1. Умисне знищення або пошкодження майна, що належить захиснику чи представнику особи або їх близьким родичам, у зв'язку з діяльністю, пов'язаною з наданням правової допомоги, —

караються штрафом від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмежен­ням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк.

2. Ті самі дії, вчинені шляхом підпалу, вибуху або іншим загальноне-безпечним способом, або якщо вони заподіяли шкоду в особливо великих розмірах, —

караються позбавленням волі на строк від п'яти до восьми років.

3. Дії, передбачені частиною першою або другою цієї статті, що спри­чинили загибель людей, завдання їм тяжких тілесних ушкоджень чи на­стання інших тяжких наслідків, —

караються позбавленням волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років.

1. Суспільна небезпечність цього злочину полягає в тому, що він не тільки порушує нормальну діяльність з надання правової допомоги грома­дянам та організаціям у представленні їх законних інтересів, захисту прав та свобод під час провадження дізнання, досудового слідства й у суді, а й по­сягає на право власності учасників цивільного, кримінального чи адміністра­тивного процесу.

2. Потерпілими від злочину є: а) захисник у кримінальному та адміністра­тивному процесі; б) представник особи в цивільному, кримінальному та адміністративному процесі; в) їх близькі родичі (див. коментар до статей 377 та 397 КК).

3. Склад злочину, передбаченого ст. 399 КК, є матеріальним, і його об'єктивна сторона за ч. 1 ст. 399 КК полягає в знищенні або пошкодженні майна (див. коментар до ст. 194 КК), що вчиняється у зв'язку із законною діяльністю потерпілого з надання правової допомоги в цивільному, криміналь­ному чи адміністративному процесі (див. коментар до статей 377 та 398 КК).

4. Якщо знищення (пошкодження) майна не було пов'язане з діяльністю потерпілого з надання правової допомоги, то дії винного залежно від кон­кретних обставин справи можуть бути кваліфіковані або за ст. 194 КК, або за ст. 352 КК. Якщо знищення (пошкодження) майна було способом (фор­мою) втручання в діяльність захисника чи представника особи з надання правової допомоги, дії винного повністю охоплюються ознаками ст. 399 КК і додаткової кваліфікації за ст. 397 КК не потребують (див. коментар до ст. 397 КК).

5. За частиною 2 ст. 399 КК відповідальність настає за ті самі дії, якщо вони, по-перше, вчинені певним способом: а) підпал; б) вибух; в) інший за-гальнонебезпечний спосіб; або, по-друге, завдали шкоди в особливо великих розмірах (про визначення цих понять див. коментар до ч. 2 ст. 194 КК).

6. За частиною 3 ст. 399 КК відповідальність настає за умови, якщо зни­щення (пошкодження) майна спричинило такі додаткові наслідки, як: а) за­гибель людей; б) заподіяння тяжких тілесних ушкоджень; в) настання інших тяжких наслідків.

7. Під загибеллю людей слід розуміти смерть хоча б однієї людини. Та­кий наслідок, як заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, має місце там, де вони спричинені хоча б одній людині. Настання інших тяжких наслідків мо­же виражатися в самогубстві потерпілого, заподіянні середньої тяжкості тілесних ушкоджень кільком особам тощо.

8. За частиною 1 ст. 399 КК суб'єктивна сторона злочину виражається в прямому чи непрямому умислі. За частиною 2 ст. 399 КК психічне ставлення винного до заподіяння збитку в особливо великих розмірах припускає будь-яку форму вини — як умисел, так і необережність. За частиною З ст. 399 КК суб'єктивна сторона злочину характеризується змішаною фор­мою вини: прямий чи непрямий умисел щодо знищення (пошкодження) майна і тільки необережна форма вини до таких додаткових наслідків, як за-гибель людей, заподіяння тяжких тілесних ушкоджень та настання інших тяжких наслідків.

9. Якщо умисел винного був спрямований на знищення (пошкодження) майна захисника чи представника особи у зв'язку з їх діяльністю з надання правової допомоги, але внаслідок припущеної помилки злочин був фактич­но вчинений щодо майна особи, яка не віднесена до числа потерпілих у ст. 399 КК (так звана «помилка в об'єкті»), дії винного слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 15 КК та відповідною частиною ст. 399 КК.

10. Суб'єктом злочину за ч. 1 ст. 399 КК є особа, яка досягла 16-річного віку, а за частинами 2 та 3 ст. 399 КК — яка досягла 14-річного віку. Якщо умисне знищення (пошкодження) майна потерпілого є результатом переви­щення службовою особою своїх службових повноважень, дії винного слід кваліфікувати і за ст. 365 КК.

Стаття 400. Посягання на життя захисника чи представника особи у зв'язку з діяльністю, пов'язаною з наданням правової допомоги

Вбивство або замах на вбивство захисника чи представника особи або їх близьких родичів у зв'язку з діяльністю, пов'язаною з наданням пра­вової допомоги, —

караються позбавленням волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років або довічним позбавленням волі.

1. Підвищена небезпечність цього злочину полягає в тому, що при його вчиненні нормальна діяльність щодо здійснення правосуддя порушується шляхом фізичного усунення осіб, які надають правову допомогу громадянам та організаціям у представленні їх законних інтересів, захисту прав та сво­бод під час провадження дізнання, досудового слідства й у суді.

2. Потерпілими від злочину є: а) захисник у кримінальному та адміністра­тивному процесі; б) представник особи в цивільному, кримінальному та адміністративному процесі; в) їх близькі родичі (див. коментар до статей 397 та 398 КК).

3. Об'єктивна сторона злочину полягає в посяганні на життя, під яким слід розуміти закінчене вбивство або замах на вбивство потерпілого, вчинені у зв'язку з його законною діяльністю з надання правової допомоги (див. ко­ментар до статей 379, 397, 398 КК). При замаху на вбивство посягання визнається закінченим з моменту вчинення винним діяння, безпосередньо спрямованого на позбавлення життя потерпілого, незалежно від того, чи був такий замах закінченим (ч. 2 ст. 15 КК) або незакінченим (ч. З ст. 15 КК). Створення умов для вчинення посягання (підшукування засобів, знарядь, розробка плану, змова співучасників тощо) являє собою готування до пося­гання на життя і кваліфікується за ч. 1 ст. 14 та ст. 400 КК. Погроза вбивством, висловлена щодо потерпілого, але не пов'язана із вчиненням будь-яких конкретних дій, спрямованих на її реалізацію, не може кваліфікувати­ся як готування до посягання на життя і підлягає кваліфікації за ч. 1 ст. 398 КК.

4. Посягання на життя (ст. 400 КК) є спеціальним видом умисного вбив­ства, передбаченого п. 8 ч. 2 ст. 115 КК, тому ідеальна сукупність цих зло­чинів виключається. Однак, якщо посягання на життя вчинене за наявністю в діянні винного інших кваліфікуючих ознак вбивства, передбачених у ч. 2 ст. 115 КК, вчинене слід кваліфікувати не тільки за ст. 400 КК, а й за відповідними пунктами ч. 2 ст. 115 (див. п. 12 постанови ПВСУ «Про судо­ву практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи» від 7 лютого 2003 р, (ВВСУ. - 2003. - № 1. - С. 39). Зокрема, посягання на • життя, вчинене за попередньою змовою групою осіб чи організованою групою, слід кваліфікувати за п. 12 ч. 2 ст. 115 та ст. 400 КК. Якщо посягання на життя вчинене учасниками злочинної організації або озброєної банди, дії вин­них слід кваліфікувати за ст. 400 й відповідно за ч. 1 ст. 255 або за ст. 257 КК.

5. Суб'єктивна сторона посягання на життя при замаху на вбивство ха­рактеризується наявністю тільки прямого умислу. Закінчене вбивство може бути вчинене як із прямим, так і непрямим умислом, оскільки винний мо­же вчиняти вбивство не тільки з метою протидії законній діяльності по­терпілого, а й із мотивів помсти за неї, коли настання наслідку у вигляді смерті він може не бажати, а лише свідомо припускати. У зміст вини вхо­дить усвідомлення винним того, що він: а) посягає на життя захисника, представника особи чи їх близьких родичів; б) вчиняє посягання у зв'язку з їхньою діяльністю з надання правової допомоги.

6. Якщо умисел винного був спрямований на позбавлення життя захис­ника чи представника особи у зв'язку з їх діяльністю з надання правової до­помоги, але внаслідок припущеної помилки посягання було фактично вчи­нене щодо особи, яка не віднесена до числа потерпілих у ст. 400 КК (так звана «помилка в об'єкті»), дії винного слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 15 та ст. 400 КК.

7. Суб'єкт злочину — особа, яка досягла 14-річного віку.