2. Ті самі дії, якщо вони вчинені особою, яка є представником влади, або повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або поєднані з розпалюванням національної чи релігійної ворожнечі, —

караються обмеженням волі на строк від трьох до п'яти років або поз­бавленням волі на той самий строк.

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, які при­звели до загибелі людей або інших тяжких наслідків, —

караються позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років.

1. Безпосереднім об'єктом цього злочину є відносини щодо забезпечен­ня територіальної цілісності і недоторканності України в межах встановле­них кордонів. Територіальна недоторканність України є невід'ємною скла­довою її самостійності та незалежності. Частина 3 ст. 2 Конституції України проголошує, що територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Відповідно до ст. 73 Конституції України тільки виключно всеукраїнським референдумом можуть вирішуватися питання про зміну те­риторії України.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про державний кордон України» від 4 листопада 1991 р. (ЗУ. - Том 2. - К., 1996. - С. 237-238) держав­ний кордон — це лінія і вертикальна поверхня, що проходить по цій лінії, які визначають межі території України — суші, вод, надр, повітряного про­стору.

2. Об'єктивна сторона цього злочину може виявлятися в трьох різних формах: 1) дії, вчинені з метою зміни меж території або державного кордо­ну, на порушення порядку, встановленого Конституцією України;

2) публічні заклики до вчинення цих дій; 3) розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення таких дій. Зміст цих форм діяння аналогічний фор­мам діяння, передбаченим у ст. 109 КК (див. коментар до ст. 109 КК). Відмінність виявляється лише в тому, що в ст. 110 КК закон не передбачає як обов'язкову ознаку насильницьку зміну меж території або державного кор­дону України.

3. Суб'єктивна сторона цього злочину — прямий умисел. Обов'язковою ознакою є мета — змінити межі території або державного кордону України.

4. Суб'єкт — особа, яка досягла 16-ти років.

5. Частина 2 ст. 110 КК передбачає такі кваліфікуючі ознаки: 1) вчинен­ня вказаних у ч. 1 ст. 110 КК дій особою, яка є представником влади; 2) по­вторність; 3) за попередньою змовою групою осіб; 4) дії, поєднані з розпа­люванням національної чи релігійної ворожнечі.

Перші дві ознаки аналогічні кваліфікуючим ознакам злочину, передбаче­ного в ч. 2 ст. 109 (див. коментар до ст. 109 КК).

Вчинення злочину, передбаченого в ч. 1 ст. 109 КК, за попередньою змо­вою групою осіб має місце в тих випадках,' коли його вчинили декілька осіб (дві або більше), які заздалегідь, тобто до початку злочину, домовились про спільне його вчинення (див. коментар до ч. 2 ст. 28 КК). Для цієї кваліфіку­ючої ознаки не має значення всі були співвиконавцями, чи виконували різні ролі.

Дії, пов'язані з розпалюванням національної чи релігійної ворожнечі, мають місце в тих випадках, коли суб'єкт діє з метою викликати вороже ставлен­ня до осіб іншої національності або расової належності.

6. Частина 3 ст. 110 КК передбачає особливо кваліфікуючу ознаку — вчи­нення дій, передбачених частинами 1 і 2 ст. 11& КК, якщо вони призвели до загибелі людей або інших тяжких наслідків (наприклад, заподіяння тяж­ких тілесних ушкоджень, знищення важливих об'єктів, пошкодження життєзабезпечуючих комунікацій тощо). Цей особливо кваліфікований склад сконструйований як матеріальний, тому він є закінченим тільки за фактичного настання зазначених у ч. З ст. 110 КК наслідків. Якщо такі наслідки не настали, але умисел був спрямований на їх спричинення, відповідальність повинна наставати за замах на злочин (див. коментар до частин 1 і 2 ст. 15 КК).

Стаття 111. Державна зрада

1. Державна зрада, тобто діяння, умисно вчинене громадянином Ук­раїни на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторкан­ності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України: перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги в проведенні підривної діяль­ності проти України, —

карається позбавленням волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років.

2. Звільняється від кримінальної відповідальності громадянин Ук­раїни, якщо він на виконання злочинного завдання іноземної держави, іноземної організації або їх представників ніяких дій не вчинив і доб­ровільно заявив органам державної влади про свій зв'язок з ними та про отримане завдання.

1. Частина 1 ст. 111 КК визначає державну зраду як діяння, умисно вчи­нене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності і державній, економічній чи інформаційній безпеці України. Отже, державна зрада має кілька безпосе­редніх об'єктів, кожен з яких складає суспільні відносини в сфері охорони зовнішньої та внутрішньої безпеки України.

2. Об'єктивна сторона державної зради може виявлятися в різних фор­мах, які вичерпним чином визначені в ч. 1 ст. 111 КК.

Перехід на бік ворога полягає в наданні безпосередньої допомоги державі, з якою Україна перебуває в умовах воєнного стану або збройного конфлікту. Форми такого переходу можуть бути різними: перехід до ворога через лінію фронту; вступ до армії ворожої держави; участь за її завданням у бойових діях проти України; надання різної допомоги агентам такої держави та ін. Перехід на бік ворога може полягати як у переході на територію ворожої держави (так званий фізичний перехід), так і в наданні допомоги такій дер­жаві або її представникам на території України (так званий інтелектуальний перехід). У цій формі державна зрада визнається закінченою з моменту, ко­ли особа почала надавати допомогу ворогові. Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони цієї форми державної зради є час вчинення злочину — в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту.

Шпигунство — друга форма державної зради — це передача або збиран­ня з метою передачі іноземній державі, іноземній організації або їх представ­никам відомостей, що становлять державну таємницю (див. коментар до ст. 114 КК).

Надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам до­помоги в проведенні підривної діяльності проти України полягає в будь-якій допомозі у проведенні підривної діяльності проти інтересів України. При цій формі не має значення, як діяла особа — за завданням іноземної держа­ви чи з власної ініціативи. Допомога в проведенні підривної діяльності мо­же виявлятися в сприянні резидентам (таємним представникам іноземних розвідок), укриття розвідника або його спорядження, вербування агентів для проведення підривної діяльності проти України тощо. Цією формою охоп­люються і випадки, коли особа за завданням іноземних держав або їх пред­ставників організовує (або вчинює) на шкоду Україні будь-який інший зло­чин проти основ національної безпеки України (наприклад, диверсію, пося­гання на життя державного чи громадського діяча). У таких випадках відповідальність повинна наставати за сукупністю злочинів (наприклад, за статтями 111 і 113 КК).

У цій формі державна зрада вважається закінченою з моменту, коли осо­ба фактично почала надавати допомогу іноземній державі, іноземній ор­ганізації чи їх представникам у проведенні підривної діяльності проти Ук­раїни.

3. З суб'єктивної сторони державна зрада характеризується прямим умислом. Конкретні мотиви і мета не є обов'язковими ознаками державної зради і можуть бути різними.

4. Суб'єкт злочину спеціальний (див. ч. 2 ст. 18 КК) — ним може бути тільки громадянин України, який досяг до вчинення злочину шістнадцяти років. Співучасниками (співвиконавцями, організаторами, підбурювачами, пособниками) можуть бути й інші особи (див. коментар до ст. 27 розділу VI Загальної частини КК).

5. Частина 2 ст. 111 КК передбачає заохочувальну норму про звільнення від кримінальної відповідальності громадянина України, якщо він на вико­нання злочинного завдання іноземної організації чи їх представників ніяких дій не вчинив і добровільно заявив про свій зв'язок з ними та про отриман­ня завдання.

Для застосування цієї норми потрібно встановити обов'язкову сукупність трьох умов: 1) отримання громадянином України злочинного завдання від іноземної держави, іноземної організації, їх представників; 2) невчинення жодних дій на виконання цього завдання; 3) добровільна заява органам дер-

жавної влади про свій зв'язок з іноземною державою, іноземною ор­ганізацією, їх представниками і про отримане завдання. Добровільною визнається заява за умови, що об'єктивно, реально особа могла виконати за­вдання: нездоланних перешкод не було. Мотиви добровільної заяви значен­ня не мають (каяття чи страх перед покаранням тощо).

Відсутність хоча б однієї з цих обставин виключає можливість звільнен­ня особи від кримінальної відповідальності.

Стаття 112. Посягання на життя державного чи громадського діяча

Посягання на життя Президента України, Голови Верховної Ради Ук­раїни, народного депутата України, Прем'єр-міністра України, члена Кабінету Міністрів України, Голови чи судді Конституційного Суду Ук­раїни або Верховного Суду України, або вищих спеціалізованих судів Ук­раїни, Генерального прокурора України, Уповноваженого Верховної Ра­ди України з прав людини, Голови Рахункової палати, Голови Національ­ного банку України, керівника політичної партії, вчинене у зв'язку з їх державною чи громадською діяльністю, —

карається позбавленням волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років або довічним позбавленням волі.

1. Як випливає з самої назви ст. 112 КК, безпосереднім основним

об'єктом цього злочину є відносини, що забезпечують нормальну діяльність усіх гілок державної влади (законодавчої, виконавчої, судової), а також політичних партій.

Обов'язковим додатковим об'єктом є життя людини — державного чи громадського діяча.

2. Об'єктивна сторона цього злочину законодавцем визначається як по­сягання на життя державного діяча чи керівника політичної партії.

Під посяганням розуміється вбивство або замах на вбивство. Тому цей злочин вважається закінченим не тільки при настанні смерті зазначених осіб, але й при наявності замаху на злочин, який кваліфікується безпосеред­ньо за ст. 112 КК, без посилання на ст. 15 КК.

Перелік осіб, на життя яких вчинюється посягання, в ст. 112 КК є ви­черпним і поширюватися не може. При цьому потрібно встановити, що по­сягання вчинене у зв'язку з державною або громадською діяльністю по­терпілих.

3. Суб'єктивна сторона цього злочину характеризується прямим умислом, при якому суб'єкт усвідомлює, що потерпілим є державний діяч або керівник політичної партії і що посягання здійснюється у зв'язку з його дер­жавною чи громадською діяльністю, для того, щоб перешкодити цій діяль­ності або помститися за її виконання.

Вбивство перелічених осіб на ґрунті особистих взаємовідносин квалі­фікується за статтями про злочини проти життя.

4. Суб'єкт — особа, яка досягла 14-ти років.

Стаття 113. Диверсія

Вчинення з метою ослаблення держави вибухів, підпалів або інших дій, спрямованих на масове знищення людей, заподіяння тілесних ушкоджень чи іншої шкоди їхньому здоров'ю, на зруйнування або пошкодження об'єктів, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення, а також вчинення з тією самою метою дій, спрямованих на радіоактивне забруднення, масове отруєння, поширення епідемій, епізоотій чи епіфітотій, —

карається позбавленням волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років.

1. Основним безпосереднім об'єктом диверсії є внутрішня безпека Ук­раїни, її економічна основа. Додатковими об'єктами можуть бути: життя, здоров'я людей, екологічна безпека.

Предметом диверсії є підприємства, установи, шляхи сполучення, нафто-

і газопроводи, тварини, рослини тощо.

2. Об'єктивна сторона диверсії виявляється: 1) у вчиненні вибухів, підпалів, або інших дій, спрямованих на масове знищення людей, заподіян­ня їм тілесних ушкоджень чи іншої шкоди здоров'ю, зруйнування або по­шкодження об'єктів, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення; 2) вчиненні дій, спрямованих на радіоактивне забруднення, масо­ве отруєння, поширення епідемій, епізоотій чи епіфітотій.

3. Масове знищення людей або заподіяння шкоди їх здоров'ю виявляється в заподіянні смерті або шкоди здоров'ю значної кількості громадян. Суб'єкт вдається до загальнонебезпечних способів (вибухів, підпалів, затоплення, організацій аварій транспортних засобів тощо).

Зруйнування та пошкодження підприємств, споруд, шляхів і засобів спо­лучення, засобів зв'язку або іншого державного чи суспільного майна поля­гає як у повному їх знищенні, так і частковому пошкодженні в будь-який спосіб.

Масове отруєння людей, як і поширення епідемій, є злочинною діяль­ністю, спрямованою на спричинення смерті чи шкоди здоров'ю значної, частіше невизначеної, кількості осіб. Способи здійснення можуть бути різними (отруєння продуктів харчування, джерел води, зараження хворобо­творними мікроорганізмами їжі тощо).

Поширенням епізоотій охоплюються випадки розповсюдження заразли­вих хвороб серед тварин. Способи при цьому можуть бути різними (зара­ження збудниками заразних захворювань кормів, спільне утримання хворих і здорових тварин та ін.).

Епіфітотія — широке розповсюдження інфекційної хвороби рослин, що охоплює господарство, район, область чи країну (наприклад, іржа і головня хлібних злаків, фітофтороз картоплі та інші шкідливі хвороби).

Цим зумовлене віднесення диверсії до усічених складів і визнання її закінченою з моменту здійснення вибухів, підпалів або інших дій, спрямо­ваних на досягнення зазначених у законі небезпечних наслідків, тобто неза­лежно від фактичного спричинення смерті, тілесних ушкоджень, зруйнуван­ня або пошкодження об'єктів, радіоактивного забруднення та настання інших наслідків.

4. Суб'єктивна сторона диверсії характеризується виною у формі прямо­го умислу, що поєднаний з метою ослаблення держави, тобто заподіяння шкоди її економічній системі; обороноздатності, внутрішній безпеці тощо. Саме ця мета відрізняє диверсію від інших злочинів, пов'язаних із знищен-,

ням чи пошкодженням майна, заподіянням шкоди життю, здоров'ю, еко­номічних та інших злочинів.

5. Суб'єкт — особа, яка досягла 14-ти років.

Стаття 114. Шпигунство

1. Передача або збирання з метою передачі іноземній державі, іно­земній організації або їх представникам відомостей, що становлять дер­жавну таємницю, якщо ці дії вчинені іноземцем або особою без громадян­ства, —

караються позбавленням волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років.

2. Звільняється від кримінальної відповідальності особа, яка припини­ла діяльність, передбачену частиною першою цієї статті, та добровільно повідомила органи державної влади про вчинене, якщо внаслідок цього і вжитих заходів було відвернено заподіяння шкоди інтересам України.

1. Безпосереднім об'єктом шпигунства є зовнішня безпека України, її су­веренітет, територіальна цілісність і недоторканність, обороноздатність, дер­жавна, економічна чи інформаційна безпека.

2. Предметом цього злочину є відомості, що містять державну таємницю, вичерпний перелік яких міститься в Законі України «Про державну таємни­цю» від 21 січня 1994 р. (ВВР. - 1999. - № 49. - Ст. 428). Згідно з цим законом державною таємницею визнається певний вид таємної інформації, що охоплює відомості в сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки та охорони правопорядку, розголо­шення яких може завдати шкоди національній безпеці України та які виз­нані у порядку, встановленому цим Законом, державною таємницею і підля­гають охороні державою. Ці відомості мають гриф секретності, який визна­чає її ступінь. Спеціальним уповноваженим органом державної влади у сфері забезпечення охорони державної таємниці є Служба безпеки України.

3. З об'єктивної сторони шпигунство може виявлятися у двох формах:

1) передачі іноземній державі, іноземній організації або їх представникам відомостей, що становлять державну таємницю; 2) збиранні таких же відомо­стей з метою передачі іноземній державі, її організаціям або їх представникам.

Передача зазначених відомостей має місце у випадках, коли особа володіє ними і повідомляє (вручає) їх іноземній державі або її представнику (аген­ту). Способи передачі можуть бути різними (усно, письмово, безпосереднє ознайомлення з будь-якими матеріалами, передача по радіо, телефону, з ви­користанням тайників, кур'єрів та ін.). Для відповідальності не має значен­ня передаються першоджерела (наприклад, оригінали документів, креслен­ня, зразки пального), їх копії чи лише відомості про них (зліпки, макети, опис технічних систем, будь-яких об'єктів та ін.). Тому будь-які дії, виявлені як у формі передачі в буквальному розумінні цього слова, так і у створенні умов для ознайомлення агента іншої держави з ними, підпадають під понят­тя передачі.

Збирання відомостей, що становлять державну таємницю, — це будь-які випадки здобуття таких відомостей (наприклад, викрадення, особисте спос­тереження, фотографування, підслуховування телефонних розмов та ін.). Нерідко для отримання таких відомостей використовується найскладніша сучасна техніка (спеціально обладнані літаки, кораблі або автомашини, спеціально встановлені на суші чи на морі прилади для отримання розвіду­вальної інформації та ін.).

Для відповідальності за ст. 114 КК важливо встановити, що відомості, які становлять державну таємницю, були передані чи збиралися для передачі саме іноземним державам, іноземним організаціям або їх представникам.

Закінченим шпигунство вважається з моменту початку збирання зазначе­них відомостей або з моменту їх передачі.

4. Суб'єктивна сторона цього злочину — прямий умисел, за якого особа усвідомлює, що відомості збираються або передаються іноземній державі, організації або їх представникам і що ці відомості є державною таємницею, яка не підлягає передачі. Мотиви злочину на кваліфікацію злочину не впли­вають.

5. Суб'єкт злочину спеціальний — іноземець або особа без громадянства, які досягли 16-річного віку.

Шпигунство, вчинене громадянином України, кваліфікується за ст. 111 КК як державна зрада.

6. Частина 2 ст. 114 КК передбачає заохочувальну норму: особа звільняється від кримінальної відповідальності за шпигунство за наявності трьох умов: 1) особа припинила свою діяльність, передбачену ч. 1 ст. 114 КК; 2) добровільно повідомила органи державної влади про вчине­не; 3) внаслідок цього та вжитих заходів буде відвернено заподіяння шкоди інтересам України.