Розділ XIII судимість

Стаття 88. Правові наслідки судимості

1. Особа визнається такою, що має судимість, з дня набрання закон­ної сили обвинувальним вироком і до погашення або зняття судимості.

2. Судимість має правове значення у разі вчинення нового злочину, а також в інших випадках, передбачених законами України.

3. Особи, засуджені за вироком суду без призначення покарання або звільнені від покарання чи такі, що відбули покарання за діяння, зло­чинність і караність якого усунута законом, визнаються такими, що не ма­ють судимості.

4. Особи, які були реабілітовані, визнаються такими, що не мають су­димості.

1. Судимість є правовим наслідком засудження особи, винної у вчиненні злочину, вироком суду до кримінального покарання. За своїм змістом вона є негативним правовим статусом особи, який пов'язаний з певними цивільно-правовими і кримінально-правовими обмеженнями.

Так, цивільно-правове обмеження, встановлене у ч. З ст. 76 Конституції України, передбачає, що не може бути обраним до Верховної Ради України громадянин, який має судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця су­димість не погашена або не знята у встановленому законом порядку.

Стаття 9 Закону України «Про громадянство в Україні» від 18 січня 2001 р. (ВВР. — 2001. — № 13. — Ст. 65) забороняє надання статусу грома­дянина України особі, яка засуджена в Україні до позбавлення волі за вчи­нення тяжкого злочину.

Не підлягають призову на військову службу у мирний час громадяни, які були засуджені до позбавлення волі відповідно до Закону України «Про за­гальний військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 р. у редакції від 18 червня 1999 р. (ВВР. - 1999. - № 33. - Ст. 270).

В окремих законах міститься заборона щодо обіймання посади прокуро­ра, судді, виконання функцій адвоката, державного службовця, особами, що мають судимість (наприклад, Закони України «Про прокуратуру» від 5 ли­стопада 1991 р. (ЗУ. - Т. 2. - К., 1996. - С. 303); «Про статус суддів» від 15 грудня 1992 р. (ЗУ. - Т. 4. - К., 1996. - С. 13-14); «Про державну служ­бу» від 16 грудня 1993 р. (ЗУ. - Т. 6. ~ К., 1996. - С. 235); «Про громадян­ство України» від 18 січня 2001 р. (ВВР. - 2001. - № 13. - Ст. 65); «Про вибори народних депутатів України» від 18 жовтня 2001 р. (ВВР. — 2001. — № 51-52. - Ст. 265) та ін.).

2. Підставою судимості є наявність обвинувального вироку суду, який набрав законної сили, і яким особа засуджується до певного покарання. То­му такими, що не мають судимості, визнаються відповідно до ч. З ст. 88:

а) особи, засуджені вироком суду без призначення покарання; б) особи звільнені від покарання; в) особи, що відбули покарання за діяння, зло­чинність і караність яких виключена законом (див. коментар до ст. 74 КК).

Частина 4 ст. 88 КК визнає такими, що не мають судимості, також осіб, які були реабілітовані. Реабілітація означає визнання особи незаконно, не­справедливо засудженою, скасування всіх позбавлень, обмежень і поновлен­ня особи у всіх її громадянських правах та свободах (наприклад, Закон України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» (ВВР. — 1991. - № 22. - Ст. 262).

3. Щодо кримінально-правових наслідків, то відповідно до ч. 2 ст. 88 КК судимість має правове значення у випадку вчинення нового злочину, а та­кож в інших випадках, передбачених законом України. Кримінальний закон визначає судимість як обставину, з якою пов'язуються найбільш суворі кримінально-правові наслідки для особи, яка, маючи судимість, знову вчи­нює злочин. Так, а) рецидивом злочинів, як найбільш небезпечним видом множинності, визнається вчинення нового умисного злочину особою, що має судимість за умисний злочин (ст. 34 КК); б) злочин може бути визна­но повторним, якщо судимість за перший злочин не була погашена або зня­та (ч. 4 ст. 32 КК); в) повторність злочину і рецидив є обставинами, що об­тяжують покарання (п. 1 ч. 1 ст. 67 КК); г) судимість, як правило, виклю­чає застосування до особи, що вчинила новий злочин, пільгових інститутів кримінального права, наприклад, звільнення від кримінальної відповідаль­ності (статті 45, 46, 47 КК); д) у багатьох статтях Особливої частини КК су­димість передбачається як кваліфікуюча або особливо кваліфікуюча ознака. Наприклад, хуліганство буде особливо кваліфікованим, якщо воно було вчи­нене особою, яка має судимість за хуліганство (ч. З ст. 296 КК).

4. Відповідно до ч. 1 ст. 88 КК особа визнається такою, що має судимість, з дня набрання законної сили обвинувальним вироком (частини 1, 2, З ст. 401 КПК) і до погашення або зняття судимості.

Отже, судимість поширюється на: 1) строк відбування покарання; і, крім того, 2) у випадках, передбачених законом, на певний строк після відбуття покарання. На підставі того, що протягом цього часу особа, яка має су­димість, може виправитися, можуть істотно змінитися життєві умови, по­ведінка особи, законодавець передбачає можливість припинення судимості і тим самим припинення пов'язаних з нею обмежень. Частина 1 ст. 88 нази­ває два види припинення судимості: її погашення та зняття.

5. Погашення судимості — це автоматичне її припинення, закінчення пев­них строків, за умови невчинення особою протягом строку судимості ново­го злочину.

Зняття судимості є припинення її постановою суду.

Погашення та зняття судимості є остаточними: судимість не може бути поновлена, незалежно від подальшої поведінки особи і навіть вчинення нею нового злочину.

Стаття 89. Строки погашення судимості

Такими, що не мають судимості, визнаються:

1) особи, засуджені відповідно до статті 75 цього Кодексу, якщо про­тягом іспитового строку вони не вчинять нового злочину і якщо протягом зазначеного строку рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням не буде скасоване з інших підстав, передбачених законом. Якщо строк додаткового покарання перевищує тривалість іспитового строку, особа визнається такою, що не має судимості, після відбуття цьо­го додаткового покарання;

2) жінки, засуджені відповідно до статті 79 цього Кодексу, якщо про­тягом іспитового строку вони не вчинять нового злочину і якщо після закінчення цього строку не буде прийняте рішення про направлення для відбування покарання, призначеного вироком суду. Якщо засуджена не була звільнена від додаткового покарання і його строк перевищує три­валість іспитового строку, то жінка визнається такою, що не має суди­мості, після відбуття цього додаткового покарання;

3) особи, засуджені до позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю після виконання цього покарання;

4) особи, які відбули покарання у виді службового обмеження для військовослужбовців або тримання в дисциплінарному батальйоні військо­вослужбовців чи достроково звільнені від цих покарань, а також військовослужбовці, які відбули покарання на гауптвахті замість арешту;

5) особи, засуджені до штрафу, громадських робіт, виправних робіт або арешту, якщо вони протягом року з дня відбуття покарання (основ­ного та додаткового) не вчинять нового злочину;

6) особи, засуджені до обмеження волі, а також засуджені за злочин невеликої тяжкості до позбавлення волі, якщо вони протягом двох років з дня відбуття покарання (основного та додаткового) не вчинять нового злочину;

7) особи, засуджені до позбавлення волі за злочин середньої тяжкості, якщо вони протягом трьох років з дня відбуття покарання (основного та додаткового) не вчинять нового злочину;

8) особи, засуджені до позбавлення волі за тяжкий злочин, якщо во­ни протягом шести років з дня відбуття покарання (основного та додат­кового) не вчинять нового злочину;

9) особи, засуджені до позбавлення волі за особливо тяжкий злочин, якщо вони протягом восьми років з дня відбуття покарання (основного та додаткового) не вчинять нового злочину.

1. Стаття 89 КК встановлює диференційовані строки погашення судимості залежно від виду і строку покарання, яке відбуте винним, а також від кате­горії злочинів, до якої відноситься злочин, вчинений особою (ст. 12 КК). Так, відповідно до пунктів 1 і 2 ст. 89 у осіб, звільнених від відбування по­карання з випробуванням (статті 75 і 79 КК), судимість погашається при сприятливому закінченні іспитового строку. Якщо таким особам було при­значене вироком додаткове покарання, строк якого перевищує іспитовий строк, судимість погашається після відбуття цього додаткового покарання: тобто ці особи вважаються такими, що не мають судимості, з дня відбуття додаткового покарання.

2. У деяких випадках судимість погашається самим фактом відбуття пев­ного виду покарання або звільнення від нього. Так, пунктами 3 і 4 ст. 89 КК судимість погашається з моменту відбуття таких покарань, як позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю (ст. 55 КК), службові обмеження для військовослужбовців (ст. 58 КК), тримання в дис­циплінарному батальйоні військовослужбовців (ст. 62 КК), або з моменту дострокового звільнення від цих видів покарань. Так само погашається су­димість у випадках відбуття покарання військовослужбовцем на гауптвахті замість арешту.

3. Стаття 89 КК передбачає також погашення судимості перебігом певно­го, передбаченого в законі, строку з дня відбуття особою основного і додат­кового покарання. Тривалість цих строків встановлюється залежно від виду покарання або від категорії злочинів у їх класифікації за тяжкістю (ст. 12 КК). Так, п. 5 передбачає строк погашення судимості в один рік, як­що особи відбули покарання у виді штрафу, виправних робіт або арешту. Для осіб, які відбули покарання у виді обмеження волі, строк погашення су­димості відповідно до п. 6 дорівнює 2 рокам.

У пунктах 6—9 строки погашення судимості при засудженні осіб до позбавлення волі диференціюються залежно від категорії злочинів (див. ст. 12 КК), до якої належить вчинений засудженим злочин. Для злочинів:

невеликої тяжкості — два роки; середньої тяжкості — три роки; тяжких — шість років; особливо тяжких — вісім років.

Закінчення передбачених ст. 89 КК строків і невчинення протягом цих строків нового злочину дозволяє вважати особу такою, що не має судимості.

Стаття 90. Обчислення строків погашення судимості

1. Строки погашення судимості обчислюються з дня відбуття основно­го і додаткового покарання.

2. До строку погашення судимості зараховується час, протягом якого вирок не було виконано, якщо при цьому давність виконання вироку не переривалася. Якщо вирок не було виконано, судимість погашається по закінченні строків давності виконання вироку.

3. Якщо особу було достроково звільнено від відбування покарання, то строк погашення судимості обчислюється з дня дострокового звільнення її від відбування покарання (основного та додаткового).

4. Якщо невідбуту частину покарання було замінено більш м'яким по­каранням, то строк погашення судимості обчислюється з дня відбуття більш м'якого покарання (основного та додаткового).

5. Якщо особа, що відбула покарання, до закінчення строку погашен­ня судимості знову вчинить злочин, перебіг строку погашення судимості переривається і обчислюється заново. У цих випадках строки погашення судимості обчислюються окремо за кожний злочин після фактичного відбуття покарання (основного та додаткового) за останній злочин.

1. У зв'язку з тим, що погашення судимості пов'язується законом із пе­ребігом певних строків, важливе значення мають передбачені ст. 90 прави­ла обчислення цих строків.

Частина 1 ст. 90 КК встановлює загальне правило, відповідно до якого строки погашення судимості обчислюються з дня відбуття основного і до­даткового покарання. Так, наприклад, якщо особа була засуджена до чоти­рьох років позбавлення волі (основне покарання) і трьох років позбавлення права займати посади, пов'язані з матеріальною відповідальністю (додатко­ве покарання), строк погашення судимості почне обчислюватися тільки після відбуття додаткового покарання, тобто після закінчення семи років, тому що тільки на цей час особа буде вважатися такою, що відбула як ос­новне, так і додаткове покарання.

2. У ряді випадків строк погашення судимості закінчується одночасно зі строком давності обвинувального вироку. Частина 2 ст. 90 КК спеціально передбачає таку ситуацію, вказуючи, що в строк погашення судимості зара­ховується строк, протягом якого вирок не був виконаний, якщо при цьому давність виконання цього вироку не переривалася. Якщо вирок не було ви­конано, то судимість погашається лише після закінчення строків давності виконання обвинувального вироку (див. коментар до ст. 80 КК).

При умовно-достроковому і достроковому звільненні від покарання, а та­кож заміні покарання більш м'яким, строк погашення судимості обчис­люється, відповідно до ч. З ст. 90 КК, виходячи з фактично відбутого стро­ку покарання, але з дня дострокового звільнення від відбування покарання (основного та додаткового). Наприклад, якщо особа була засуджена за зло­чин середньої тяжкості до 4 років позбавлення волі, то відповідно до п. 2 ч. З ст. 81 КК після відбуття половини цього строку вона може бути дост­роково звільнена за наявності умов, передбачених в ч. 2 ст. 81 КК. У цьому випадку строк погашення судимості буде обчислюватися з дня достроково­го звільнення виходячи з фактично відбутих двох років позбавлення волі — тобто строк погашення судимості буде три роки (п. 7 ст. 89 КК). Відповідно до ч. 4 цієї ж статті, якщо невідбута частина покарання була замінена більш м'яким покаранням, то строк погашення судимості обчислюється з дня відбуття більш м'якого покарання (основного та додаткового).

3. Якщо перебіг зазначених у ст. 90 КК строків минає без -їх перериван­ня вчиненням нового злочину, то особа вважається такою, що не має суди­мості. Причому оскільки погашення судимості випливає із закону, то ніяких документів для посвідчення цього факту непотрібно.

4. Якщо особа, що відбула покарання, до закінчення строку погашення судимості знову вчиняє злочин, то відповідно до ч. 5 ст. 90 перебіг строку погашення судимості переривається. У цьому випадку він починає минати заново (з самого початку) після фактичного відбуття покарання (основного і додаткового) за останній злочин. Отже, з цього моменту будуть одночасно минати два строки погашення судимості: за перший і другий злочини. Ці строки минають паралельно (не складаються і не поглинаються) і закінчу­ються кожний самостійно, залежно від їх тривалості.

У статті 90 КК прямо не передбачено, як обчислюються строки погашен­ня судимості, якщо особа відбула покарання, призначене за сукупністю зло­чинів або за сукупністю вироків (статті 70, 71 КК). Вирішення цього питання можливе на підставі поняття судимості та умов обчислення її строків (виду, строку покарання, певної категорії злочину).

Отже, в цих випадках з дня відбуття особою загального покарання за су­купністю злочинів або вироків повинен починатися перебіг строків погашен­ня судимості за кожний із злочинів (окремо і самостійно) і спливати відпо­відно до правил, встановлених у ст. 89 КК.

Стаття 91. Зняття судимості

1. Якщо особа після відбуття покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі зразковою поведінкою і сумлінним ставленням до праці довела своє виправлення, то суд може зняти з неї судимість до закінчен­ня строків, зазначених у статті 89 цього Кодексу.