Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Сташис, Тацій - НПК до ККУ, 2003.doc
Скачиваний:
9
Добавлен:
18.11.2019
Размер:
8.04 Mб
Скачать

1. Викрадення шляхом демонтажу та іншим засобом електричних ме­реж, кабельних ліній зв'язку та їх обладнання —

карається штрафом від ста до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк до трьох років.

2. Ті самі дії, вчинені за попередньою змовою групою осіб або особою, раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею, чи у великих розмірах, —

караються позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років.

3. Ті самі дії, вчинені організованою групою або такі, що спричинили особливо тяжкі наслідки, —

караються позбавленням волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років із конфіскацією майна.

Примітка. Діями, що завдали особливо тяжкі наслідки, вважаються дії, якщо вони спричинили загибель людини, перерву в забезпеченні спо­живачів електричною енергією та послугами зв'язку, внаслідок якої при­пинена діяльність промислових підприємств, порушена діяльність органів влади, державних установ, лікарських закладів, правоохоронних органів, частин пожежної охорони, збройних сил, порушено функціонування залізничного, морського, річного, повітряного, автомобільного транспорту та електротранспорту.

1. Додатковим безпосереднім об'єктом цього злочину є відносини, пов'язані із забезпеченням електроенергією, послугами зв'язку споживачів, і отже, нормальна діяльність служб життєзабезпечення.

Цей склад злочину відрізняється від інших злочинів проти власності своїм предметом — ним є електричні мережі, кабельні лінії зв'язку та їх об­ладнання, які є діючими і виконують функцію забезпечення об'єктів елект­роенергією, кабельним зв'язком.

2. З об'єктивної сторони посягання полягає у викраденні, тобто в таємному або відкритому вилученні зазначених предметів шляхом демонтажу чи іншим способом: це може бути вирізування електропроводу чи кабелю; вилучення пев­них деталей електровузла тощо. Наприклад, особа з метою здачі металобрухту вирізала більше ста метрів електрокабелю, внаслідок чого протягом доби було порушено електропостачання ряду підприємств і житлових будинків.

Закінченим злочин визнається з моменту вилучення зазначених пред­метів.

3. Суб'єктивна сторона характеризується прямим умислом та корисли­вою метою.

4. Суб'єкт злочину — будь-яка особа, яка досягла 16-ти років.

5. Частина 2 ст. 188 КК встановлює відповідальність за вчинення цього злочину за попередньою змовою групою осіб або особою, раніше судимою за такий самий злочин чи у великих розмірах; а ч. З ст. 188 КК — за викра­дення шляхом демонтажу та іншим засобом електричних мереж, кабельних ліній зв'язку та їх обладнання, вчинене організованою групою, або таке, що спричинило особливо тяжкі наслідки.

Рецидив цього злочину та спричинення ним особливо тяжких наслідків є специфічними ознаками, інші кваліфікуючі ознаки аналогічні тим, що роз­глядалися при аналізі крадіжки (див. коментар до ст. 185 КК).

Викрадення шляхом демонтажу та іншим засобом електричних мереж та їх обладнання визнається кваліфікованим, якщо воно вчинене особою, раніше судимою за такий самий злочин (рецидив), за умови, що судимість не погашена або не знята.

Особливо тяжкими наслідками, згідно з приміткою до ст. 188 КК, вважа­ються: загибель людини; перерва в забезпеченні споживачів електроенергією та послугами зв'язку, внаслідок якої припинена діяльність промислових підприємств, порушена діяльність органів влади, державних установ, лікарських закладів, правоохоронних органів, частин пожежної охорони, збройних сил, порушено функціонування залізничного, морського, річково­го, повітряного, автомобільного транспорту та електротранспорту. Перелік цих наслідків є вичерпним.

Стаття 189. Вимагання

1. Вимога передачі чужого майна чи права на майно або вчинення будь-яких дій майнового характеру з погрозою насильства над потерпілим чи його близькими родичами, обмеження прав, свобод або законних інте­ресів цих осіб, пошкодження чи знищення їхнього майна або майна, що перебуває в їхньому віданні чи під охороною, або розголошення відомо­стей, які потерпілий чи його близькі родичі бажають зберегти в таємниці (вимагання), —

караються обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк.

2. Вимагання, вчинене повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або службовою особою з використанням свого службового станови­ща, або з погрозою вбивства чи заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, або з пошкодженням чи знищенням майна, або таке, що завдало значної шкоди потерпілому, —

карається позбавленням волі на строк від трьох до семи років.

3. Вимагання, поєднане з насильством, небезпечним для життя чи здо­ров'я особи, або таке, що завдало майнової шкоди у великих розмірах, —

карається позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років із конфіскацією майна.

4. Вимагання, що завдало майнової шкоди в особливо великих розмірах, або вчинене організованою групою, або поєднане із заподіян­ням тяжкого тілесного ушкодження, —

карається позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років з конфіскацією майна.

1. Вимагання має своїм безпосереднім додатковим об'єктом відносини у сфері охорони безпеки життя, здоров'я, честі, гідності, особистої недотор­каності потерпілих.

Предметом вимагання є не тільки майно, але і право на майно, а також дії майнового характеру. Право на майно — документ, що дозволяє отрима­ти в свою власність майно (наприклад, заповіт на квартиру, договір дару­вання машини, боргова розписка тощо). Дії майнового характеру — це, на­приклад, вимога підвищити в посаді, видати безкоштовну путівку на курорт тощо.

2. Об'єктивна сторона вимагання полягає у незаконній вимозі передачі чужого майна чи права на майно, або вчинення будь-яких дій майнового ха­рактеру з погрозою насильства над потерпілим чи його близькими родича­ми, обмеження прав, свобод або законних інтересів цих осіб, пошкодження чи знищення їхнього майна або майна, що перебуває в їхньому віданні чи під охороною, або розголошення відомостей, які потерпілий чи його близькі родичі бажають зберегти в таємниці.

Отже, діяння може виявлятися лише в активній поведінці — в незаконній вимозі: а) чужого майна; 6) права на чуже майно; в) вчинення будь-яких дій майнового характеру, на які винний не має права.

Цією ознакою вимагання відрізняється від складу примушування до ви­конання чи невиконання цивільно-правових зобов'язань (ст. 355 КК), які за своїм змістом є дійсними законними (наприклад, вимога віддати борг, пов'язана з погрозою насильством до особи, яка дійсно є боржником).

Потерпілими від вимагання можуть бути: власник, особа, якій майно ввірене на законній підставі, близькі родичі цих осіб (батьки, діти, бабуся, дідусь, сестри, брати).

3. Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони є спосіб відмагання — погро­за заподіяння шкоди потерпілому або його близьким родичам, зміст якої мо­же бути різним. Це не тільки погроза насильством (наприклад, завдати по­боїв), а й обмеженням прав, свобод або законних інтересів зазначених осіб (наприклад, припинити роботу на ринку), пошкодженням чи знищенням їхнього майна або майна, що перебуває в їхньому віданні чи під охороною (наприклад, спалити гараж), або розголошенням відомостей, які потерпілий чи його близькі родичі бажають зберегти в таємниці (наприклад, оголосити дані про усиновлення потерпілим дитини, про наявність захворювання, про інтимне життя тощо). Ці відомості можуть бути дійсними або вигаданими, ганебними або не такими, важливо лише, щоб потерпілий чи його близькі родичі бажали зберегти їх в таємниці.

Погроза може бути висловлена усно, письмово, жестами, демонстрацією зброї тощо. У будь-якому разі важливо встановити, що винний, застосовую­чи погрозу, залякує потерпілого, прагне до того, щоб у потерпілого склало­ся переконання про реальність, дійсність реалізації цієї погрози, якщо він не виконає пред'явленої вимоги. Тому навіть у тому випадку, якщо винний і не думав розголошувати відомості або погрожував непридатною зброєю або її макетом, а потерпілий сприймав таку погрозу як реальну (на що саме і розраховував винний) — вчинене є вимаганням.

4. При вимаганні суб'єкт злочину вимагає передати майно чи право на май­но або вчинення дій майнового характеру в майбутньому (через годину, зав­тра, через тиждень тощо). При цьому сама погроза також звернена в май­бутнє: вона буде реалізована лише після того, як не буде виконана вимога. У потерпілого є час прийняти певне рішення — виконувати чи не виконувати цю вимогу. Якщо винний вимагає негайно передати йому майно під загрозою негайного застосування насильства (або його фактичного застосування), то все вчинене становить грабіж або розбій (залежно від тяжкості насильства).

Вимагання вважається закінченим з моменту пред'явлення вимог, пов'язаних з погрозою. Якщо потерпілий не погодився виконати вимогу, і винний з помсти реалізував свою погрозу та умисно заподіяв потерпілому чи його близьким родичам шкоду, необхідна кваліфікація за сукупністю пев­ної частини ст. 189 КК і відповідної статті Особливої частини, яка передба­чає відповідальність за фактично спричинену шкоду (наприклад, статті 122 або 194 КК).

5. Суб'єктивна сторона — тільки прямий умисел, корисливі мотив та ме­та, зміст яких розкритий при аналізі крадіжки (див. коментар до ст. 185 КК).

6. Суб'єкт злочину — будь-яка особа, що досягла до вчинення вимагання 14-ти років (див. ст. 22 КК).

7. Частина 2 ст. 189 КК передбачає відповідальність за вимагання, вчине­не повторно або за попередньою змовою групою осіб, або службовою осо­бою з використанням свого службового становища, або з погрозою вбивст­ва чи заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, або з пошкодженням чи зни­щенням майна, або таке, що завдало значної шкоди потерпілому. Такі озна­ки, як повторність вимагання та вчинення вимагання за попередньою змо­вою групою осіб за своїм змістом аналогічні тим, що були розкриті при аналізі таких же ознак крадіжки (див. коментар до ст. 185 КК).

Вимагання, вчинене службовою особою з використанням свого службово­го становища, потребує звернення до ст. 364 КК, в якій розкриваються по­няття зловживання службовим становищем та службової особи (Примітка 1).

Погроза вбивством повністю охоплюється ч. 2 ст. 189 КК і додаткової кваліфікації за ст. 129 КК не потребує. Для наявності погрози тяжким тіле­сним ушкодженням слід встановити, що шкода, якою погрожував винний, відповідає ознакам тяжкого тілесного ушкодження (див. коментар до ст. 121 КК).

Відповідно до ч. 2 ст. 189 КК кваліфікуючою ознакою є також вимога, поєднана з фактичним пошкодженням чи знищенням майна.

Особливість такого вимагання в тому, що сама вимога підкріплюється вже реальним пошкодженням чи знищенням майна, тобто для того, щоб досягнути мети, винний одночасно з вимогою передати майно чи право на майно або вчинення дій майнового характеру в майбутньому частково або повністю приводить у непридатність майно потерпілого чи його близьких родичів.. При цьому, якщо таке пошкодження або знищення вчинювалося шляхом підпалу, вибуху чи іншим загальнонебезпечним способом, або спри­чинило майнову шкоду в особливо великих розмірах, або спричинило заги­бель людей чи інші тяжкі наслідки, то вчинене має кваліфікуватися за су­купністю ч. 2 ст. 189 та ч. 2 ст. 194 КК. Щодо змісту понять пошкодження або знищення майна див. коментар до ст. 194 КК.

Поняття значної шкоди потерпілому як кваліфікуюча ознака, передбаче­на ч. 2 ст. *189 КК, визначено в примітці 2 до ст. 185 КК.

8. У частині 3 ст. 189 КК кваліфікованим визнається вимагання, поєдна­не із застосуванням насильства, небезпечного для життя чи здоров'я особи, або такого, що завдало майнової шкоди у великих розмірах.

Поняття насильства, небезпечного для життя чи здоров'я особи, розкри­те в коментарі до ч. 1 ст. 187 КК, а поняття майнової шкоди у великих розмірах — у примітці 3 до ст. 185 КК.

9. Частина 4 ст. 189 КК передбачає вимагання, що завдало майнової шко­ди в особливо великих розмірах або вчинене організованою групою, або поєднане із реальним заподіянням тяжкого тілесного ушкодження. Ці озна­ки за своїм змістом аналогічні таким же ознакам крадіжки і розбою, розгля­нутим раніше (див. коментар до статей 185, 187 КК).

Стаття 190. Шахрайство

1. Заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою (шахрайство) —

карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів до­ходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або об­меженням волі на строк до трьох років.

2. Шахрайство, вчинене повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або таке, що завдало значної шкоди потерпілому, —

карається штрафом від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк від одного до двох років, або обмеженням волі на строк до п'яти років, або позбавленням волі на строк до трьох років.

3. Шахрайство, вчинене у великих розмірах, або шляхом незаконних операцій з використанням електронно-обчислювальної техніки, — карається позбавленням волі на строк від трьох до восьми років.

4. Шахрайство, вчинене в особливо великих розмірах або організова­ною групою, —

карається позбавленням волі на строк від п'яти до дванадцяти років з конфіскацією майна.

1. Предметом шахрайства є не тільки майно, а й право на майно (див. ко­ментар до ст. 189 КК).

2. Об'єктивна сторона полягає у заволодінні чужим майном або прид­банні права на майно шляхом обману або зловживання довірою.

Обман — повідомлення неправдивих відомостей (дія) або замовчування відомостей, які мають бути повідомлені (бездіяльність), з метою заволодіння чужим майном або придбання права на майно. Він може виявлятися в усній, письмовій формі, у використанні підроблених документів тощо. У випадках, коли для обману винний підроблює або використовує підроблений доку­мент, потрібна кваліфікація за сукупністю статей 190 та 358 КК.

Зловживання довірою — це вид обману, що полягає у використанні вин­ним довірливих відносин з потерпілим, заснованих на родинних, службових відносинах, знайомстві, інших цивільно-правових відносинах. Наприклад, винний входить у довіру до потерпілого і обіцяє йому допомогти купити ма­шину, для чого потерпілий передає гроші, які винний привласнює.

Особливості шахрайства полягають в тому, що потерпілий, будучи введе­ним в оману, зовні добровільно передає винному майно або право на майно, вважаючи, що це є правомірним, необхідним або вигідним для нього, що він зобов'язаний це зробити. Тому обман або зловживання довірою за часом пе­редує передачі майна або права на майно і викликає у потерпілого усвідомлення правомірності такої передачі. Наприклад, винний, за фальши­вим документом отримує грошовий переказ. Отже, обман чи зловживання довірою виступають як спосіб зовні законного, за згодою потерпілого отри­мання майна або придбання права на майно.

Якщо обман або зловживання довірою були лише способом отримання доступу до майна, а саме вилучення майна відбувалося таємно чи відкрито, то склад шахрайства відсутній. Винний має відповідати за крадіжку або грабіж. Наприклад, особа, які під виглядом телефонного майстра, пред'явив­ши підроблене посвідчення, проникає в квартиру, а потім непомітно викра­дає зі столу золоту обручку, він має відповідати за крадіжку і використан­ня підробленого документа (статті 185 та 358 КК).

3. Закінченим шахрайство вважається з моменту заволодіння майном або придбання права на майно. Обман, що не призвів до заволодіння майном або правом на майно, визнається, відповідно до конкретних обставин, готу­ванням чи замахом на шахрайство. Так, якщо винний підробив документ для заволодіння чужим майном, але був затриманий, вчинене буде готуван­ням до шахрайства, якщо ж він був затриманий при пред'явленні такого до­кумента з метою заволодіння майном, то це буде замахом на шахрайство і за сукупністю (і в першому, і в другому випадку) закінченим злочином, пе­редбаченим ст. 358 КК.

4. Суб'єктивна сторона — прямий умисел, корисливі мотив і мета (див. коментар до ст. 185 КК).

5. Суб'єктом є особа, яка до вчинення шахрайства досягла 16-ти років (див. ст. 22 КК). Якщо суб'єктом є службова особа, яка для обману чи зло­вживання довірою використовує своє службове становище, то її дії повинні кваліфікуватися за сукупністю статей 190 та 364 КК.

6. Частина 2 ст. 190 КК передбачає відповідальність за шахрайство, вчи­нене повторно або за попередньою змовою групою осіб, або таке, що завда­ло значної шкоди потерпілому; ч. З — за шахрайство, вчинене у великих розмірах, або шляхом незаконних операцій з використанням електронно-обчислювальної техніки; ч. 4 — за вчинене в особливо великих розмірах або організованою групою.

Ці ознаки тотожні за своїм змістом тим, що були проаналізовані щодо кваліфікуючих ознак крадіжки (див. коментар до ст. 185 КК).

Специфічною ознакою шахрайства є спосіб обману: шляхом незаконних операцій з використанням електронно-обчислювальної техніки. Небезпека такого шахрайства полягає у тому, що ця техніка значно полегшує вчинен­ня шахрайства, дозволяє заволодівати значними коштами, завдаючи непо­правної шкоди власникам. Щодо поняття електронно-обчислювальної техніки та незаконних операцій, які можуть спричинити майнову шкоду, див. коментар до статей 361—363 КК.

Стаття 191. Привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем

1. Привласнення чи розтрата чужого майна, яке було ввірене особі чи перебувало в її віданні, —

карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів до­ходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або об­меженням волі на строк до чотирьох років, або позбавленням волі на строк до чотирьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

2. Привласнення, розтрата або заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем —

карається обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, —

караються обмеженням волі на строк від трьох до п'яти років або позбавленням волі на строк від трьох до восьми років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

4. Дії, передбачені частинами першою, другою або третьою цієї статті, якщо вони вчинені у великих розмірах, —

караються позбавленням волі на строк від п'яти до восьми років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

5. Дії, передбачені частинами першою, другою, третьою або четвертою цієї статті, якщо вони вчинені в особливо великих розмірах або організо­ваною групою, —

караються позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна.

1. З об'єктивної сторони ст. 191 КК передбачає три різні форми вчинен­ня злочину: привласнення, розтрата чужого майна або заволодіння ним шля­хом зловживання службовим становищем. Їх загальною ознакою є особливе відношення винного до майна, яким він заволодіває. Особа в цих випадках не є сторонньою для майна: воно їй ввірене, перебуває в її віданні або особа внаслідок службового становища має певні повноваження щодо цього майна. Юридичною підставою для такого відношення винного до майна є цивільно-правові відносини, договірні відносини, спеціальне доручення, службові повноваження. Іншими словами, суб'єкт злочину здійснює повно­важення щодо майна на законній підставі: наділений правомочністю щодо розпорядження, управління, доставки, зберігання майна тощо.

Частина 1 ст. 191 КК передбачає привласнення чи розтрату чужого май­на, яке було ввірене особі або перебувало в його віданні.

2. Привласнення — це незаконне безоплатне утримання майна, ввіреного винному, або майна, яке перебуває в його віданні на законній підставі. Утримання як спосіб привласнення полягає у невиконанні вимог поверну­ти майно у певний строк і встановленні володіння ним як власним. Неви­конання вимоги про повернення майна в зазначений час (за наявності мети привласнення) свідчить про закінчений злочин.

3. Розтрата — це незаконне безоплатне відчуження, використання, витра­чання майна, яке було ввірене винному чи перебувало в його віданні (продаж, дарування, споживання, передача іншим особам тощо). Найчастіше розтрата слідує за привласненням, є наступним після привласнення етапом злочину. Але розтрата може бути і не пов'язаною з привласненням. Наприклад, коли комірник незаконно, з корисливою метою передає чуже майно третім особам, які не мають на нього права. Розтрата вважається закінченою з моменту відчу­ження, витрачення майна. На відміну від привласнення при розтраті, на мо­мент пред'явлення вимоги про повернення, ввірене майно у винного відсутнє.

Не може відповідати за привласнення та розтрату особа, яка мала лише право доступу до майна за родом своєї діяльності (охоронець, прибиральни­ця, водій та ін.).

4. Частина 2 ст. 191 КК передбачає привласнення, розтрату або заво-лодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм служ­бовим становищем. Специфіка цієї форми в тому, що майно, яким винува­тий заволодіває, не ввірене йому, не перебуває у його безпосередньому віданні, але внаслідок службового становища суб'єкт злочину має право опе­ративного управління цим майном.

Зловживання службовим становищем як спосіб заволодіння майном озна­чає, що особа порушує свої повноваження і використовує організаційно-роз­порядчі або адміністративно-госнодарчі функції всупереч інтересам служби для незаконного і безоплатного обертання чужого майна: незаконно дає вказівку матеріально відповідальній особі, підлеглій їй, про видачу майна; отримує майно за фіктивними документами тощо. Наприклад, службова особа, зловживаючи своїм службовим становищем, незаконно отримує премії, надбавки до зарплати тощо.

Щодо поняття зловживання службовим становищем див. коментар до ст. 364 КК.

Закінченим злочин у цій формі визнається з моменту незаконного безоплатного заволодіння майном або незаконної передачі його третім особам.

5. Суб'єктивна сторона — прямий умисел, корисливі мотиви та мета (див. коментар до ст. 185 КК).

6. Суб'єктом привласнення, розтрати майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем є особа, яка досягла 16-річного віку.

При цьому суб'єктом привласнення та розтрати може бути як приватна, так і посадова особа, а суб'єктом заволодіння чужим майном шляхом зловжи­вання службовим становищем — тільки посадова особа (див. примітку 1 до ст. 364 КК).

Кваліфікуючими ознаками цього злочину є: вчинення його повторно або за попередньою змовою групою осіб (ч. З ст. 191 КК); у великих розмірах (ч. 4 ст. 191 КК); в особливо великих розмірах або організованою групою (ч. 5 ст. 191 КК). Усі ці ознаки аналогічні тим, які були розглянуті при аналізі крадіжки (див. коментар до ст. 185 КК).

Стаття 192. Заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою