2. Перевищення влади або службових повноважень, якщо воно супро­воджувалося насильством, застосуванням зброї або болісними і такими, що ображають особисту гідність потерпілого, діями, —

карається позбавленням волі на строк від трьох до восьми років із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо во­ни спричинили тяжкі наслідки, —

караються позбавленням волі на строк від семи до десяти років з по­збавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

1. Об'єктивна сторона перевищення влади або службових повноважень (далі — перевищення службових повноважень) припускає тільки активну поведінку винного — дію. Шляхом бездіяльності цей злочин вчинений бути не може. Дії службової особи при перевищенні службових повноважень ха­рактеризуються тим, що завжди: 1) обумовлені службовим становищем вин­ного; 2) пов'язані з реалізацією його службових повноважень щодо по­терпілого; 3) явно виходять за межі тих прав та повноважень, які надані особі за посадою або у зв'язку зі здійсненням службових обов'язків; 4) за­подіюють істотну шкоду чи тяжкі наслідки; 5) перебувають у причинному зв'язку з цими наслідками. При вчиненні винним дій, які не обумовлені йо­го службовим становищем та не пов'язані з реалізацією службових повнова­жень щодо потерпілого, вчинене особою діяння належить кваліфікувати не за ст. 365 КК, а за статтями КК, які передбачають відповідальність за зло­чини проти особи, власності, громадського порядку тощо ( Рішення... — 2002. - С. 106-108).

2. Перевищення службових повноважень визнається злочином перш за все з огляду на те, що хоча службова особа і здійснює ті чи інші службові дії, однак ці дії не тільки не входять до її компетенції, але і явно виходять за межі наданих винному повноважень. Саме у цьому полягає принципова відмінність злочину, передбаченого ст. 365 КК, від службового зловживан­ня (ст. 364 КК), за яким діяння хоча й суперечить інтересам служби, однак вчиняється у межах наданих службовій особі повноважень. Тому злочинне використання службовою особою свого службового становища у межах на­даних їй повноважень не може кваліфікуватися за ст. 363 КК і тягне за со­бою відповідальність за інші службові злочини (службове зловживання, службове підроблення, недбалість тощо).

3. Характер та обсяг повноважень, а також порядок їх реалізації визнача­ються службовою компетенцією особи, яка закріплена у різних законах, ста­тутах, положеннях, інструкціях, наказах, правилах та інших нормативних ак­тах. Тому для вирішення питання про те, чи виходять вчинені службовою особою в даній обстановці дії за межі тих прав і повноважень, які надані їй за службою, необхідно з'ясувати, яким нормативним актом вони регулюють­ся і які саме положення цього акта були порушені діями винного у конкрет­ному випадку. Однак, якщо службова особа явно перевищує свої службові повноваження у стані крайньої необхідності, то відповідальність за ст. 365 КК виключається, якщо дотримані вимоги ст. 39 КК (див. коментар до ст. 39 КК). Питання про відповідальність службової особи, яка переви­щує свої службові повноваження в силу наказу або розпорядження, які бу­ли отримані від вищестоящої службової особи, вирішується з урахуванням вимог, що містяться у ст. 41 КК (див. коментар до ст. 41 КК).

4. Конкретні дії службової особи, яка перевищує свої службові повнова­ження, можуть бути різноманітними. Однак всі вони можуть бути зведені до кількох, найбільш характерних для цього злочину форм (способів) їх здійснення і являють собою вчинення службовою особою дій, які: а) входять до компетенції будь-якої іншої (але не цієї) службової особи; б) хоча й мог­ли бути вчинені цією службовою особою, але лише за наявності особливих і відсутніх у даному випадку обставин (в особливих випадках, за особливих умов, в особливій обстановці, з особливого дозволу та в особливому поряд­ку); в) вчинені одноосібне, тоді як могли бути вчинені тільки колегіально; г) ніхто не може дозволити і на вчинення яких жодна службова особа та за жодних обставин не уповноважена.

5. Перевищення службових повноважень за ч. 1 ст. 365 КК визнається закінченим злочином при заподіянні наслідків у вигляді істотної шкоди правам, свободам та інтересам окремих громадян, державним, громадським інтересам або інтересам юридичних осіб. Відсутність таких наслідків свідчить або про вчинення службового проступку, або про готування чи замах на злочин, перед­бачений ч. 1 ст. 365 КК (див. пункти 4, 6—12, 16 коментарю до Розділу XVII).

6. З суб'єктивної сторони перевищення службових повноважень характе­ризується умисною або змішаною формою вини. Вказівка закону (ч. 1 ст. 365 КК) на явний вихід за межі прав чи повноважень означає, що служ­бова особа усвідомлює очевидність та безперечність такого виходу і, отже, діє з прямим умислом. Щодо наслідків вчинених дій можлива будь-яка фор­ма вини — як умисна, так і необережна. У цілому злочин, передбачений ст. 365 КК, є умисним. Мотиви та цілі вчинення таких дій можуть бути різними і на кваліфікацію злочину не впливають.

7. За частиною 2 ст. 365 КК відповідальність настає за умови, якщо пе­ревищення службових повноважень супроводжувалося: а) насильством;

б) застосуванням зброї; в) болісними і такими, що ображають особисту гідність потерпілого, діями. Отже, відповідальність за ч. 2 ст. 365 КК настає за умови, якщо злочин, по-перше, містить всі ознаки перевищення службо­вих повноважень (вчинення активних дій, які явно виходять за межі повно­важень службової особи та заподіюють істотну шкоду) і, по-друге, вчи­няється або певним способом (насильство чи болісні і такі, що ображають гідність потерпілого, дії), або за допомогою певних знарядь — зброї.

8. Насильство при перевищенні службових повноважень може бути як фізичним, так і психічним. Фізичне насильство полягає в незаконному позбавленні волі, завданні удару, побоїв, легких чи середньої тяжкості тілес­них ушкоджень, вчиненні дій, що мають характер мордування (ч. 2 ст. 126 КК) або катувань (ч. 1 ст. 127 КК), а психічне насильство — у ство­ренні реальної погрози застосування насильницьких дій щодо потерпілого чи його близьких.

9. Якщо фізичне насильство при перевищенні службових повноважень виявилося в умисному заподіянні смерті, то дії винного слід кваліфікувати за ч. З ст. 365 КК як такі, що спричинили тяжкі наслідки і за відповідними статтями, які передбачають відповідальність за умисне вбивство (статті 112, 115, 348, 379, 400 та 443 КК). Необережне заподіяння смерті охоплюється ч. З ст. 365 КК і додаткової кваліфікації не потребує.

10. Питання про кваліфікацію перевищення службових повноважень, яке супроводжувалося заподіянням умисних тяжких тілесних ушкоджень, по­винно вирішуватися диференційовано. Якщо відповідальність за такі ушко­дження передбачена ст. 121 КК, то їх заподіяння при перевищенні службо­вих повноважень розглядається як настання тяжких наслідків, повністю охоплюється ознаками ч. З ст. 365 КК і додаткової кваліфікації не потребує. Якщо ж відповідальність за умисні тяжкі тілесні ушкодження встановлена у частинах третіх статей 345, 346, 350, 377 та 398 КК, то їх заподіяння при перевищенні службових повноважень являє собою вчинення більш тяжкого злочину, який підлягає кваліфікації за сукупністю з ч. З ст. 365 КК. Необе­режне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень кваліфікується лише за ч. З ст. 365 КК.

11. Умисне вбивство або умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, вчинене службовою особою при перевищенні меж необхідної оборони, за­ходів, необхідних для затримання злочинця, підлягає кваліфікації лише за статтями 118 або 124 КК (див. Збірник... — С. 250, а також коментар до ста­тей 36, 38, 118 та 124 КК). Якщо умисне вбивство або тяжкі тілесні ушко­дження при перевищенні службових повноважень вчинені в стані сильного душевного хвилювання, то діяння службової особи підлягає кваліфікації ли­ше за ст. 116 або ст. 123 КК.

12. Якщо перевищення службових повноважень призвело до самогубства потерпілого чи мало своїм результатом замах на нього (ст. 120 КК), то дії винного кваліфікуються тільки за ч. З ст. 365 КК як такі, що спричинили тяжкі наслідки.

13. Якщо при перевищенні службових повноважень фізичне насильство виявилося у застосуванні катувань, відповідальність за які встановлена у ч. 1 ст. 127 КК, то дії винного кваліфікуються лише за ч. 2 ст. 365 КК. Од­нак якщо насильство у вигляді катувань містить ознаки злочину, передбаче­ного ч. 2 ст. 127 КК, то дії службової особи повинні кваліфікуватися за су­купністю злочинів — за ч. 2 ст. 127 КК та ч. 2 ст. 365 КК, оскільки вчине­не у цьому випадку є, з одного боку, більш тяжким злочином, ніж передба­чений у ч. 2 ст. 365 КК, а з іншого — не тягне за собою тяжких наслідків, передбачених у ч. З ст. 365 КК.

14. Якщо при перевищенні службових повноважень насильство виявило­ся у незаконному позбавленні особи волі, відповідальність за яке передбаче­на частинами 1 або 2 ст. 146 КК, то дії службової особи повністю охоплю­ються ознаками ч. 2 ст. 365 КК, а при незаконному позбавленні волі, яке спричинило тяжкі наслідки, — кваліфікуються за ч. З ст. 365 КК. Позбав­лення волі у вигляді завідомо незаконного затримання, приводу або арешту є спеціальним видом перевищення влади, яке заподіює шкоду інтересам пра­восуддя і кваліфікується тільки за ст. 371 КК (див. коментар до ст. 371 КК).

15. Під зброєю, застосування якої кваліфікується за ч. 2 ст. 365 КК, слід розуміти предмети, призначені для ураження живої цілі. По-перше, сюди відносяться ті види вогнепальної або холодної зброї, відповідальність за не­законне поводження з якими встановлена у ст. 263 КК (ВВСУ. — 2002. — № 4. — С. 2—8 вкладки). По-друге, до зброї, зазначеної у ч. 2 ст. 365 КК, су­дова практика також відносить й інші її види та зразки, які також призна­чені для ураження живої цілі: мисливська гладкоствольна зброя, спортивна, газова, пневматична тощо (Збірник... — С. 250). Проте щодо до ч. 2 ст. 365 КК не можуть визнаватися зброєю: а) стартові, сигнальні пістолети, петарди та інші імітаційно-піротехнічні і освітлювальні засоби; б) предмети, що мають господарсько-побутове призначення (сокира, столовий ніж, вик­рутка); в) предмети, пристосовані для нанесення тілесних ушкоджень або такі, що підібрані на місці вчинення злочину (ціпок, камінь); г) предмети, віднесені законодавством до спеціальних засобів (гумовий кийок, газовий балончик). Застосування зазначених засобів при перевищенні влади чи службових повноважень може кваліфікуватися за ч. 2 ст. 365 КК лише як застосування насильства або за ч. З ст. 365 КК за умови, якщо використан­ня таких предметів спричинило тяжкі наслідки.

16. Якщо службова особа використовує для перевищення службових по­вноважень ту зброю, якою вона володіє незаконно, то її дії слід додатково кваліфікувати за статтями 262 або 263 КК. У тих випадках, коли винний за­стосовує предмет, який лише імітує зброю (макет пістолета), то його дії по­винні бути кваліфіковані за ч. 1 ст. 365 КК як перевищення службових по­вноважень без кваліфікуючих ознак.

17. Під застосуванням зброї закон розуміє як фактичне використання її уражаючих властивостей для фізичного впливу на потерпілого, так і психічний вплив шляхом погрози заподіяння зброєю шкоди життю або здо­ров'ю потерпілого за умови, якщо в останнього є реальні підстави побоюва­тися реалізації цієї погрози.

18. Застосування зброї за ч. 2 ст. 365 КК має незаконний характер. У про­тивному випадку кваліфікація діяння за ч. 2 ст. 365 КК виключається (Практика (1993—1995)... — С. 166—167). При вирішенні питання про те, чи було застосування зброї правомірним або мало протиправний характер, слід виходити з тих спеціальних нормативних актів, у яких встановлені підста­ви, порядок та межі застосування зброї службовими особами при виконанні ними службових обов'язків. Якщо застосування зброї заподіяло тяжкі наслідки, то дії винного кваліфікуються за ч. З ст. 365 КК.

19. Болісними і такими, що ображають особисту гідність потерпілого, слід вважати дії, які заподіюють йому особливий фізичний біль та моральні страждання (Збірник... — С. 249). Під болісними слід розуміти дії, спрямо­вані на тривале позбавлення людини їжі, питва або тепла, залишення її у шкідливих для здоров'я умовах та інші подібні дії (п. 3.2 «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень»). Болісні дії можуть бути пов'язані з незаконним застосуванням спеціальних засобів — наручників, гумових кийків, сльозоточивих газів тощо. Під такими, що об­ражають особисту гідність потерпілого, діями розуміється умисне прини­ження його честі та гідності, яке виражене у непристойній формі. Болісні дії можуть бути одночасно й такими, що ображають гідність людини (напри­клад, обливання холодною водою зі шлангу людину, яку примусили зняти з себе одяг). Якщо болісні чи такі, що ображають особисту гідність по­терпілого, дії призвели до настання тяжких наслідків, вчинене кваліфікується за ч. З ст. 365 КК.

20. За ч. З ст. 365 КК настає відповідальність за перевищення службових повноважень, яке заподіяло тяжкі наслідки (пункти 13—15 коментарю до Розділу XVII, а також пункти 9, 10, 12, 14, 18 - до ч. 2 ст. 365 КК).

21. Перевищення службових повноважень може бути поєднане зі знищен­ням або пошкодженням чужого майна. При вирішенні питання про кваліфікацію таких діянь слід перш за все виходити з положень, що містять­ся у пунктах 3 та 4 примітки до ст. 364 КК, оскільки від розміру матеріаль­ного збитку (суми реальних збитків та упущеної вигоди), заподіяного зни­щенням (пошкодженням) майна, залежить кваліфікація дій винного за тією чи іншою частинами ст. 365 КК. Тому, якщо перевищення службових по­вноважень спричинило необережне або умисне знищення (пошкодження) майна, відповідальність за які передбачена в ст. 196 або частинах перших статей 194, 347, 352, 378 та 399 КК, то залежно від суми заподіяних збитків воно кваліфікується або за ч. 1, або за ч. З ст. 365 КК і додаткової кваліфікації не потребує. Якщо ж воно було пов'язане із вчиненням діяння, передбаченого ч. 2 ст. 399 КК, то підлягає кваліфікації тільки за ч. З ст. 365 КК. Нарешті, якщо перевищення службових повноважень виявило­ся в умисному знищенні (пошкодженні) майна за кваліфікуючих ознак, то дії винного слід кваліфікувати за сукупністю злочинів — за ч. З ст. 365 та за частинами другими статей 194, 347, 352, 378 або ч. З ст. 399 КК.

22. Стаття 365 КК є загальною нормою щодо інших, які передбачають відповідальність за спеціальні види перевищення службових повноважень (ч. 2 ст. 157, ст. 159, ч. 2 ст. 161, ч. 2 ст. 162, ч. 2 ст. 163, статті 371, 373, 374 КК та ін.), при вчиненні яких порушується не загальний порядок здійснення службової діяльності, а заподіюється шкода іншим суспільним відносинам (виборчим, трудовим та іншим особистим правам і свободам, інтересам правосуддя тощо). Тому у таких випадках кваліфікація дій вин­ного повинна здійснюватися за правилами конкуренції загальної та спеціальної норм, коли застосовується норма спеціальна.

Стаття 366. Службове підроблення

1. Службове підроблення, тобто внесення службовою особою до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, інше підроблен­ня документів, а також складання і видача завідомо неправдивих до­кументів —

карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів до­ходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років з позбавлен­ням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

2. Те саме діяння, якщо воно спричинило тяжкі наслідки, —

карається позбавленням волі на строк від двох до п'яти років з позбав­ленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

1. Обов'язковою ознакою службового підроблення є його предмет — офіційні документи. Для того, щоб той чи інший акт був визнаний докумен­том та мав статус офіційного, він повинен відповідати низці ознак: 1) до­кумент повинен містити певну інформацію (відомості, дані тощо); 2) ця інформація повинна бути зафіксована у тій чи іншій формі (письмовій, ци­фровій, знаковій) і мати певні реквізити (бланк, печатку, штамп, голограму), які передбачені законом чи іншим нормативним актом; 3) інформація повин­на бути зафіксована на відповідному матеріальному носії (папері, дискеті, диску, магнітній, кіно-, відео-, фотоплівці тощо) з метою її наступного зберігання, використання або розповсюдження; 4) документ повинен бути складений, засвідчений, виданий чи розповсюджений в інший спосіб службо­вою особою від імені державних органів, органів місцевого самоврядування, громадських організацій та об'єднань, а також підприємств, установ та ор­ганізацій незалежно від форми власності; 5) офіційним щодо ст. 366 КК є ли­ше такий документ, який засвідчує факти, що мають юридичне значення, тобто такі, які породжують, змінюють чи припиняють певні правовідносини.

Офіційними можуть бути визнані і документи, що виходять від приват­них осіб за умови, якщо вони або засвідчені від імені підприємства, устано­ви чи організації уповноваженими на це службовими особами, або надходять на зберігання чи у відання (діловодство) юридичних осіб.

2. Об'єктивна сторона службового підроблення полягає у перекрученні істини в офіційному документі, вчиненому службовою особою з використан­ням свого службового становища. Цей злочин виявляється тільки в активній поведінці службової особи і може бути вчинений однією з декількох альтер­нативне передбачених в ч. 1 ст. 366 КК дій: а) внесення до документів не­правдивих відомостей; б) інше підроблення документів; в) складання не­правдивих документів; г) видача неправдивих документів.

Внесення до документів неправдивих відомостей означає включення інформації, яка цілком або частково не відповідає дійсності, до справжньо­го офіційного документа. Отже, у всіх цих ситуаціях зміст справжнього до­кумента змінюється лише частково — частина відомостей у ньому відповідає дійсності, а частина має неправдивий характер. При цьому форма докумен­та та всі його реквізити відповідають необхідним вимогам.

Інше підроблення документів припускає повну або часткову зміну змісту документа чи його реквізитів, однак не за рахунок внесення до нього не­правдивих відомостей, а шляхом їх виправлень, підчищень, дописок, витрав­лювань та іншими подібними способами. Інше підроблення документів є своєрідним антиподом внесення до документа неправдивих відомостей, оскільки неправдиві відомості у цьому випадку до документа не вносяться, а виправляються або знищуються відомості, що вже є у документі та відповідають дійсності.

Складання неправдивих документів — це повне виготовлення документа, який містить інформацію, що не відповідає дійсності. При цьому форма та реквізити документа відповідають необхідним вимогам.

Видача неправдивих документів означає надання фізичним або юридич­ним особам такого документа, зміст якого цілком або частково не відповідає дійсності і який був складений або службовою особою, яка його видала, або іншою службовою особою. Видача неправдивого документа буде мати місце й у тому випадку, якщо документ був складений приватною особою, але потім був засвідчений службовою особою і виданий нею іншим фізичним чи юридичним особам від імені тієї організації, яку представляє службова осо­ба, що видала цей документ.

3. Склад злочину, описаний у диспозиції ч. 1 ст. 366 КК, є формальним, і злочин визнається закінченим з моменту вчинення однієї з зазначених у ній дій, незалежно від того, чи спричинили ці дії які-небудь наслідки і чи був використаний підроблений документ.

4. Якщо службове підроблення було вчинене службовою особою як готу­вання до вчинення іншого злочину (крім злочину невеликої тяжкості) або використання документа містило ознаки замаху на вчинення іншого злочи­ну, її дії кваліфікуються за сукупністю — як службове підроблення (ч. 1 або ч. 2 ст. 366 КК) та готування (ст. 14 КК) чи замах (ст. 15 КК) на відповідний злочин.

5. За сукупністю слід кваліфікувати вчинене і в тому випадку, коли підроблений службовою особою документ використовується нею для вчи­нення іншого закінченого злочину або для приховування злочину, який раніше був вчинений нею самою. Якщо ж службове підроблення є не­обхідною ознакою іншого складу злочину (наприклад, ч. 2 ст. 372 КК) або утворює спеціальний склад злочину (наприклад, ч. 2 ст. 158, ч. З ст. 160 КК), дії винного кваліфікуються тільки за спеціальною нормою.

6. Якщо службове підроблення було вчинено службовою особою для сприяння іншим особам у вчиненні злочину або складання чи видача підробленого документа були заздалегідь обіцяні для приховування цього злочину, дії службової особи кваліфікуються за ст. 366 КК і як співучасть (ч. 5 ст. 27 КК) у тому злочині, який був вчинений. Якщо службове підроб­лення було вчинене для приховування тяжкого чи особливо тяжкого злочи­ну, раніше вчиненого іншими особами, то дії службової особи кваліфікують­ся не тільки за ст. 366, але й за ч. 1 ст. 396 КК (див. коментар до ст. 396 КК).

7. Суб'єктивна сторона службового підроблення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК, характеризується тільки прямим умислом, оскільки службова особа завідомо усвідомлює неправдивий характер тих відомостей, які вно­сяться нею до офіційних документів. Внесення до таких документів відомостей, неправдивий характер яких службова особа не усвідомлює, виключає склад підроблення і за наявності умов, зазначених у ст. 367 КК, може по­тягти за собою відповідальність за службову недбалість. Мотиви та цілі службового підроблення можуть бути різними і на кваліфікацію злочину не впливають.

8. У частині 2 ст. 366 КК сформульований матеріальний склад злочину, при вчиненні якого службове підроблення заподіює тяжкі наслідки (див. пункти 13—15 коментарю до Розділу XVII). Суб'єктивна сторона цього зло­чину може бути виявлена в умисній або змішаній формі вини. При цьому саме підроблення може бути вчинено тільки з прямим умислом, а психічне ставлення винного до тяжких наслідків може бути як умисним, так і необе­режним. У цілому злочин, передбачений ст. 366 КК, є умисним. Якщо вста­новлено, що вчинюючи підроблення документів, винний бажав спричинен­ня тяжких наслідків, які не настали з причин, що не залежать від його волі, дії службової особи слід кваліфікувати як замах на кваліфікований склад підроблення — за ст. 15 та ч. 2 ст. 366 КК.

9. Суб'єктом службового підроблення може бути тільки службова особа (див. пункти 19—29 коментарю до Розділу XVII). Тому, якщо аналогічні дії вчиняє приватна особа щодо документів та інших предметів, зазначених у ст. 358 КК, а також за використання нею завідомо підробленого документа, відповідальність настає за ст. 358 КК (див. коментар до ст. 358 КК). Якщо ж приватна особа умисно сприяє службовій особі у вчиненні службового підроблення, вона має нести відповідальність за співучасть (ст. 27 КК) у злочині, передбаченому ст. 366 КК (Рішення... — 1999. — С. 101—102).

Стаття 367. Службова недбалість

1. Службова недбалість, тобто невиконання або неналежне виконання службовою особою своїх службових обов'язків через несумлінне ставлен­ня до них, що заподіяло істотну шкоду охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам окремих юридичних осіб, —

карається штрафом від п'ятдесяти до ста п'ятдесяти неоподатковува­них мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

2. Те саме діяння, якщо воно спричинило тяжкі наслідки, — карається позбавленням волі на строк від двох до п'яти років з позбав­ленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та зі штрафом від ста до двохсот п'ятдесяти неопо­датковуваних мінімумів доходів громадян або без такого.

1. Службова діяльність припускає, що службові особи, які її вчинюють, наділяються не тільки правами і повноваженнями за службою, але й вико­нують певні службові обов'язки. Невиконання або неналежне виконання та­ких обов'язків за наявності умов, зазначених у ст. 367 КК, тягне за собою відповідальність за службову недбалість (далі — недбалість).

2. Об'єктивна сторона недбалості припускає несумлінне ставлення служ­бової особи до службових обов'язків, які на неї покладені, що виражається:

а) у їх невиконанні або б) у неналежному виконанні; в) у спричиненні істот­ної шкоди (ч. 1 ст. 367 КК) або тяжких наслідків (ч. 2 ст. 367 КК); г) і зна­ходиться в причинному зв'язку із зазначеними наслідками.

3. Несумлінне ставлення службової особи до своїх службових обов'язків характеризує перш за все об'єктивну сторону вчиненого і виявляється у то­му, що за наявності у особи реальної можливості діяти так, як того вимага­ють інтереси служби, винний або взагалі не діє — не виконує службові обов'язки, або хоча і діє, але виконує ці обов'язки неналежним чином: не відповідно до закону або відповідно до нього, проте неякісне, неточно, не­повно, несвоєчасно, поверхово, у протиріччі з установленим порядком і тією обстановкою, що склалася, тощо.

4. Якщо характер та обсяг службових обов'язків, а також порядок їх здійснення визначаються компетенцією службової особи, то їх належне ви­конання залежить від тієї реальної обстановки, у якій вона виконує свої службові обов'язки. Тому для наявності об'єктивної сторони недбалості не­обхідно встановити: 1) нормативний акт, яким визначається компетенція службової особи; 2) коло службових обов'язків, покладених на неї цим ак­том у встановленому законом порядку; 3) які конкретні обов'язки й у яко­му порядку вона повинна була виконати у даній обстановці; 4) чи мала во­на реальну можливість виконати ці обов'язки в даній обстановці; 5) у чому саме виявилися допущені нею порушення службових обов'язків; 6) які наслідки спричинили ці порушення; 7) чи знаходилися вони у причинному зв'язку з наслідками, що настали.

5. Недбалість — злочин з матеріальним складом, тому він визнається закінченим, якщо діяння спричинило істотну шкоду (ч. 1 ст. 367 КК) чи за­подіяло тяжкі наслідки (ч. 2 ст. 367 КК). Відсутність таких наслідків може свідчити лише про вчинення службовою особою дисциплінарного проступ­ку (див. пункти 5—15 коментарю до Розділу XVII).

6. Суб'єктивна сторона недбалості найчастіше полягає у необережній формі вини як щодо діяння, так і його наслідків. Можлива і змішана форма вини — умисел до діяння і необережна вина до наслідків цього діяння. Не ви­ключається недбалість й у тих випадках, коли умисне порушення службових обов'язків призводить до наслідків, яких винний хоча й не бажав, але свідо­мо припускав їх настання. Вчинення недбалості з непрямим умислом буде ма­ти місце, наприклад, у випадку, коли цінний вантаж, що прибув на залізнич­ну товарну станцію, був розкрадений внаслідок того, що начальник цієї станції не виконав службових обов'язків і не виставив охорону, вважаючи без жодних на те підстав, що про збереження вантажу подбає сам вантажоодер­жувач. Порушуючи у такій ситуації свої службові обов'язки, винний свідомо припускає і можливість розкрадання вантажу, однак у його поведінці відсутні як корисливі спонукання, так і прагнення задовольнити свої особисті інтере­си або інтереси третіх осіб. Відсутність таких мотивів саме і свідчить про на­явність у діянні винного службової недбалості (ст. 367 КК) та виключає мож­ливість кваліфікації вчиненої ним бездіяльності за ст. 364 КК.

7. Вказівка закону на несумлінне ставлення службової особи до виконан­ня службових обов'язків виключає можливість кваліфікації діяння як недбалість у випадках, коли істотна шкода була заподіяна внаслідок не­досвідченості, недостатньої кваліфікації, відсутності належних навичок або з інших обставин, що не залежать від службової особи і виключають реальну можливість належного виконання нею покладених на неї службових обов'язків. Виключається можливість відповідальності за недбалість і тоді, коли службова особа не діє чи діє неналежним чином у стані крайньої не­обхідності (див. коментар до статей 39 та 40 КК).

8. Для кваліфікації діяння за ст. 367 КК необхідно встановити, що воно вчинене службовою особою при виконанні владних, організаційно-розпоряд­чих чи адміністративно-господарських обов'язків. Інакше кажучи, дія чи бездіяльність службової особи повинні бути обумовлені її службовим стано­вищем. Тому діяння, що полягає у невиконанні чи неналежному виконанні не службових, а суто професійних обов'язків, не може розцінюватися як нед­балість і кваліфікується за іншими статтями КК (наприклад, за статтями 131, 135, 137, 139, 140 КК). Виключається застосування ст. 367 КК і в тих випадках, коли невиконання чи неналежне виконання службовою особою своїх службових обов'язків заподіює шкоду нормальній діяльності апарату управління у певній сфері суспільних відносин і у зв'язку з цим відповідальність за таке діяння передбачена спеціальними нормами закону (наприклад, статтями 271, 275, 287, 382 КК та ін.).

Стаття 368. Одержання хабара

1. Одержання службовою особою в будь-якому вигляді хабара за ви­конання чи невиконання в інтересах того, хто дає хабара, чи в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службо­вого становища —

карається штрафом від семисот п'ятдесяти до однієї тисячі п'ятисот не­оподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк від двох до п'яти років, з позбавленням права обіймати певні поса­ди чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.