Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Сташис, Тацій - НПК до ККУ, 2003.doc
Скачиваний:
9
Добавлен:
18.11.2019
Размер:
8.04 Mб
Скачать

1. Насильницьке або шляхом обману вилучення крові у людини з ме­тою використання її як донора —

карається позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до двох років, з штра­фом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян чи без такого.

2. Дії, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені щодо непо­внолітнього або особи, яка перебувала в безпорадному стані чи в ма­теріальній залежності від винного, —

караються обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні поса­ди чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без тако­го.

3. Дії, передбачені частинами першою і другою цієї статті, вчинені за попередньою змовою групою осіб або з метою продажу,—

караються позбавленням волі на строк до п'яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

1. Донорство крові та її компонентів — добровільний акт волевиявлення людини, що полягає у даванні крові або її компонентів для подальшого без­посереднього використання Їх для лікування, виготовлення відповідних лікарських препаратів або використання у наукових дослідженнях (Закон України «Про донорство крові та її компонентів» від 23 червня 1995 р. № 239/95-ВР із змінами, внесеними 14 січня 1999 р. (ВВР. - 1999. - № 9-10. - Ст. 68). 7 грудня 2000 р. (ВВР. - 2001. - № 2-3. - Ст. 10) та 11 липня 2001 р. (ВВР. - 2001. - № 44. - Ст. 231). Взяття крові та її ком­понентів у донора дозволяється лише за умови, що здоров'ю донора не бу­де заподіяно шкоди.

Відповідно до ст. 46 «Основ законодавства України про охорону здо­ров'я» забороняється взяття донорської крові примусово.

2. З об'єктивної сторони злочин виражається в насильницькому або шля­хом обману вилученні крові у людини з метою використання її як донора. . Насильство може бути фізичним або психічним.

3. При фізичному насильстві завдаються удари, побої, викручування рук, зв'язування тощо. Психічне насилля полягає в погрозі застосувати фізичне насилля. При вчиненні цього злочину насильство виступає як засіб приму­сити людину до здачі крові та її компонентів.

4.. Злочин може бути вчинений і шляхом обману. Обман — це повідо­млення неправдивих відомостей донору або замовчування таких відомостей особою, які вона зобов'язана була повідомити. Обман може бути щодо кількості крові, мети її вилучення або реципієнта, якому ця кров буде вве­дена. Будучи обманутим, донор добровільно дає кров або її компоненти.

5. Злочин є закінченим з моменту вилучення крові, поєднаного з насиль­ством або обманом донора.

6. Суб'єктивна сторона злочину полягає у прямому умислі. Обов'язко­вою ознакою є мета — вилучення крові для використання її як донора. В ча­стині 3 статті метою вилучення крові є її продаж.

7. Суб'єктом злочину є медичний працівник, який може здійснювати ви­лучення крові, а також інші особи, які досягли 16-річного віку.

8. У частині 2 встановлена відповідальність за дії, передбачені н. 1 цієї статті, вчинені щодо неповнолітнього або особи, яка перебувала в безпорад­ному стані чи в матеріальній залежності від винного. Стаття 2 Закону Ук­раїни «Про донорство крові та її компонентів» встановлює, що донором мо­же бути будь-який дієздатний громадянин України віком від 18-ти років, який пройшов відповідне медичне обстеження і не має протипоказань.

9. Про безпорадний стан та особу, яка перебуває в матеріальній залеж­ності, див. коментар до ст. 143 КК.

10. Частина 3 встановлює відповідальність за вчинення злочину за по­передньою змовою групою осіб (див. коментар до ст. 28 КК) або з метою продажу крові та її компонентів.

Стаття 145. Незаконне розголошення лікарської таємниці

Умисне розголошення лікарської таємниці особою, якій вона стала відома у зв'язку з виконанням професійних чи службових обов'язків, як­що таке діяння спричинило тяжкі наслідки, —

карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів до­ходів громадян або громадськими роботами на строк до двохсот сорока годин, або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися пев­ною діяльністю на строк до трьох років, або виправними роботами на строк до двох років.

1. Відповідно до ст. 40 КК «Основ законодавства України про охорону здоров'я» медичні працівники та інші особи, яким у зв'язку з виконанням професійних або службових обов'язків стало відомо про хворобу, медичне об­стеження, огляд та їх результати, інтимну і сімейну сторони життя громадя­нина, не мають права розголошувати ці відомості, крім передбачених законо­давчими актами випадків. Лікар повинен зберігати в абослютній таємниці все, що він знає про свого пацієнта, навіть після смерті останнього, говорить­ся в «Міжнародному кодексі медичної етики» (прийнято 3-ю Генеральною асамблеєю Всесвітньої медичної асоціації у Лондоні у жовтні 1949 р.).

2. Об'єктивна сторона злочину характеризується трьома ознаками:

1) діянням; 2) тяжкими наслідками; 3) причинним зв'язком між ними.

3. Розголошення лікарської таємниці виражається в незаконному повідо­мленні іншій особі (особам) цієї інформації. Вона може передаватися в роз­мові, в тому числі телефонній, в листі, доповідях, виступах, лекціях, по те­лебаченню, радіо або в періодичній пресі.

4. Тяжкі наслідки є обов'язковою ознакою об'єктивної сторони. Ними мо­жуть визнаватися; самогубство або спричинення собі тяжких чи середньої тяжкості тілесних ушкоджень, психічна хвороба тощо.

5. Між тяжкими наслідками і розголошенням лікарської таємниці пови­нен бути встановлений причинний зв'язок.

6. Суб'єктивна сторона злочину виявляється в умислі. Особа усвідо­млює, що інформація, яку вона розголошує, є лікарською таємницею, і не має права її розголошувати, розуміє протиправність свого діяння і бажає або свідомо допускає її розголошення. Якщо особа в розмові повідомляє іншій особі лікарську таємницю, то вона це робить з прямим умислом. Якщо ж два лікарі в розмові між собою обговорюють відомості, які становлять лікарсь­ку таємницю, в присутності сторонніх осіб, яким цю інформацію не можна передавати (на вулиці, в громадському транспорті тощо), то вони розголо­шують лікарську таємницю з непрямим умислом.

До тяжких наслідків може призвести лише необережна вина (злочинна самовпевненість або злочинна недбалість).

7. Суб'єктом злочину є особа, якій ці відомості стали відомі у зв'язку з виконанням професійних (лікар, фармацевт, медична сестра, фельдшер та ін.) або службових обов'язків (головний лікар, завідуючий відділенням та ін.). Інші громадяни, яким ці відомості стали відомі не у зв'язку з виконан­ням ними професійних чи службових обов'язків, а з інших джерел, не мо­жуть бути суб'єктом цього злочину.

8. Цей злочин слід відрізняти від розголошення відомостей про проведен­ня медичного огляду на виявлення зараження вірусом імунодефіциту люди­ни чи іншої невиліковної інфекційної хвороби (ст. 132 КК). Ця стаття є спеціальною нормою щодо ст. 145 КК, в якій ідеться про широке коло пи­тань, що можуть бути лікарською таємницею. У статті 132 КК говориться лише про зараження СНІД або іншою невиліковною інфекційною хворобою.