2. Зняття судимості допускається лише після закінчення не менш як половини строку погашення судимості, зазначеного у статті 89 цього Ко­дексу.

3. Порядок зняття судимості встановлюється Кримінально-процесуаль­ним кодексом України.

1. Під зняттям судимості розуміється припинення судимості тільки по­становою суду. Відповідно до КК України 2001 р. актами амністії або поми­лування судимість не знімається (див. коментар до статей 86, 87 КК). При знятті судимості, на відміну від її погашення, закінчення встановленого за­коном строку і невчинення особою нового злочину самі по собі, автоматич­но, не припиняють стан судимості. Потрібний розгляд цього питання судом. Закон не зобов'язує, а лише надає суду право на підставі оцінки конкретних обставин справи зняти з особи судимість.

2. Зняття судимості можливе лише до закінчення строків погашення су­димості, передбачених у ст. 89 КК. Тому воно завжди є достроковим.

Підставою для зняття судимості відповідно до ч. 1 ст. 91 КК є встанов­лення судом виправлення особи, доведеного нею зразковою поведінкою і сумлінним ставленням до праці.

Обов'язковими умовами зняття судимості є: а) відбуття особою покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі; б) закінчення не менше поло­вини строку погашення судимості, встановленого в ст. 89 КК (див. комен­тар до ст. 89 КК).

Якщо суд встановить наявність підстави та умови, він виносить постано­ву про зняття з особи судимості, після чого особа визнається такою, що не має судимості.

3. Якщо суд не вважає за можливе зняти судимість, то особа продовжує вважатися судимою і зазнавати пов'язаних із нею обмежень до повного закінчення передбачених законом строків погашення судимості.

Відповідно до ч. З ст. 91 КК порядок зняття судимості встановлюється Кримінально-процесуальним кодексом України (ст. 414 КПК).

Розділ XIV

ПРИМУСОВІ ЗАХОДИ МЕДИЧНОГО ХАРАКТЕРУ ТА ПРИМУСОВЕ ЛІКУВАННЯ

Стаття 92. Поняття та мета примусових заходів медичного характеру

Примусовими заходами медичного характеру є надання амбулаторної психіатричної допомоги, поміщення особи, яка вчинила суспільне небез­печне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною цього Кодексу, в спеціальний лікувальний заклад з метою її обов'язкового лікування, а також запобігання вчиненню нею суспільне небезпечних діянь.

1. Примусові заходи медичного характеру містять у собі органічне поєднання двох початків (критеріїв):

а) юридичного; б) медичного.

Юридичний критерій означає, що поняття і мету, підставу і види, поря­док застосування, виконання, продовження, зміни або припинення зазначе­них заходів регламентує кримінальне та кримінально-процесуальне законо­давство.

Медичний критерій означає, що за своїм змістом ці заходи визначаються як лікувальні. Діагноз хвороби, рекомендації щодо призначення та проведен­ня лікування, профілактики психічних захворювань тощо визначають у своєму висновку лікарі-психіатри.

2. Примусові заходи медичного характеру — це надання за рішенням су­ду примусової амбулаторної або стаціонарної психіатричної допомоги з, поміщенням до спеціального лікувального закладу особи, яка вчинила суспільне небезпечне діяння (дію або бездіяльність), що передбачене Особ­ливою частиною КК.

3. Психіатрична допомога — комплекс спеціальних заходів, спрямованих на обстеження стану психічного здоров'я осіб на підставах та в порядку, пе­редбачених законодавством, профілактику, діагностику психічних розладів, лікування, нагляд, догляд та медико-соціальну реабілітацію осіб, які страж­дають на психічні розлади.

Вона надається на основі принципів законності, гуманності, додержання прав людини і громадянина, доступності та відповідно до сучасного рівня наукових знань, необхідності й достатності заходів лікування з мінімальни­ми соціально-правовими обмеженнями.

Законодавство про психіатричну допомогу базується на Конституції Ук­раїни і складається з «Основ законодавства України про охорону здоров'я» від 19 листопада 1992 р., Закону України «Про психіатричну допомогу» від 22 лю­того 2000 р. та прийнятих відповідно до них інших нормативно-правових актів (наприклад, Кримінальний кодекс України 2001 р. (розділ XIV), Криміналь­но-процесуальний кодекс України 1960 р. (розділ XXIV) тощо).

Видами психіатричної допомоги є:

а) амбулаторна психіатрична допомога (в амбулаторних умовах);

б) стаціонарна психіатрична допомога (в стаціонарних умовах понад 24 го­дини підряд) (статті 1, 2, 4, 12, 13, 14 Закону України «Про психіатричну допомогу» (ВВР. - 2000. - № 19. - Ст. 143.)

Примусові заходи медичного характеру є мірою державного примусу. Во­ни призначаються, продовжуються, змінюються та припиняються тільки в судовому порядку. Їх застосування незалежне від бажання і волі душевнох­ворого. Водночас вони не є окремим видом покарання за відсутністю еле­мента кари; не переслідують мети виправлення хворого; не тягнуть його су­димість.

4. Підставою застосування примусових заходів медичного характеру мож­на вважати — необхідність примусового лікування особи, яка вчинила суспільне небезпечне діяння, передбачене Особливою частиною КК і яка страждає на психічну хворобу, що становить небезпеку для нього та інших осіб.

5. Метою застосування примусових заходів медичного характеру є — «обов'язкове лікування, а також запобігання вчиненню суспільне небезпеч­них діянь» з боку особи, яка страждає на психічну хворобу, що становить небезпеку для хворого та інших осіб.

Обов'язковість лікування — це застосування до психічно хворого не­обхідних лікувальних засобів, фізіотерапевтичних методів та інших видів те­рапії (наприклад, психотерапії, трудотерапії тощо).

Запобігання вчиненню суспільне небезпечних діянь полягає в такому впливі примусового лікування на особу, яка страждає на психічну хворобу, що поз­бавляє її можливості знову вчиняти такі дії.

6. Недотримання принципів надання психіатричної допомоги, яке супро­воджувалось поміщенням в психіатричний заклад завідомо психічно здоро­вої особи тягне кримінальну відповідальність за ст, 151 КК.

Стаття 93. Особи, до яких застосовуються примусові заходи медичного характеру

Примусові заходи медичного характеру можуть бути застосовані су­дом до осіб: