Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Сташис, Тацій - НПК до ККУ, 2003.doc
Скачиваний:
9
Добавлен:
18.11.2019
Размер:
8.04 Mб
Скачать

1. Заподіяння значної майнової шкоди шляхом обману або зловживан­ня довірою за відсутності ознак шахрайства, —

караються штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів до­ходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або аре­штом на строк до шести місяців.

2. Ті самі діяння, вчинені за попередньою змовою групою осіб, або такі, що заподіяли майнову шкоду у великих розмірах, —

караються штрафом від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років.

Примітка. Відповідно до цієї статті майнова шкода визнається знач­ною, якщо вона у п'ятдесят і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, а у великих розмірах — така, що у сто і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

1. Безпосередній об'єкт цього злочину — відносини власності в галузі використання майна, що належить власнику, а також відносини, які випли­вають з різного роду договорів і зобов'язань, внаслідок яких власник мав би отримати дохід (прибуток), — відносини з формування фондів власності.

2. Предмет злочину — чуже майно, що незаконно використовується всу­переч інтересам власника, а також грошові суми (кошти), які мали б надійти в розпорядження власника на підставі тих або інших операцій, договорів, правових приписів тощо, — не одержаний прибуток (упущена вигода).

3. Об'єктивна сторона цього злочину характеризується відсутністю ознак шахрайства (ст. 190 КК). Тут особа, яка вдається до обману або зловживан­ня довірою, не заволодіває чужим майном, не обертає його на свою або інших осіб користь, не отримує права на таке майно. Власник не позбав­ляється реально належного йому майна, воно не вибуває з його фондів. За­подіяння майнової шкоди може виявлятися в таких формах: 1) незаконно­му використанні чужого майна (незаконне користування); 2) ухиленні від сплати обов'язкових платежів; 3) обертанні на власну користь грошових коштів, які на підставі тих або інших договорів і зобов'язань мають надійти на користь власника.

Незаконне використання чужого майна являє собою протиправне безоплатне використання чужого майна всупереч інтересам власника для от­римання майнових вигод.

Майно, що належить власнику, незаконно використовується винним для виконання різного роду робіт в інтересах окремих громадян або організацій, від яких він отримує винагороду (наживу) і таким чином протиправне зба­гачується (тобто «ліві роботи»). Судовій практиці відомі випадки незакон­ного використання різних знарядь виробництва: транспортних засобів (авто­транспорт, залізничний і повітряний транспорт), будівельних машин і ме­ханізмів (трактори, автокрани, скрепери, грейдери, бульдозери, екскаватори) та ін. Тут винний, який перебуває в договірних відносинах з власником май­на, зловживає наданою довірою (виходить за межі наданих повноважень), 'використовує майно всупереч інтересам власника для особистого незаконно­го збагачення. При цьому завжди порушується одна з правомочностей влас­ника — право користування належним йому на праві власності майном. Склад заподіяння майнової шкоди утворять також дії, що полягають у неза­конному використанні теплової енергії, опалювального газу, електроенергії (крадіжка газу, крадіжка електроенергії), якщо винний самовільно підклю­чається до відповідних енергетичних систем і приладів і тим самим заподіює майнову шкоду власнику.

Ухилення від сплати обов'язкових платежів полягає в тому, що суб'єкт шляхом обману не передає державі, організації або громадянину своє особи­сте майно — обов'язкові платежі, які він зобов'язаний був передати власни­ку. Це може випливати, наприклад, із законів (сплата різних обов'язкових платежів), з цивільно-правових договорів про надання громадянам у корис­тування майна і полягає в обов'язку здійснити (виплатити) платежі за ко­мунальні послуги, користування електроенергією, газом, транспортом тощо, або з вчинених на користь винного тих або інших послуг немайнового ха­рактеру — ухилення від сплати (у повному або частковому об'ємі) мита за посвідчення нотаріальними конторами договорів, довіреності тощо. Цю фор­му заподіяння майнової шкоди слід відрізняти від злочину, передбаченого ст. 212 КК — ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових пла­тежів. В останньому випадку злочин також вчиняється (або може вчинити­ся) шляхом обману. Однак тут особа ухиляється від сплати спеціальних видів платежів — податків, зборів, інших обов'язкових платежів, що входять до системи оподаткування, за умови, що ці діяння призвели до фактичного ненадходження до бюджетів чи державних цільових фондів коштів у знач­них розмірах (в тисячу і більше разів перевищують установлений законо­давством неоподатковуваний мінімум доходів громадян) і передбачене як злочин у сфері господарської діяльності (див. коментар до ст. 212).

Обертання на власну користь платежів, які мали б надійти власнику від окремих громадян або організацій, характеризується тим, що обов'язкові платежі, які мали б надійти у володіння власника майна за надані ним май­нові послуги організаціям або громадянам, винний обертає на свою користь. Такі суспільне небезпечні діяння вчиняються шляхом обману або зловжи­вання довірою особою, наділеною повноваженнями використання або контролю за використанням майна, що надається громадянам або ор­ганізаціям за відповідну оплату у вигляді транспортних, комунальних, видо­вищних і їм подібних послуг. Ці особи, порушуючи свої обов'язки, проти­правне привласнюють платежі, що мають надходити до фондів власника (провезення провідником залізничного транспорту, водієм автобуса пасажирів з одержанням від них оплати вартості проїзду тощо). Проте, якщо на цю особу покладений обов'язок одержання платежів від громадян або ор­ганізацій за надані їм послуги (кондуктор, касир, бухгалтер), вчинене повин­но розглядатися як привласнення чужого майна (ст. 191 КК).

4. Способами заподіяння майнової шкоди, як і при шахрайстві, є обман або зловживання довірою (див. коментар до ст. 190 КК). Однак у злочині, що розглядається, обман на відміну від шахрайства виступає не як спосіб за-володіння чужим майном або правом на нього, а як спосіб ухилення від сплати обов'язкових платежів або обертання в особисту користь платежів, які мали б надійти власнику від окремих громадян або організацій за надані їм послуги майнового або немайнового характеру, але ще не надійшли до фондів власності. Зловживання довірою виступає, як правило, у вигляді способу незаконного використання чужого майна. Якщо обман при за­подіянні майнової шкоди був пов'язаний з використанням підроблених до­кументів або їх підробкою, вчинене слід кваліфікувати за сукупністю зло­чинів — за статтями 192 і 358 КК.

5. У злочині, що розглядається, обов'язковою ознакою об'єктивної сторо­ни є суспільне небезпечний наслідок, який, як і при шахрайстві, ви­являється в майновій шкоді. Але при шахрайстві майнова шкода полягає в позбавленні власника (потерпілого) належного йому майна внаслідок про­типравного заволодіння ним і обертання його винним на свою або інших осіб користь. При заподіянні ж майнової шкоди, залежно від форми вчинен­ня цього злочину, в одних випадках (при незаконному користуванні чужим майном) вона полягає у вартості використаного або спожитого майна (газ, електроенергія, паливно-мастильні матеріали, інші майнові витрати), або в розмірі платежів, що мали б надійти, але не надійшли внаслідок обману або зловживання довірою до фондів власника. Майнова шкода відповідно до ч. 1 ст. 192 КК має бути значною, тобто у п'ятдесят і більше разів перевищува­ти неоподатковуваний мінімум прибутків громадян (див. примітку до ст. 192 КК).

Від майнової шкоди як наслідку складу, що розглядається, слід відрізня­ти незаконну наживу (збагачення), отриману винним. Нажива може бути однаковою, більшою або меншою порівняно до заподіяної шкоди і не впли­ває на кваліфікацію вчиненого. Розмір наживи при призначенні покарання враховується судом при оцінці суспільної небезпеки вчиненого.

Злочин вважається закінченим з моменту настання суспільне небезпеч­них наслідків — заподіяння значної майнової шкоди.

6. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом, що поєднаний з корисливими мотивом і метою.

7. Суб'єкт злочину — будь-яка особа, яка не є службовою. Такі самі дії службової особи слід кваліфікувати за ст. 364 КК — зловживання владою або службовим становищем (див. коментар до ст. 364 КК).

Частина 2 ст. 192 КК передбачає відповідальність за ті ж дії, вчинені за попередньою змовою групою осіб (див. коментар до ч. 2 ст. 28 КК), або такі, що заподіяли майнову шкоду у великих розмірах, тобто таку, яка у сто і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян (див. примітку до ст. 192 КК).

Стаття 193. Привласнення особою знайденого або чужого майна, що випадково опинилося у неї

Привласнення особою знайденого або такого, що випадково опинило­ся у неї, чужого майна, яке має особливу історичну, наукову, художню чи культурну цінність, а також скарбу, —

карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів до­ходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або аре­штом на строк до шести місяців.

1. Безпосереднім об'єктом цього злочину є відносини власності і право власності на майно, що вибуло з фактичного володіння власника (держави, організації, громадянина), а також право держави на одержання знайденого скарбу. Відповідно до ст. 337 ЦК України 2003 р., цивільного законодавст­ва України громадянин, який знайшов чужу річ, зобов'язаний повідомити про знахідку власнику і повернути річ йому або органу влади, а скарб, який є пам'яткою історії чи культури здати відповідному державному органу чи органу місцевого самоврядування (ст. 333 ГК).

2. Предметом злочину може бути лише майно, яке має особливу історич­ну, наукову, художню, культурну цінність, що було знайдено або випадково опинилося у особи, а також скарб.

Майно, яке має історичну цінність, — це предмети та цінності, пов'язані з історичними подіями в житті народів, розвитком суспільства і держави, історією науки і техніки, а також такі, що стосуються життя і діяльності ви­датних осіб (державних, політичних, суспільних діячів), рідкісні рукописи, предмети і їх фрагменти, отримані в результаті археологічних розкопок, ста­родавні книги й архіви, що є історичною цінністю тощо.

Майно, що має наукову цінність, — це предмети (цінності), що містять інформацію (систему знань) про закони природи, суспільства і мислення, а також інформацію з окремих галузей знання. До таких предметів слід відно­сити наукові праці, відкриття, винаходи, що належать на праві авторства іншим особам, рідкісні колекції та зразки флори і фауни, інші предмети, що становлять винятковий інтерес для різних наук.

Майно, що має художню цінність, — це твори мистецтва, що відтворюють дійсність у творчих образах. До них належать твори художників: картини, малюнки, портрети, фрески, гравюри, естампи, літографії; інші твори; кіно-, фото-, відеоматеріали, скульптурні, аудіовізуальні твори, унікальні і рідкісні музичні інструменти тощо.

Майно, що має культурну цінність, — це предмети, що відображають до­сягнення людства в духовних, інтелектуальних, культурних, виробничих відносинах. Це, наприклад, твори прикладного мистецтва; предмети культо­вого призначення (зокрема, ікони); вироби традиційних художніх народних промислів; стародавні книги; вироби, що становлять літературний інтерес;

рідкісні рукописи; поштові марки, інші філателістичні матеріали; монети, ордени, медалі та інші предмети колекціонування тощо.

Знайдене або таке, що випадково опинилося у особи чуже майно повин­но мати ознаки особливої цінності. Питання про особливу цінність чужого майна, так само як і належність його до історичних, наукових, художніх або культурних цінностей, слід вирішувати в кожному конкретному випадку на підставі висновку судової експертизи. Знайдене або таке, що випадково опи­нилося у особи і привласнене нею майно має бути для неї чужим. Це озна­чає, що ця особа не має на це майно ні дійсного, ні передбачуваного права. Воно фактично належить на праві власності (державної, комунальної, при­ватної), іншій особі — юридичній або фізичній.

Скарб — це зариті в землю або приховані іншим способом валютні цінні речі, власник яких невідомий або внаслідок закону втратив на них право власності.

Скарб може бути визнаний предметом даного злочину, якщо він є пам'яткою історії чи культури і особа, яка його знайшла, згідно із ч. 4 ст. 343 ГК повинна здати його відповідному державному органу чи органу місцевого самоврядування.

3. Об'єктивна сторона злочину полягає у привласненні особою знайдено­го або такого, що випадково опинилося у неї, чужого майна. Привласнення знайденого чужого майна полягає у тому, що особа заволодіває виявленим нею майном, що вибуло з фактичного володіння власника цього майна. До знахідки слід відносити виявлене і привласнене особою чуже майно, влас­ник якого позбавився його, наприклад, під час перевезення (випало з авто­мобіля, вагона) або в результаті стихійного лиха (повені, землетруси) тощо. До знайденого чужого майна відноситься і скарб, який при його виявленні має бути переданий державі в особі її фінансових органів. Для такої форми вчинення злочину характерне те, що суб'єкт не вчиняє жодних дій для повертання власнику належного йому і втраченого ним майна. Останнє ви­являється в його володінні випадково, внаслідок знахідки.

Привласнення чужого майна, що випадково опинилося у особи, полягає у тому, що майно випадково переходить до її володіння. Тут має місце помил­ка (омана) власника або особи, якій це майно було довірене. Наприклад, привласнення особою помилково направленої йому художньої картини як подарунка, що був адресований іншій особі, тощо. Якщо при цьому були по­рушені авторське право або суміжні права, вчинене слід кваліфікувати за су­купністю злочинів за статтями 193 і 176 КК.

Привласнення особою знайденого або такого, що випадково опинилося у неї, чужого майна полягає у тому, що винний включає його до фонду май­на, що належить йому на праві власності, користується ним як таким, що належить йому, на праві власності.

Суспільна небезпечні наслідки злочину полягають у тому, що власник май­на, яке має особливу історичну, наукову, художню або культурну цінність, втрачає його і не може здійснювати свою правомочність користування, во­лодіння і розпорядження ним. У цьому випадку знайдене винним або таке, що випадково опинилося у нього, чуже майно протизаконне привлас­нюється ним і не повертається власнику (скарб не передається державі).

Привласнення знайденого або такого, що випадково опинилося у особи, чужого майна слід відрізняти від заволодіння чужими речами (майном) у місці, відомому особі, яка їх забула, наприклад, в автомобілі чи іншому транспорті, в якому вони перевозилися. Тут потерпілий має можливість здійснити своє право власника, але не реалізує його внаслідок протиправ­них дій винного. Подібні дії слід кваліфікувати як крадіжку за ст. 185 КК.

Крадіжкою також слід вважати привласнення особою чужого майна, що опинилося у неї внаслідок катастрофи літака, автоаварії, аварії поїзда тощо.

4. Суб'єктивна сторона цього злочину характеризується прямим умис­лом, що поєднаний з корисливими мотивом і метою.

5. Суб'єкт цього злочину — будь-яка особа. Службова особа, на яку по­кладений обов'язок з охорони і збереження майна, що випадково вибуло з володіння власника, за привласнення цього майна несе відповідальність за ст. 191 КК.

Стаття 194. Умисне знищення або пошкодження майна