Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Сташис, Тацій - НПК до ККУ, 2003.doc
Скачиваний:
9
Добавлен:
18.11.2019
Размер:
8.04 Mб
Скачать

2. Ті самі дії, якщо вони вчинені повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або завдали матеріальної шкоди в особливо великому розмірі, —

караються штрафом від тисячі до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на строк від двох до п'яти років, з конфіскацією відповідної продукції та знарядь і матеріалів, які спеціаль­но використовувались для її виготовлення.

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені службовою особою з використанням службового становища щодо підлег­лої особи, —

караються штрафом від п'ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до двох років, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

(У редакції Закону України від 22.05.2003 р. № 850-ІУ)

1. Суспільна небезпечність цього злочину полягає в завданні шкоди суб'єктивним правам автора в галузі промислової власності, як то: праву во­лодіння, розпорядження та користування результатом своєї творчості в будь-якій сфері промисловості чи господарської діяльності. Саме право на творчість дозволяє визначити промислову власність як один з видів інтелек­туальної власності.

2. Диспозиція даної статті є бланкетною, тому для з'ясування ознак цьо­го злочину слід звертатися до законів України, які регулюють суспільні відносини з приводу права на об'єкти промислової власності: «Про охорону прав на промислові зразки» від 23 грудня 1993 р. № 3770-ХІІ, із змінами, внесеними згідно із законами від 21 грудня 2000 р. № 2188-ІІІ, від 10 січня 2002 р. № 2921-ІІІ, від 4 липня 2002 р. № 34-Г/, від 15 травня 2003 р. № 762-IV, «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» від 23 грудня 1993 р. № 3771-ХІІ, із змінами, внесеними згідно із законами від 16 червня 1999 р. № 751-ХІУ, від 21 грудня 2000 р. № 2188-ІІІ, від 15 листопада 2001 р. № 2783-ІІІ, від 10 січня 2002 р. № 2921-ІП, від 4 липня 2002 р. № 34-ІУ та від 15 травня 2003 р. № 762-ІУ, та «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» від 23 грудня 1993 р. № 3769-ХІІ, із зміна­ми, внесеними згідно із законами від 21 грудня 2000 р. № 2188-ІІІ, від 10 січня 2002 р. № 2921-Ш, від 4 липня 2002 р. № 34-ІУ та від 15 травня 2003 р. № 762-ІУ, та Цивільний кодекс України 2003 р.

3. Предметом даного злочину є винахід, корисна модель, промисловий зразок, топографії інтегральних мікросхем, сорти рослин, раціоналізаторська пропозиція. За своїм змістом вони всі передбачають творче вирішення технічного, технологічного, художньо-конструктивного завдання в будь-якій сфері діяльності: промисловості, сільському господарстві, культурі, охороні здоров'я тощо.

Винахід — це технологічне (технічне) вирішення, що відповідає умовам патентоздатності (новизна, винахідницький рівень і промислова при­датність). Об'єктом винаходу може бути: продукт (пристрій, речовина, штам мікроорганізму, культура клітин рослин і тварин тощо); спосіб; застосуван­ня раніше відомого продукту чи способу за новим призначенням.

Корисна модель — нове і промислове придатне конструктивне виконан­ня пристрою. Об'єктом корисної моделі може бути конструктивне вико­нання пристрою.

Під промисловим зразком слід розуміти результат творчої діяльності лю­дини у галузі художнього конструювання. Об'єктом промислового зразка може бути форма, малюнок чи розфарбування або їх поєднання, які визна­чають зовнішній вигляд промислового виробу і призначені для задоволення естетичних та ергономічних потреб. До них належать знаки для товарів, по­слуг тощо.

Топографія інтегральних мікросхем — це зафіксоване на матеріальному носії просторово-геометричне розміщення сукупності елементів мікросхеми.

Сортом рослин є штучно відібрана сукупність рослин у межах одного і того ж ботанічного таксону з притаманними їм біологічними ознаками і вла­стивостями, що характеризують їх спадковість. Категоріями сорту є клон, лінія, гібрид, популяція.

Раціоналізаторська пропозиція є визнана юридичною особою пропозиція щодо технологічного (технічного) або організаційного рішення в будь-якій сфері її діяльності.

4. Правова охорона зазначеним предметам надається в тому випадку, ко­ли вони не суперечать суспільним інтересам, принципам гуманності і мо­ралі, а також мають ознаку істотної новизни, дають позитивний ефект і не належать винному.

Авторство (право власності) на винахід, корисну модель, промисловий зразок засвідчується патентом, який є охоронним документом, що закріплює пріоритет цих прав.

Строк дії патенту України на винахід становить 20 років, а на корисну модель — 10 років з моменту подання заявки до відповідної установи.

5. Об'єктивна сторона складається з трьох обов'язкових ознак: 1) неза­конного використання зазначених предметів, привласнення авторства на них або іншого умисного порушення права на ці об'єкти, 2) наслідку у вигляді матеріальної шкоди у великому розмірі і 3) причинного зв'язку між ними.

Про поняття незаконного використання див. коментар до ст. 176 КК. Це, наприклад, створення похідного твору, який є продуктом інтелектуальної творчості: переклад, адаптація, обробка тощо, або оголошення, розповсюд­ження, демонстрація чи інше доведення до відома сторонніх осіб суті вина­ходу або раціоналізаторської пропозиції без згоди власника, виробництво без дозволу автора корисної моделі, використання на своєму підприємстві при виробництві продукції чужого товарного знака.

Під привласненням авторства слід розуміти оформлення в повному об­сязі або частково відповідних реєстраційних документів на чужі права інте­лектуальної власності під своїм прізвищем; реєстрація під своїм прізвищем предмета інтелектуальної власності, створеного у співавторстві з іншими особами, без позначення цього.

Інше умисне порушення прав на зазначені у диспозиції цієї статті об'єкти інтелектуальної власності охоплює будь-які інші умисні дії, спрямовані на порушення цих прав, що тягнуть за собою відповідальність згідно з чинним законодавством України, наприклад, використання без дозволу автора під час оформлення відповідного патенту відомостей, які містяться в опублікованій для цього заявці за умови, що винна особа знала або одержала письмо­ве повідомлення із зазначенням номера заявки.

Не визнаються незаконним використанням дії особи, яка до дати подан­ня до установи заявки про надання патенту або, якщо заявлено пріоритет, до дати її пріоритету в інтересах своєї діяльності з комерційною метою до­бросовісно використала в Україні технологічне (технічне) вирішення, то­тожне заявленому винаходу (корисній моделі), чи здійснила значну і серйозну підготовку для такого використання. Не визнається також пору­шенням прав використання запатентованого винаходу (корисної моделі) і в деяких інших випадках: у конструкції чи при експлуатації транспортного за­собу іноземної держави, який тимчасово або випадково перебуває у водах, повітряному просторі чи на території України; без комерційної мети; з на­уковою метою або у порядку експерименту; за надзвичайних обставин (стихійне лихо, катастрофа, епідемія тощо); при разовому виготовленні ліків в аптеках за рецептом лікаря; введення в господарський обіг виготовленого із застосуванням запатентованого винаходу (корисної моделі) продукту будь-якою особою, яка придбала його без порушення прав власника (напри­клад, за рішенням суду за умовами передбаченими ст. ЗО Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі»). Крім того, не визнається незаконним використання предметів цього злочину з комерційною метою у випадку, коли особа придбала продукт, виготовлений із застосуванням запа­тентованих прав, і не могла знати, що цей продукт був виготовлений чи вве­дений в обіг з їх порушенням. Проте після одержання відповідного повідо­млення власника, зазначена особа повинна припинити використання про­дукту або виплатити власнику відповідні кошти, розмір яких встанов­люється відповідно до законів або за згодою сторін.

6. Під наслідком незаконного використання слід розуміти завдання влас­нику матеріальної шкоди у великому розмірі, яка згідно з приміткою до ст. 176 КК у двісті і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум до­ходів громадян. Наприклад, неотримання авторського гонорару за наступну продаж або здачу в найм, збитки від програної конкурентної боротьби або шкоди іміджу тощо.

7. Злочин вважається закінченим з моменту заподіяння матеріальної шко­ди. Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони даного злочину є встанов­лення причинного зв'язку.

8. Суб'єктивна сторона злочину — прямий умисел. Винний усвідомлює, що він незаконно використовує винахід, корисну модель, промисловий зра­зок та інші предмети, права на які охороняються відповідними законами, пе­редбачає заподіяння матеріальної шкоди відповідним особам і бажає настан­ня цих наслідків.

Мотиви можуть бути різними: користь, кар'єризм, помста, заздрість тощо і на кваліфікацію не впливають.

9. Суб'єкт злочину — загальний: будь-яка особа, що досягла 16-ти років, у тому числі і сам автор у випадках, коли, наприклад, вказані дії не були узгоджені з іншими співавторами.

10. Частина 2 ст. 177 КК передбачає відповідальність за ті самі дії, якщо вони вчинені повторно (див. коментар до ч. 1 ст. 32 КК) або завдали ма­теріальної шкоди в особливо великому розмірі, під яким згідно з приміткою до цієї статті розуміється розмір, що у тисячу і більше разів перевищує не­оподатковуваний мінімум доходів громадян. При визначенні цих розмірів слід також враховувати положення п. 22.5 ст. 22 Закону України «Про по­даток з доходів фізичних осіб».

11. У частині 3 ст. 176 КК передбачена відповідальність за дії, передба­чені частинами 1 або 2 цієї статті, вчинені спеціальним суб'єктом — служ­бовою особою з використанням службового становища щодо підлеглої осо­би (наприклад, мало місце примушування до співавторства у винаході, розробці корисної моделі, промислового зразку, створеного підлеглим; ви­ключення підлеглого з кола співавторів тощо). Про поняття службової осо­би див. коментар до ст. 364 КК.

Стаття 178. Пошкодження релігійних споруд чи культових будинків

Пошкодження чи зруйнування релігійної споруди або культового бу­динку —

карається штрафом до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк від одного до трьох років.

Суспільна небезпечність злочинів, передбачених у статтях 178—181 КК, полягає в їх посяганні на свободу совісті як однієї з основних природних свобод людини.

Право на свободу совісті та віросповідання передбачене нормами Консти­туції — Основного Закону України (ст. 35), чинними міжнародними догово­рами, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України (Кон­венція про захист прав людини та основних свобод, ст. 9), законами України (Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації», ст. 3).

1. Основним безпосереднім об'єктом пошкодження релігійних споруд чи культових будинків є безперешкодне проведення громадянами України, іноземцями та особами без громадянства заходів релігійного характеру (об­рядів та зібрань), а додатковим обов'язковим об'єктом — відносини влас­ності.

Предмет злочину — релігійна споруда чи культовий будинок, якими є бу­дова обрядового призначення, яка, як правило, має внутрішнє приміщення. Віднесення будови до релігійної споруди чи культового будинку як предме­та злочину здійснюється шляхом проведення релігієзнавчої експертизи.

2. Злочин, що розглядається, відносять до злочинів з матеріальним скла­дом, його об'єктивна сторона — будь-яке діяння, що призвело до пошкод­ження чи зруйнування релігійної споруди чи культового будинку як наслідку суспільне небезпечного посягання.

Спосіб вчинення злочину (механічний, фізичний, хімічний тощо) та розмір матеріальної шкоди, яку спричинив злочин, на кваліфікацію не впли­вають.

У разі вчинення пошкодження чи зруйнування загальнонебезпечним спо­собом, або якщо це спричинило загибель людей чи інші тяжкі наслідки, відповідальність настає за сукупністю злочинів — за ст. 178 і ч. 2 ст. 194 чи ст. 196 КК.

Наслідками суспільно-небезпечного діяння особи є: 1) пошкодження релігійної споруди чи культового будинку; 2) зруйнування релігійної спору­ди чи культового будинку.

Під пошкодженням у ст. 178 КК розуміється приведення споруди (бу­дівлі) до її часткової непридатності, тобто якщо зберігається можливість її відновлення як релігійної (відновлення властивостей будови віросповідаль-ного призначення).

Зруйнування — це стан споруди, за якого неможливе її цільове викорис­тання через приведення її до повної непридатності — втрата будівлею якості предмета культового призначення.

Об'єктивна сторона має місце лише у випадку, коли саме в результаті суспільне небезпечного діяння винного настав хоча б один із наслідків, пе­редбачених диспозицією ст. 178 КК.

Пошкодження чи зруйнування пам'ятки історії або культури, що викори­стовується як приміщення культового призначення, тягне за собою додатко­ву кваліфікацію за відповідною частиною ст. 298 КК.

Для встановлення, чи була пошкоджена (зруйнована) релігійна споруда або культовий будинок, проводиться відповідна експертиза.

Місцем скоєння злочину шляхом суспільне небезпечного діяння як пра­вило є місце знаходження споруди або будинку.

Час вчинення злочину не впливає на його кваліфікацію, але якщо зло­чин був розпочатий під час здійснення релігійного обряду чи суспільне небезпечні наслідки настали до здійснення обряду, скоєне слід кваліфіку­вати за сукупністю злочинів, передбачених ст. 178 і ч. 1 ст. 180 КК Ук­раїни.

3. Суб'єктивна сторона злочину — умисна або змішана форма вини: пря­мий умисел щодо діяння та умисел або необережність щодо наслідків діяння.

При умислі винний усвідомлює, що безпосередньо чи опосередковано впливає на предмет злочину, передбачає, що в результаті його діяння релігійна споруда чи культовий будинок буде ушкоджено або зруйновано і бажає або свідомо допускає настання такого наслідку.

Якщо при пошкодженні чи зруйнуванні релігійної споруди або культово­го будинку загальнонебезпечним способом особа бажала або свідомо допус­кала настання тяжких наслідків, вчинене потрібно кваліфікувати також за ч. 2 ст. 194 КК і за відповідною статтею КК, що передбачає відповідальність за злочини проти життя та здоров'я людини. Так, за наявності умислу до позбавлення життя людини при підпалюванні релігійної споруди, винний відповідає за ст. 178, ч. 2 ст. 194 і відповідним пунктом та частиною ст. 115 КК.

Мотив злочину не впливає на його кваліфікацію, але наявність хулігансь­кого мотиву вимагає додаткової кваліфікації за ст. 296 КК як хуліганства, що призвело до пошкодження релігійної споруди чи культового будинку. Встановлення антирелігійного чи релігійного мотиву вчинення злочину свідчить про прямий умисел на вчинення злочину проти свободи совісті і за наявності об'єктивних ознак потребує додаткової кваліфікації за стаття­ми 179 чи 180 КК.

Злочин може мати різну мету вчинення — помсту, «спасіння» тощо. Зло­чинець може не мати на меті перешкоджання здійсненню релігійного обряду шляхом вчинення суспільне небезпечного діяння, але наявність такої ме­ти свідчить про прямий умисел на вчинення злочину, передбаченого ст. 180 КК, а осквернення релігійної святині — ст. 179 КК і потребує додат­кової кваліфікації як замах на перешкоджання здійсненню релігійного обря­ду або як осквернення релігійної святині.

Наявність мети — ослаблення внутрішньої безпеки держави — свідчить про вчинення злочину проти основ національної безпеки України — диверсії (ст. 113 КК).

При змішаній формі вини особа усвідомлює суспільне небезпечний ха­рактер свого діяння, передбачає, що в результаті її дії чи бездіяльності буде пошкоджена чи зруйнована релігійна споруда чи культовий будинок, але легковажно розраховує на відвернення таких наслідків, або не передбачає настання цих наслідків, хоча повинна і могла їх передбачити.

4. Суб'єкт злочину — приватна особа, яка досягла 16-ти років. Якщо по­шкодження чи руйнування сталося в результаті діяння, вчиненого службо­вою особою, скоєне слід кваліфікувати за сукупністю злочину, передбачено­го ст. 178, і злочину, передбаченого розділом XVII Особливої частини КК — «Злочини в сфері службової діяльності» — статті 364, 365 чи 367 КК.

Стаття 179. Незаконне утримування, осквернення або знищення релігійних святинь

Незаконне утримування, осквернення або знищення релігійних святинь — караються штрафом до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк до трьох років.

У частині 1 ст. 21 Закону України «Про свободу совісті та релігійні ор­ганізації» визначено, що релігійні організації мають право засновувати і утримувати вільно доступні місця богослужінь або релігійних зібрань, а та­кож місця, шановані в тій чи іншій релігії (місця паломництва). У частині 9 ст. 17 Закону передбачено заборону самовільного захоплення культових будівель чи привласнення культового майна.

1. Безпосередній об'єкт злочину — право на безперешкодне поклоніння (вшанування) святиням, додатковий обов'язковий об'єкт — відносини влас­ності, додатковий факультативний об'єкт — діяльність релігійної організації.

Предмет злочину — релігійна святиня — споруда чи культовий будинок, інші предмети матеріального світу, шановані в певній релігії (релігійній ор­ганізації), які є у державній власності чи у власності релігійної організації, а також місце поклоніння певної релігії.

Віднесення шанованого віруючими предмета, споруди чи місця по­клоніння певної релігії до релігійної святині як предмета злочину здійснюється шляхом проведення релігієзнавчої експертизи.

2. Об'єктивна сторона — утримання чи осквернення релігійної святині, а також її знищення шляхом вчинення дій будь-яким способом.

Утримання — самовільне протиправне залишення в своєму користуванні релігійної святині. Утримання буде незаконним і в тому разі, коли отриман­ня в користування відбулося на законних підставах, але для подальшого утримання такі підстави відсутні.

Осквернення — глум над релігійною святинею, наруга, опоганювання, що порушує святість поховання, релігійної споруди, ікони тощо. Глум над свя­тинею можливий різними способами, в тому числі шляхом її пошкодження або зруйнування (див. коментар до ст. 178 КК).

Знищення (зруйнування) релігійної святині — це доведення до повної не­придатності щодо цільового призначення святині, внаслідок чого вона втра­чає свою специфічну цінність або взагалі перестає існувати як така.

Для 'встановлення чи була знищена релігійна святиня проводиться відповідна експертиза.

Об'єктивна сторона має місце лише у випадку, коли релігійна святиня знищена саме в результаті суспільне небезпечної дії.

Знищення релігійної святині — пам'ятки історії або культури тягне за со­бою додаткову кваліфікацію за відповідною частиною ст. 298 КК.

Спосіб вчинення осквернення чи знищення релігійної святині та розмір матеріальної шкоди, яку спричинив злочин, як правило не впливають на кваліфікацію.

Разом з тим, у разі вчинення знищення релігійної святиш загальнонебез-печним способом, або якщо це спричинило загибель людей чи інші тяжкі наслідки, відповідальність настає за сукупністю злочинів — за ст. 179 і ч. 2 ст. 194 КК чи ст. 196 КК.

Моментом закінчення злочину слід вважати скоєння утримання чи осквернення релігійної святині, тоді як при знищенні — настання цього суспільно-небезпечного наслідку.

Місцем скоєння злочину може бути місце паломництва чи місце прове­дення релігійного заходу (релігійного обряду тощо).

Час вчинення злочину не впливає на його кваліфікацію, але якщо злочин був розпочатий під час здійснення релігійного обряду чи суспільне небез­печний наслідок настав до здійснення обряду, скоєне слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ст. 179 і ч. 1 ст. 180 КК України.

3. Суб'єктивна сторона — прямий умисел щодо діяння — утримання та осквернення релігійної святині, при знищенні святині — умисел щодо діяння та умисел або необережність щодо наслідку — знищення релігійної святині.

Мотив не впливає на кваліфікацію, але наявність хуліганського мотиву вимагає додаткової кваліфікації за ст. 296 КК як хуліганства.

Метою утримання святині може бути її осквернення, а метою осквернен­ня може бути знищення предмета злочину саме як релігійної святині. На­явність мети перешкоджання здійсненню релігійного обряду свідчить про прямий умисел на вчинення злочину, передбаченого ст. 180 КК і потребує додаткової кваліфікації як замах чи закінчений злочин залежно від настан­ня суспільне небезпечних наслідків, що сталися в результаті перешкоджан­ня здійсненню обряду.

4. Суб'єкт злочину як загальний — фізична особа, яка досягла 16-ти років, так і спеціальний — службова особа (в тому числі керівник релігійної організації).

Якщо утримання, осквернення або знищення релігійної святині сталося як результат діяння, вчиненого службовою особою, скоєне слід кваліфікува­ти за сукупністю злочину, передбаченого ст. 179 КК, і злочинів, передбаче­них статтями 364, 365 чи 367 КК.

Стаття 180. Перешкоджання здійсненню релігійного обряду