Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Сташис, Тацій - НПК до ККУ, 2003.doc
Скачиваний:
9
Добавлен:
18.11.2019
Размер:
8.04 Mб
Скачать

1. Створення або утримання місць розпусти, а також звідництво для розпусти —

караються штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів до­ходів громадян або обмеженням волі на строк до двох років.

2. Ті самі дії, вчинені з метою наживи або особою, раніше судимою за цей злочин, або вчинені організованою групою, —

караються обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк.

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені із залученням неповнолітнього, —

караються позбавленням волі на строк від двох до семи років.

1. Суспільна небезпечність злочину полягає в тому, що дії, які їх утво­рюють, посягають на суспільні відносини, що забезпечують основні засади суспільної моральності у сфері статевих стосунків, вони сприяють поширен­ню розпусти та аморальності в інтимних стосунках людей. У відповідності до ст. 2 «Конвенції про боротьбу з торгівлею людьми і з експлуатацією про­ституції третіми особами» від 21 березня 1949 р. сторони в цій Конвенції зо­бов'язуються накладати кару на кожного, хто: а) утримує будинок розпусти чи управляє ним або свідомо фінансує, чи бере участь у його фінансуванні;

б) здає в оренду або наймає будівлю чи інше місце, або його частину, зна­ючи, що вони будуть використані з метою проституції третіми особами.

Зміст ст. 302 КК повністю відповідає основним положенням цієї Кон­венції.

2. Місцем розпусти визнається будь-яке приміщення або інше місце, спеціально підготовлене чи пристосоване для постійного або періодичного вчинення розпусних дій (притон розпусти) невизначеним колом осіб, або постійними відвідувачами, які змінюють партнерів. Таке місце призначене для заняття проституцією, для безладних сексуальних стосунків між особа­ми різної або однієї статі, для задоволення сексуальних нахилів протипри­родним способом і тому подібних дій. Ним може бути будинок, квартира, кімната в гуртожитку, номер у готелі, офіс чи інше службове приміщення, намет, підсобні приміщення (підвал, сауна, сарай, гараж та ін., що викорис­товуються для розпусних дій).

Термін «місця розпусти» використано в законі в розумінні різноманітності таких місць, а не їх кількості в кожному випадку вчинення злочину.

3. Об'єктивну сторону злочину утворює одна із трьох дій: 1) створення місця розпусти; 2) його утримання; 3) звідництво для розпусти.

Створення місця розпусти — це, наприклад, завершений пошук відпо­відного приміщення чи іншого місця, відкриття закладу (масажний салон, сауна), яким маскується місце розпусти, облаштування такого місця, підбір обслуги, забезпечення засобами зв'язку, транспорту. Утримання місця роз­пусти означає вчинення дій, що забезпечують його використання та фун­кціонування. Це — пошук клієнтів, оплата оренди приміщення, транспорт­них витрат, інші фінансові розрахунки, придбання і реалізація для клієнтів білизни, напоїв, продуктів тощо. Звідництво — це своєрідне посередництво, що виявляється в сприянні добровільним сексуальним стосункам незнайо­мих осіб між собою. Воно може полягати в знайомстві або організації зуст­річей таких осіб, у пошуку осіб, які згодні займатися розпустою, у схилянні осіб до розпусти та ін.

Злочин визнається закінченим визнається з моменту вчинення будь-якої із зазначених у законі дій.

4. Суб'єктивна сторона цього злочину характеризується прямим умис­лом. Особа усвідомлює фактичні обставини дії, яку вчиняє, її суспільне не­безпечний характер і бажає вчинення такої дії. Мотиви і мета вчинення зло­чину можуть бути різноманітними. Однак за наявності мети наживи дії вин­ного підлягають кваліфікації за ч. 2 ст. 302 КК.

5. Суб'єкт злочину — будь-яка особа, яка досягла 16-річного віку. У разі вчинення цього злочину службовою особою з використанням влади чи сво­го службового становища її дії підлягають кваліфікації за сукупністю статей 302 і 364 КК.

6. У частині 2 ст. 302 КК передбачена відповідальність за дії, зазначені в ч. 1 цієї статті, якщо вони вчинені з метою наживи особою раніше судимою за такий злочин, або вчинені організованою групою.

Дії, вчинені з метою наживи, визнаються у разі наявності у винного наміру отримати матеріальну винагороду в будь-якому виді, наприклад, шляхом вчинення чи участі у вчиненні таких дій ухилитися від сплати бор­гу або інших сум, які він повинен був сплатити. Тому мета наживи має місце і тоді, коли з якої-небудь причини обіцяна винагорода за вчинену дію не була отримана. Друга кваліфікуюча ознака має місце у випадку вчинен­ня цього злочину особою, яка раніше була судима за такий злочин, за умо­ви, що судимість ця не знята і не погашена. Третя кваліфікуюча ознака — вчинення дій, передбачених ч. 1 цієї статті, організованою групою (про по­няття такої групи див. коментар до ч. З ст. 28 КК).

7. Частина 3 ст. 302 КК посилює відповідальність за дії, передбачені в перших двох частинах цієї статті, що вчинені із залученням неповнолітньо­го. Наявність цієї ознаки припускає будь-яким способом залучення неповно­літнього до участі у вчиненні таких діянь чи безпосереднє залучення такої особи для вчинення або участі у вчиненні розпусних дій у місцях розпусти.

Суб'єктом злочину, передбаченого ч. З цієї статті, може бути лише повно­літня особа.

Додаткової кваліфікації за втягнення неповнолітніх у злочинну діяль­ність (ст. 304 КК) чи за розбещення неповнолітніх (ст. 156 КК) не потрібно.

Стаття 303. Проституція або примушування чи втягнення до заняття проституцією

1. Систематичне заняття проституцією, тобто надання сексуальних по­слуг з метою отримання доходу, —

карається штрафом від п'ятдесяти до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк до ста двадцяти годин.

2. Примушування чи втягнення у заняття проституцією, тобто надан­ня сексуальних послуг за плату шляхом застосування насильства чи по­грози його застосування, знищення чи пошкодження майна, шантажу або обману, —

караються штрафом від п'ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або позбавленням волі на строк від одного до трьох років.

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені щодо неповнолітнього або організованою групою, —

караються позбавленням волі на строк від трьох до п'яти років.

4. Сутенерство, тобто створення, керівництво або участь в організо­ваній групі, яка забезпечує діяльність з надання сексуальних послуг осо­бами чоловічої та жіночої статі з метою отримання прибутків, —

карається позбавленням волі на строк від п'яти до семи років.

1. Проституцією вважається позашлюбний систематичний вступ жінки чи чоловіка в сексуальні стосунки з однією або кількома особами за плату.

За останні роки проституція та інші дії, пов'язані з її експлуатацією, набула значного поширення в різних країнах світу. Це змусило розробити певні заходи і прийняти ряд міжнародних угод, спрямованих на посилення боротьби з цим злом (див. ст. 6 «Конвенції про ліквідацію всіх форм дис­кримінації щодо жінок» від 18 грудня 1979 р.; ст. 2 «Угоди про співробітництво СНД в боротьбі зі злочинністю» від 25 листопада 1998 р.; ст. З «Конвенції про заборону та негайні заходи щодо ліквідації найгірших форм дитячої праці № 182», ратифікованої Законом України від 5 жовтня 2000 р.). Стаття 303 КК повністю відповідає і навіть розвиває основні поло­ження зазначених угод.

2. Частина 1 ст. 303 КК передбачає відповідальність лише за систематич­не зайняття проституцією. Суспільна небезпечність цього злочину полягає в тому, що дії, які його утворюють, посягають на суспільні відносини, що за­безпечують основні принципи суспільної моральності в сфері задоволення статевих стосунків. Вони суперечать існуючим в суспільстві традиціям і по­няттям моральності в сфері сексуальних відносин, згубно впливають на мо­ральний стан суспільства і виховання молоді.

3. Об'єктивну сторону злочину, передбаченого ч. 1 цієї статті, утворює систематичне надання сексуальних послуг з метою отримання доходу, коли можна зробити висновок про те, що зайняття проституцією є бажанням осо­би займатися нею як професією, що приносить основний чи хоча б додатко­вий дохід цій особі.

Надання сексуальних послуг означає, що особа жіночої або чоловічої статі за згодою задовольняє статеві пристрасті в природній чи неприродній формі з різними партнерами і з метою отримання доходу. Доходом в цьому злочині визнається отримання чи мета отримання за надану сексуальну по­слугу будь-якої матеріальної цінності (гроші, коштовності, одяг тощо). Сис­тематичність зайняття проституцією полягає в наданні таких послуг не менше трьох юридичне доведених разів різним клієнтам. При цьому для на­явності систематичності не має значення, притягалась особа до адміністра­тивної відповідальності за раніше вчинені епізоди зайняття проституцією чині. Необхідно лише, щоб не минули строки давності притягнення до відпо­відальності. При визначенні систематичності слід враховувати, що неодно­разове надання сексуальної послуги за плату одній особі, а також надання такої послуги за домовленістю одночасно двом чи більше особам не утворює систематичності. За такі дії, як і за одноразове чи повторне надання сексу­альних послуг за плату, настає адміністративна відповідальність за ст. 181' КпАП.

Закінченим злочин, передбачений ч. 1 цієї статті, визнається з моменту надання такої послуги втретє.

4. Суб'єктивна сторона характеризується прямим умислом. Особа усвідо­млює, що надає сексуальну послугу за плату, і бажає цього. Обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони є мета отримання доходу. Неотримання з яки­хось причин плати за надану послугу (клієнт відмовився платити та ін.) не виключає складу злочину. В кожному із епізодів, що утворюють система­тичність, достатньо наявності домовленості про надання послуги за плату.

5. Суб'єктом цього злочину може бути будь-яка особа жіночої або чо­ловічої статі, яка досягла 16-річного віку і яка займається проституцією.

6. У частині 2 ст. 303 КК передбачена відповідальність за примушування чи втягнення у зайняття проституцією шляхом застосування до особи на­сильства чи погрози його застосування, знищення чи пошкодження майна, шантажу або обману.

У цій частині фактично зазначені ознаки самостійного складу злочину, суспільна небезпечність якого не тільки в тому, що такі дії суперечать ос­новним принципам і загальновизнаним правилам моральності, а й у тому, що своїми діями винний всупереч волі особи примушує чи схиляє її до си­стематичного надання сексуальних послуг за плату. Подібні дії є грубим виявленням експлуатації проституції третіми особами. Тому ч. 2 цієї статті відповідає положенням «Міжнародної конвенції про боротьбу з торгівлею людьми і експлуатацією проституції третіми особами» від 21 березня 1949 р. (статті 1 і 2) та «Конвенції про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок» від 18 грудня 1979 р. (ст. 6), в яких зазначені основні заходи захис­ту людей від таких посягань.

7. Об'єктивну сторону цього злочину утворюють примушування чи втяг­нення до зайняття проституцією, тобто втягнення осіб жіночої або чоловічої статі до систематичного зайняття проституцією, що відбувається шляхом за­стосування насильства чи погрози застосувати фізичне насильство, знищи­ти чи пошкодити їхнє майно, шантажу або обману. Під застосуванням на­сильства слід розуміти фізичний вплив на особу будь-якої статі шляхом, на­приклад, позбавлення їжі, води, позбавлення волі, завдання побоїв, морду­вання, катувань, заподіяння різного ступеня тяжкості тілесних ушкоджень. Якщо мало місце мордування, катування або були заподіяні тяжкі чи серед­ньої тяжкості тілесні ушкодження або інші більш тяжкі злочини, вчинене необхідно кваліфікувати за сукупністю злочинів (ч. 2 ст. 303 та ч. 2 ст. 121 або ч. 2 ст. 122, ч. 2 ст. 126, або ст. 127 КК).

Погроза застосування насильства — це залякування потерпілої особи за­стосуванням до неї фізичного насильства. Погроза повинна бути адресована до потерпілої особи, або до неї і одночасно до її близьких. Однак ця квалі­фікуюча ознака відсутня у разі, коли погроза стосується лише інших навіть близьких осіб. Форми вияву погрози можуть бути різними, але за своїм ха­рактером вона повинна бути реальною.

Знищення або пошкодження майна (у тому числі загроза їх вчинення) має місце, коли такі дії стосуються особистого чи спільного з іншими особами майна потерпілої особи.

Знищення майна — це такий вплив на нього, в результаті якого воно при­водиться в повну непридатність для використання за своїм призначенням.

Пошкодження — це заподіяння майну такої шкоди, в результаті якої суттєво змінюються його якості, але воно після ремонту чи реставрації може бути використане за своїм призначенням (більш детально про ці поняття див. коментар до ст. 194 КК). У разі знищення чи пошкодження майна у великих розмірах вчинене кваліфікується за сукупністю злочинів (статті 303 і 194 КК)

Засобами втягнення до зайняття проституцією можуть бути шантаж або обман. Шантаж полягає у погрозі повідомити різним установам чи окремим особам (чоловіку, дружині, батькам, дітям, сусідам, друзям та іншим особам) відомості, які потерпіла особа бажає зберегти в таємниці. При цьому не має значення, відповідають такі факти дійсності (наприклад, особа раніше вжи­вала наркотики) чи вони вигадані і мають характер наклепу. До шантажу відносять і випадки, коли втягнення в зайняття проституцією вчиняється шляхом загрози, наприклад, викрасти саму потерпілу особу, її дитину чи інших родичів або заподіяти близьким якусь іншу шкоду. Обман — це на­вмисне перекручування або приховання істини, а також повідомлення завідомо неправдивих відомостей з метою втягнення потерпілої особи у си­стематичне зайняття проституцією. Прикладом може бути обіцянка надати роботу в зоні відпочинку, в готелі чи за кордоном, танцівниці вар'єте, фото-моделі, офіціантки, няньки, тоді як малося на меті таким чином втягнути особу у зайняття проституцією.

Злочин визнається закінченим з моменту вчинення будь-якої із зазначе­них у диспозиції ч. 2 ст. 303 КК дій незалежно від того, вдалося чи ні та­ким шляхом втягти потерпілу особу у зайняття проституцією.

8. Суб'єктивна сторона цього злочину характеризується прямим умислом, поєднаним з метою втягнення особи у зайняття проституцією. Особа усвідо­млює суспільне небезпечний характер свого діяння і бажає його вчинити з обов'язковою метою примусити чи втягти особу у зайняття проституцією.

9. Суб'єкт злочину — будь-яка особа, яка досягла 16-річного віку, неза­лежно від її статі.

10. Кваліфікуючі ознаки, зазначені в ч. З ст. 303 КК, мають місце, коли дії, передбачені частинами першою та другою цієї статті, вчинені щодо не­повнолітнього або організованою групою. Перша ознака має місце, якщо осо­ба, займаючись проституцією, завідомо знає, що хоча б один із клієнтів не досяг повноліття, або у разі втягнення у зайняття проституцією однієї чи кількох осіб, які не досягли повноліття, за умови, що винна особа знала про це. Друга ознака має місце, коли зазначені дії вчинені організованою групою (про поняття організованої групи див. коментар до ст. 28 КК). Щодо цього злочину наявність такої ознаки можлива в тому разі, коли учасники ор­ганізованої групи об'єдналися для систематичного зайняття проституцією, або якщо така група (незалежно від статі учасників) займається втягненням у проституцію зазначеними в ч. 2 цієї статті способами.

Суб'єктом злочину у разі вчинення таких дій щодо неповнолітнього мо­же бути тільки особа, яка досягла 18-річного віку.

11. У частині 4 цієї статті передбачена відповідальність за сутенерство, вчинене організованою групою. Таким сутенерством визнається створення, керівництво або участь в організованій групі, яка забезпечує діяльність з на­дання сексуальних послуг особами чоловічої чи жіночої статі з метою отри­мання прибутків. Отже, сутенерство визнається злочинним лише у випадку, коли кілька осіб (три і більше) попередньо об'єдналися в організовану гру­пу для забезпечення діяльності з надання сексуальних послуг (про ознаки організованої групи див. коментар до ст. 28 КК). Така діяльність може бу­ти виражена в створенні умов для максимальної сексуальної експлуатації осіб, які займаються проституцією (утримання спеціально створених саун, масажних кабінетів, готелів, забезпечення транспортом, охороною тощо), в здійсненні контролю, нагляду і опіки над ними, в захисті від конкурентів, у відверненні насильства чи обману з боку клієнтів та інших діях, що забез­печують діяльність з надання сексуальних послуг за плату.

Участь у такій організованій групі припускає обов'язкове членство в ній в ролі організатора, керівника групи чи структурного підрозділу, бухгалтера або рядового учасника і виконання будь-яких дій, які забезпечують діяль­ність цієї групи.

12. Об'єктивну сторону злочину, передбаченого ч. 4 цієї статті, утворю­ють одна із трьох дій: а) створення організованої групи для зайняття суте­нерством, б) керівництво цією групою чи її підрозділом або в) участь у такій групі.

Закінченим цей злочин визнається з моменту вчинення будь-якої із зазна­чених в диспозиції дій, тобто з часу створення організованої групи чи всту­пу до неї або виконання дій по забезпеченню керівництва її діяльністю. Що­до останьої дії, то тут слід мати на увазі, що керівництву діями групи фак­тично передує вступ цієї особи до такої групи або участь у її створенні, що само по собі визнається закінченим злочином.

13. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і обов'язково наявністю мети — отримання прибутків (про поняття прибутку див. коментар до ст. 150 КК).

14. Суб'єктом можуть бути будь-які особи, які досягли 16-річного віку.

Стаття 304. Втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність

Втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність, у пияцтво, у заняття жебрацтвом, азартними іграми —

карається обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк.

1. Суспільна небезпечність цього злочину полягає в тому, що дії, які його утворюють, посягають на суспільні відносини, що забезпечують основні принципи суспільної моральності у сфері належного інтелектуального, мо­рального та фізичного розвитку і виховання неповнолітніх. Такі дії дорос­лих згубно впливають на молоде покоління, спричиняють шкоду інтелекту­альному і фізичному розвитку неповнолітніх, деформують в їхній свідомості моральні цінності, прищеплюють їм асоціальні ідеї, аморальні погляди, на­вички. Про важливість захисту інтересів неповнолітніх від таких посягань свідчать і заходи вищих державних органів влади. Прикладом тому є Закон України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 р. № 2402-ПІ (ст. 10), згідно з яким держава здійснює захист дітей від усіх форм насильства, за­лучення до вчинення злочинів, примушування до жебрацтва, бродяжництва, втягнення до азартних ігор тощо. А Указ Президента України «Про додат­кові заходи щодо запобігання дитячій бездоглядності» від 28 січня 2000 р. № 113/2000 зобов'язує ряд міністерств, Державний комітет молодіжної по­літики та місцеві органи влади вжити заходів щодо запобігання проявам злочинності серед дітей, своєчасно виявляти осіб, які втягують не­повнолітніх у злочинну діяльність, пияцтво, жебракування, та притягати їх до відповідальності.

У вирішенні цих завдань значна родь належить і заходам кримінально-правового впливу.

2. Об'єктивну сторону злочину, передбаченого ст. 304 КК, утворює втяг­нення неповнолітніх у зазначені в диспозиції цієї статті види діяльності. Слід мати на увазі, що застосоване в законі словосполучення «втягпення не­повнолітніх у злочинну діяльність...» не означає обов'язковості втягнення кількох неповнолітніх у вчинення певного злочину, і тим більше не свідчить про необхідність втягнення у множинність таких дій. Воно означає лише різноманітність видів злочинної та інших різновидів діяльності і охоплює втягнення як одного, так і кількох неповнолітніх (неповнолітній — це осо­ба, яка не досягла 18-річного віку).

Втягнення неповнолітнього в таку діяльність — це психічний чи фізич­ний вплив на нього, вчинений дорослою особою з метою схилити його до вчинення злочину або до участі в ньому в ролі співвиконавця або пособни-ка чи в інших антигромадських діях. Таке втягнення пов'язане з безпосе­реднім впливом на неповнолітнього і може бути вчинене способом погрози, шантажу, обману, переконання, поради, обіцянки тощо. Погроза полягає в залякуванні заподіянням неповнолітньому або його близьким будь-якої шкоди. За своїм характером вона має бути реальною, тобто такою, що здат­на достатньо вплинути на підлітка. Шантаж полягає в загрозі поширення про потерпілого відомостей, які він вважає за необхідне зберегти в таємниці. При цьому не має значення достовірність чи недостовірність фактів, поши­ренням яких загрожує винний. Обманом визнається навмисне перекручення обставин або приховання істини для того, щоб ввести підлітка в оману і тим самим спонукати його до вчинення злочину чи участі в ньому. Обіцянка як спосіб втягнення означає прийняття суб'єктом на себе певних зобов'язань, незалежно від того, чи має він намір виконати (навчити керувати мотоцик­лом або прийомам спортивної боротьби, обіцяти дружбу, захист від інших підлітків тощо). Втягнення може бути вчинене і будь-яким іншим способом, як, наприклад, порадою шляхом участі у вчиненні злочину вирішити свою проблему, розмовами з підлітками про романтику і «переваги» злочинного чи іншого антигромадського образу життя, його підкупом різними подарун­ками тощо.

У разі, коли втягнення неповнолітнього до злочинного або інших видів антигромадської діяльності вчиняється способом фізичного впливу, який супроводжується причиненням йому тяжкого чи середньої тяжкості тілесного ушкодження або вчиненням іншого більш тяжкого злочину, дії винного не­обхідно кваліфікувати за сукупністю злочинів.

3. У тих випадках, коли доросла особа залучає до вчинення злочину підлітка, який не досяг віку, з якого настає кримінальна відповідальність, він (незалежно від характеру його дій) визнається виконавцем цього злочи­ну і вчинене ним повинне бути кваліфіковане за ст. 304 і за тією стат­тею КК, яка передбачає відповідальність за вчинене підлітком діяння (див. коментар до ч. 2 ст. 27 КК). А доросла особа, яка залучила до вчинення зло­чину неповнолітнього, який досяг віку кримінальної відповідальності, по­винна відповідати за ст. 304 і за тією статтею КК, що передбачає відпові­дальність за вчинений спільно з підлітком злочин.

4. Якщо неповнолітній вчинив лише готування до злочину чи замах на злочин або на цьому етапі добровільно відмовився від його подальшого вчи­нення, доросла особа має відповідати за ст. 304 КК і відповідно за готуван­ня (крім готування до злочину невеликої тяжкості) або замах на вчинення злочину. У випадку невдалого підмовництва неповнолітнього до вчинення злочину дії дорослої особи також мають бути кваліфіковані за ст. 304 КК і за готування до злочину, до вчинення якого він невдало підбурював під­літка.

5. Об'єктивна сторона цього злочину має місце і при втягненні не­повнолітнього у пияцтво, у заняття жебрацтвом або азартними іграми. Зміст поняття втягнення в ці види антигромадської діяльності нічим не відрізняється від втягнення у злочинну діяльність.

6. Втягненням у пияцтво визнаються умисні дії дорослої особи, безпосе­редньо спрямовані на збудження (появу) у неповнолітнього бажання систе­матично вживати спиртні напої, частіше — це спільне з неповнолітнім вжи­вання таких напоїв. Однак систематичність утворюють не тільки епізоди безпосереднього втягнення підлітка до вживання спиртних напоїв, а й залу­чення до вживання таких напоїв шляхом їх придбання, дарування і вчинен­ня інших дій, спрямованих на спонукання, або саме його примушування до вживання спиртних напоїв (наприклад, розрахунок самогоном чи іншими напоями за виконану неповнолітнім роботу).

Спиртними напоягт визнаються горілка, спирт, коньяк, бренді, лікер, са­могон, вино тощо. Обов'язковою умовою визнання таких дій злочинними має бути систематичність їх вчинення, тобто не менше трьох разів, при цьому щодо одного і того самого чи одних і тих самих підлітків. Тому од­норазова (і навіть дворазова) дія, у тому числі разове вживання спиртних напоїв з кількома підлітками, не утворюють систематичності. За такі дії до­росла особа підлягає адміністративній відповідальності. Слід враховувати, що результативність залучення неповнолітнього до пияцтва, як і ступінь йо- . го сп'яніння, в кожному разі вживання напоїв на кваліфікацію дій винної особи не впливають.

7. Втягнення у заняття жебрацтвом полягає в умисному схиленні непо­внолітнього до систематичного (не менше трьох разів) жебракування у сто­ронніх осіб грошей або інших матеріальних цінностей (див. абз. 1 п. 5 по­станови ПВСУ «Про практику застосування судами законодавства про від­повідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну та іншу антигромадську діяльність» від 23 грудня 1983 р. № 6). Воно має місце як у разі схилен­ня підлітка будь-яким із названих раніше способів до самостійного жеб­рацтва, так і при залученні його до участі в такій діяльності спільно з до­рослою особою.

8. Втягнення неповнолітнього в азартні ігри теж означає умисне схилен­ня такої особи до систематичної (не менше трьох разів) гри на гроші або інші матеріальні цінності (п. 5 зазначеної постанови ПВСУ). Азартні ігри — це ігри на матеріальний інтерес у карти, рулетку, «наперсток» тощо.

Залучення до участі в різного роду лотереях не утворює складу цього злочину, тому що лотереї не належать до азартних ігор.

9. Злочин визнається закінченим з моменту вчинення винною особою дії, спрямованої на втягнення неповнолітнього у злочинну діяльність. Втягнен­ня неповнолітнього у пияцтво, заняття жебрацтвом або в азартні ігри виз­нається закінченим за наявності доведеної систематичності вчинення відповідних дій.

10. Суб'єктивна сторона цього злочину характеризується прямим умис­лом, поєднаним з метою втягнення підлітка в злочинну або інші названі в законі види антигромадської діяльності. Особа розуміє неповнолітній вік по­терпілого, усвідомлює суспільне небезпечний характер свого діяння і бажає втягнути неповнолітнього в злочинну діяльність або інші види антигро­мадської діяльності.

11. Суб'єктом злочину може бути лише особа, яка до моменту втягнення підлітка в злочинну діяльність або до вчинення всіх епізодів, що утворюють систематичність втягнення в інші види антигромадської діяльності, досягла 18-річного віку.