2. Та сама дія, вчинена повторно, щодо двох чи більше осіб або осо­бою, яка раніше вчинила один із злочинів, передбачених статтями 314, 315, 317, 324 цього Кодексу, —

карається позбавленням волі на строк до двох років.

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо во­ни заподіяли тяжкі наслідки, —

караються позбавленням волі на строк до п'яти років. Примітка. Допінг — це засоби і методи, які входять до переліку забо­ронених Антидопінговим кодексом Олімпійського руху.

1. Суспільна небезпечність цього злочину полягає у зростанні числа допінгоманів з різними хворобами, що погіршує стан здоров'я підростаючо­го покоління спортсменів та фізкультурників.

2. Предметом цього злочину є допінги.

Згідно із Законом України «Про антидопінговий контроль у спорті» від 5 квітня 2001 р. допінг — це речовини і методи, що застосовуються для підвищення працездатності спортсменів, є потенційно небезпечними для їх здоров'я і заборонені для використання Антидопінговим кодексом Олі­мпійського руху та компетентними органами відповідних спортивних ор­ганізацій. Зокрема, медична комісія Міжнародного олімпійського комітету внесла до переліку заборонених допінгів майже 100 речовин, поділених на 5 груп:

1) аналептичні засоби чи стимулятори. Допінги цієї групи активізують серцево-судинну і дихальну діяльність, що виявляється у збільшенні серце­вого викиду, розширенні бронх, підвищенні артеріального тиску. Препара­ти знімають почуття втоми, невпевненості у своїх силах, покращують всі види психічної і моторної діяльності; 2) наркотичні засоби. Вони застосо­вуються у спорті як сильнодіючі знеболюючі препарати, здатні зняти відчуття втоми, але можуть призвести до перевантаження органів і функціональних систем, важких захворювань і навіть летального кінця;

3) анаболічні стероїди. Їх застосування поширене серед культуристів, лег­коатлетів-метальників з метою збільшення м'язової маси та інтенсифікації тренувального процесу у переважній більшості видів спорту. Небезпека не-медичного прийому стероїдів полягає у тому, що вони здатні викликати рак печінки і печінковий крововилив, захворювання серця у відносно ранньо­му віці; 4) бета-блокатори. Вони сприяють зниженню маси тіла і виведен­ню слідів прийому інших допінгів. Бета-блокатори застосовуються у спорті для скидання зайвої ваги до початку змагань з гімнастики, фігурного ка­тання, боксу, тощо; 5) діуретичні засоби застосовуються у спорті для зни­ження маси тіла.

Очевидно, що ці речовини належать до різних фармакологічних груп, од­нак вони об'єднані в допінги з огляду на мету їх застосування — штучне створення фізичного стану спортсмена, сприятливого для досягнення ним спортивних цілей.

Речовини, що застосовуються як допінги, є високоактивними засобами тваринного і рослинного походження або їх синтетичними аналогами. Май­же всі вони використовуються у лікарській практиці, де їх застосування має вимушений і, як правило, короткочасний характер, здійснюється під нагля­дом лікаря.

Крім речовин, до допінгів віднесені певні методи, зокрема, так званий кров'яний допінг — переливання донорської крові, а також всі фармацев­тичні, хімічні і фізичні маніпуляції, здатні за характером дозування чи вжи­вання штучно покращувати результат спортсмена на змаганнях.

Потерпілими при здійсненні цього злочину визнаються неповнолітні осо­би, що займаються фізичною культурою чи спортом (тобто такими видами діяльності, при заняттях якими можливе використання допінгу).

3. Об'єктивна сторона цього злочину виявляються у спонуканні не­повнолітніх до застосування допінгу (як на змаганнях, так і під час тренувань).

Під спонуканням слід розуміти дії винного, спрямовані на те, щоб збуди­ти намір, бажання застосувати допінг неповнолітнім. Спонукання може бу­ти вчинене тільки у формі активної поведінки. Способи і засоби можуть бути різними (в тому числі і умовляння, прохання, погрози та ін.), однак за змістом терміну «спонукання», він частіше охоплює такий вплив на непо­внолітнього, який відзначається елементами психічного примусу (заляку­вання, погрози тощо).

Якщо спосіб спонукання сам по собі створює склад самостійного злочи­ну (спричинення тілесних ушкоджень, шахрайство та ін.), вчинене належить кваліфікувати за сукупністю злочинів.

4. Злочин вважається закінченим з моменту здійснення впливу на не­повнолітнього з метою примусити його до застосування допінгу. При цьому не має значення, чи погодився неповнолітній під таким тиском на вживан­ня допінгу. Якщо зазначені дії спричинили до настання тяжких наслідків, передбачених ч. З цієї статті, злочин вважається закінченим з моменту на­стання таких наслідків. Обов'язковим тут є встановлення причинного зв'яз­ку між застосуванням допінгу та тяжкими наслідками. Якщо такі наслідки настали в результаті примусу, спонукання чи в будь-який інший спосіб — відповідальність настає не за ч. З ст. 323 КК, а за сукупністю частин 1 чи 2 ст. 323 та відповідного злочину проти життя та здоров'я.

5. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом, що поєднується, як правило, із спеціальною метою — примусити потерпілого за­стосувати допінг. У випадку настання тяжких наслідків, передбачених ч. З ст. 323 КК, ставлення винного до настання таких наслідків повинне виража­тись у необережній формі вини.

6. Суб'єктом злочину є будь-яка особа, яка досягла 16-річного віку. Це, як правило, можуть бути особи, які виконують функції викладача фізкуль­тури, інструктора з того чи іншого виду спорту, тренера (але це можуть бу­ти і батьки потерпілого та інші особи). У випадку, коли вчинення таких дій здійснюється службовою особою із використанням службового становища, вчинене належить кваліфікувати за сукупністю із відповідним злочином у сфері службової діяльності.

7. Обтяжуючі обставини цього злочину передбачені ч. 2 ст. 323 КК, а са­ме: вчинення дій, передбачених ч. 1 цієї статті, 1) повторно, 2) щодо двох чи більше неповнолітніх, 3) особою, яка раніше скоїла один із злочинів, перед­бачених ст. 314, 315, 317 та 324 КК.

Про зміст ознак скоєння винним дій, зазначених у ч. 1 ст. 323 КК, по­вторно, або щодо двох чи більше неповнолітніх, або особою, яка раніше скоїла один із злочинів, передбачених статтями 314, 315, 317 та 324 — див. коментар до статей 32, 315 КК.

8. Особливо обтяжуючі обставини цього злочину передбачені ч. З ст. 323 КК. Ними є вчинення дій, передбачених частинами 1 або 2 цієї статті, якщо вони заподіяли тяжкі наслідки. Тяжкі наслідки у цьому ви­падку можуть полягати у заподіянні тілесних ушкоджень різного ступеню тяжкості, самогубстві потерпілого, навіть його смерті (тобто це можуть бу­ти будь-які вищезгадані наслідки, які викликаються впливом допінгів на організм людини). Спричинення внаслідок таких дій смерті чи тяжких тілесних ушкоджень двом чи більше неповнолітнім потребує додаткової кваліфікації за вчинення відповідних злочинів проти життя та здоров'я особи.

Стаття 324. Схиляння неповнолітніх до вживання одурманюючих засобів

Схиляння неповнолітніх до вживання одурманюючих засобів, що не є наркотичними або психотропними чи їх аналогами, —

карається обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той самий строк.

1. Суспільна небезпечність схиляння неповнолітніх до вживання одурма­нюючих засобів полягає у зневажливому ставленні дорослих до здоров'я підростаючого покоління. Воно виявляється у втягненні підлітків до зло­вживання згаданими засобами з подальшими шкідливими для суспільства наслідками.

2. Предметом злочину є одурманюючі речовини, які не є наркотичними або психотропними або їх аналогами. Визначення цих засобів див. коментар до п. 2 ст. 322 КК.

Потерпілими від цього злочину є неповнолітні особи, тобто такі, що не досягли 18 років.

3. Об'єктивна сторона цього злочину виявляється у схилянні неповно­літніх до вживання одурманюючих засобів. Зміст схиляння є аналогічним змісту схиляння при вчиненні злочину, передбаченого ст. 315 КК (див. ко­ментар до цієї статті).

Застосування до неповнолітнього насильства (заподіяння тілесних ушко­джень, катування тощо) з метою примусити його до вживання одурманю­ючих засобів утворює сукупність злочинів, передбачених статтями 324 та 121, 122, 125, 127 КК.

Якщо при вчиненні цього злочину неповнолітнього схиляють до вживан­ня також наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або пре­курсорів, скоєне також утворює сукупність із відповідними злочинами (статті 307, 309, 311, 315 КК тощо).

4. Злочин вважається закінченим з початку здійснення дій, спрямованих на те, щоб збудити в іншої особи бажання вжити одурманюючі засоби. При цьому відповідальність за даний злочин настає незалежно від наслідків схи­ляння, тобто від того, вжила неповнолітня особа одурманюючий засіб чи відмовилася це зробити.

5. Суб'єктивна сторона характеризується прямим умислом і наявністю мети — викликати у конкретної особи бажання вживати одурманюючі засо­би, що не є наркотичними або психотропними чи їх аналогами.

6. Суб'єктом цього злочину може бути будь-яка особа, яка досягла 16-річного віку. У випадку, коли вчинення таких дій здійснюється службо­вою особою із використанням службового становища, вчинене належить кваліфікувати за сукупністю із відповідним злочином у сфері службової діяльності.

Стаття 325. Порушення правил боротьби з епідеміями

Порушення правил, встановлених з метою запобігання епідемічним та іншим заразним захворюванням і боротьби з ними, якщо ці дії спричини­ли або завідомо могли спричинити поширення цих захворювань, —

карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів до­ходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років.

1. Суспільна небезпечність порушення правил боротьби з епідеміями по­лягає у зневажливому ставленні до сфери охорони здоров'я, санітарно-епідеміологічного благополуччя територій та населених пунктів, а також можливості спричинення такого тяжкого наслідку, як епідемії.

2. Об'єктивна сторона цього злочину передусім передбачає порушення правил, встановлених з метою запобігання епідемічним та іншим заразним захворюванням і боротьби з ними.

Правила попередження і боротьби з епідеміями та іншими заразними за­хворюваннями встановлюються відповідно до «Основ законодавства Ук­раїни про охорону здоров'я» від 19 листопада 1992 р., Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» від 24 лютого 1994 р., Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 6 квітня 2000 р та інших нормативно-правових актів.

Порушення цих правил може полягати в дії або бездіяльності та означає їх невиконання або неналежне виконання (наприклад, допущення в'їзду на територію України іноземного громадянина з країни, де зареєстровані інфекційні хвороби, без документів, передбачених міжнародними договора­ми і санітарним законодавством України, непроведення дезинфекції у вогнищі захворювання тощо).

Наслідки даного злочину полягають у створенні реальної можливості по­ширення епідемічних або інших заразних захворювань або поширенні зазначених захворювань.

Епідемічними визнаються такі інфекційні захворювання, які мають здатність масово поширюватися серед населення на відповідній території за короткий проміжок часу.

Інші заразні захворювання — це різні хвороби людей, що передаються один одному (наприклад, холера, чума, малярія тощо). Відомості про них містяться у «Переліку особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носіїв збудників цих хвороб», затвердже­ному наказом МОЗ від 19 липня 1995 р. № 133, та в інших нормативних актах.

Порушення правил має бути причинно пов'язане або з поширенням епідемій та інших заразних захворювань на певній території України, або зі створенням реальної загрози такого поширення.

3. Злочин вважається закінченим з моменту фактичного настання вказа­них наслідків або створення реальної загрози їх настання.

4. Суб'єктивна сторона злочину характеризується або умисним порушен­ням встановлених правил, або через необережність, але щодо наслідків мож­лива тільки необережність.

5. Суб'єкт цього злочину — будь-яка особа, що досягла 16-річного віку, в тому числі і службова, до обов'язків якої входить виконання передбачених законом правил по боротьбі з епідеміями та іншими заразними захворюван­нями (службові особи підприємств, організацій, установ; медичні працівни­ки, працівники санепідемстанцій, ветеринарні лікарі; працівники тварин­ницьких ферм тощо), а також інші особи, які порушили правила боротьби з епідеміями. Службові особи за порушення цих правил можуть нести відповідальність за сукупністю злочинів — за ст. 325 КК та відповідний зло­чин у сфері службової діяльності.

Стаття 326. Порушення правил поводження з мікробіологічними або іншими біологічними агентами чи токсинами

1. Порушення правил зберігання, використання, обліку, перевезення мікробіологічних або інших біологічних агентів чи токсинів, інших пра­вил поводження з ними, якщо воно створило загрозу загибелі людей чи настання інших тяжких наслідків або заподіяло шкоду здоров'ю по­терпілого, —

караються штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів до­ходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або об­меженням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.