливає із спрямо­ваності вчинюваних дій — розпалити національну, расову чи релігійну во­рожнечу; принизити національну гідність; показати переваги або не­повноцінність громадян за ознакою їхнього ставлення до релігії, за на­ціональною або расовою належністю.

9. Суб'єктом злочину може бути будь-яка фізична осудна особа, що до­сягла 16-річного віку.

10. У частині 2 ст. 161 КК передбачена відповідальність за зазначені ви­ще дії, поєднані з насильством, обманом або погрозами, а також вчинені по­садовою особою.

11. Поняття насильства передбачає всі види спричинення шкоди здо­ров'ю: завдання ударів, побоїв, легких або середньої тяжкості тілесних ушко­джень, за винятком випадків спричинення тяжких тілесних ушкоджень, які кваліфікуються за сукупністю злочинів.

12. Обман полягає у повідомленні потерпілому завідомо неправдивих відомостей або у свідомому приховуванні певних подій з метою створення неправильного уявлення про них.

13. Змістом погрози охоплюється будь-яке психічне насильство: заляку­вання потерпілого із застосуванням до нього фізичного насильства, розголо­шення про потерпілого відомостей, які його ганьблять, погроза знищити або пошкодити особисте майно потерпілого.

14. Вчинення даного злочину службовою особою означає, що між дією службової особи, яку вона вчинила, виходячи із свого службового стану, на­приклад, владні функції, наявність технічних засобів тощо, і фактом розпа­лювання національної, расової чи релігійної ворожнечі та ненависті має місце причинний зв'язок. Поняття службової особи див. у коментарі до ст. 364 КК.

15. За частиною 3 ст. 161 КК настає відповідальність у разі вчинення дій, передбачених частинами першою або другою даної статті, якщо вони були вчинені організованою групою осіб або спричинили загибель людей чи інші тяжкі наслідки.

16. Поняття організованої групи див. у коментарі до ст. 28 КК.

17. Під загибеллю людей в ч. З ст. 161 КК слід розуміти загибель хоча б однієї людини, в тому числі і шляхом її самогубства внаслідок систематич­ного приниження її національних, расових чи релігійних почуттів, або в ре­зультаті неправомірного порушення її прав.

18. Під іншими тяжкими наслідками даного злочину слід розуміти нео­бережне спричинення тяжкого тілесного ушкодження, завдання великих ма­теріальних збитків, виникнення масових заворушень тощо. Поєднання пору­шення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належ­ності або ставлення до релігії з умисним вбивством, умисним тяжким тілесним ушкодженням підлягають кваліфікації за сукупністю злочинів, пе­редбачених ч. З ст. 161 та статтями 115 або 121 КК.

Стаття 162. Порушення недоторканності житла

1. Незаконне проникнення до житла чи до іншого володіння особи, не­законне проведення в них огляду чи обшуку, а так само незаконне висе­лення чи інші дії, що порушують недоторканність житла громадян, —

караються штрафом від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років.

2. Ті самі дії, вчинені службовою особою або із застосуванням насиль­ства чи з погрозою його застосування, —

караються позбавленням волі на строк від двох до п'яти років.

1. Стаття ЗО Конституції України гарантує кожному громадянину недо­торканність житла. Не допускається проникнення до житла чи до іншого во­лодіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотиво­ваним рішенням суду.

2. Суспільна небезпечність даного злочину полягає в тому, що він пору­шує конституційне право громадянина на недоторканність житла. Під пору­шенням недоторканності житла слід розуміти протиправне таємне або відкрите проникнення в чуже житло (будинок, квартиру або кімнату) без згоди власника житла на такі дії.

3. Об'єктивна сторона злочину полягає у виконанні однієї з таких дій:

а) незаконному проникненню в житло або інше володіння особи проти його волі; б) в незаконному проведенні в них огляду або обшуку; в) в незакон­ному виселенні; г) інших діях, що порушують недоторканність житла грома­дян.

4. Незаконним є будь-яке проникнення до житла всупереч чинному зако­нодавству. Під житлом слід розуміти індивідуальний житловий будинок з житловими і нежитловими приміщеннями, що до нього належать, жиле приміщення, яке належить до житлового фонду і є придатним для постійно­го чи тимчасового проживання, а також будь-яке приміщення, яке призна­чене для тимчасового проживання. Не має значення проміжок часу, протя­гом якого особа проживає в даному приміщенні. Потерпілим від даного зло­чину може бути тільки фізична особа — громадянин України, іноземець або особа без громадянства. Порушення встановленого законом порядку про­никнення у приміщення, яке належить за правом власності юридичній особі, не містить складу злочину, передбаченого ст. 162 КК. Такі дії, за наявності необхідних підстав, можуть бути кваліфіковані як перевищення влади або службових повноважень (ст. 365 КК), самоправство (ст. 356 КК) або інший злочин.

Проникнення в житло сторонніх можливе лише за добровільною згодою власника на таку дію. Якщо згода була отримана в результаті насильства або погроз, то виключається і правомірність проникнення.

5. Незаконним вважається обшук, здійснюваний особами, які не мають на це права, або вчинений із порушенням Кримінально-процесуального кодек­су України, тобто особами, що за певних умов мають на це право, але в цьо­му випадку не були наділені необхідними повноваженнями (наприклад, про­ведення обшуку працівниками міліції за відсутності санкції суду). На відміну від обшуку, огляд житлового приміщення за чинним законодавством може бути проведений без рішення суду і санкції прокурора. Однак згідно з п. 13 Перехідних положень Конституції України такий порядок передба­чається змінити, і огляд житла також стане можливим лише за вмотивова­ним рішенням суду.

6. Відповідно до ч. З ст. 47 Конституції України ніхто не може бути при­мусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду. Незаконне виселення має місце у разі, якщо воно здійснюється без законних підстав, тобто без судового рішення, яке набуло чинності. Незаконним слід також вважати виселення, що здійснене неуповноваженими на те особами.

7. Під іншими діями, що порушують недоторканність житла громадян, слід розуміти будь-яке інше вторгнення до житла проти волі осіб, які там проживають, за винятком випадків крайньої необхідності, як то: тимчасове використання житла без згоди його власника, з метою самовільного вселен­ня до чужого житла інших осіб тощо.

8. Даний злочин вважається закінченим з моменту вчинення однієї із зазначених у цій статті дій.

9. Суб'єктивна сторона цього злочину характеризується лише прямим умислом. Винна особа усвідомлює, що порушує недоторканність житла гро­мадян і бажає вчинити такі дії. Мотиви і мета цього злочину можуть бути різними. Однак слід мати на увазі, що з'ясування мотивів дозволяє відме­жувати даний злочин від самоправства (ст. 356 КК).

10. Суб'єктом даного злочину може бути будь-яка фізична осудна особа, що досягла 16-річного віку.

11. У частині 2 ст. 162 КК передбачені кваліфікуючі ознаки даного зло­чину: 1) вчинення його службовою особою; 2) вчинення із застосуванням насильства чи з погрозою його застосування.

12. Поняття службової особи див. у коментарі до ст. 364 КК.

13. Під насильством слід розуміти фізичне насильство, як небезпечне, так і безпечне, для життя і здоров'я потерпілого: умисне спричинення легкого тілесного ушкодження (ст. 125 КК), завдання побоїв (ст. 126 КК) тощо. Як­що потерпілому спричиняється умисне середньої тяжкості тілесне ушкод­ження (ст. 122 КК), умисне тяжке тілесне ушкодження (ст. 121 КК) або смерть (ст. 115 КК), то винний відповідає за сукупністю статей Кри­мінального кодексу, що передбачають відповідальність за посягання на здо­ров'я та життя і за порушення недоторканності житла.

14. Погроза застосування насильства полягає в залякуванні потерпілого застосуванням до нього фізичного насильства і має бути реальною.

Стаття 163. Порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної чи іншої кореспонденції^ що передаються засобами зв'язку або через комп'ютер