4. Характеристика сервісів Інтернету

Сервіси, що надаються через мережу Інтернет, можна розділити на дві основні категорії:

• відкладені – основною ознакою цієї групи є наявність тимчасової перерви між запитом і одержанням інформації;

• прямі – характерні тим, що інформація згідно з запитом надається негайно. Якщо від одержувача інформації вимагається негайна реакція на неї, то такий сервіс має інтерактивний характер.

Електронна пошта (e-mail) – найперший і найпоширеніший сервіс Internet. Це сервіс відкладеного читання (off-line). Користувач посилає повідомлення й адресат одержує його на свій комп'ютер через деякий проміжок часу. Електронний лист складається із заголовків, що містять службову інформацію (про автора листа, одержувача, шляхи проходження через мережу та ін.), і тексту листа. Електронний лист можна доповнити цифровим підписом і зашифрувати. Швидкість пересилання складає, в середньому, кілька хвилин. При цьому вартість електронної пошти мінімальна і не залежить від відстані. Основними перевагами електронної пошти є простота, дешевизна й універсальність.

Практично всі послуги Інтернету, що використовуються зазвичай як послуги прямого доступу (on-line), мають інтерфейс електронної пошти, так що навіть якщо у користувача немає доступу до Інтернету в режимі прямого доступу, він може отримувати велику частину інформації, що зберігається в Інтернеті, за допомогою дешевої електронної пошти.

В Інтернеті для роботи з електронною поштою використовуються прикладні протоколи SMTP, POP, IMAP. Протокол SMTP (Simple Mail Transfer Protocol – простий протокол передачі пошти) підтримує передачу повідомлень між довільними вузлами Інтернету. Маючи механізми проміжного збереження пошти i підвищення надiйностi доставки, протокол SMTP припускає використання рiзноманiтних транспортних служб i поштових серверів. Він може працювати навіть у мережах, що не підтримують протоколів TCP/IP. Протокол SMTP дозволяє групувати повідомлення на адресу одного одержувача i розмноження копій e-mail- повідомлення для передачі за різними адресами. POP (Post Office Protocol) дає кінцевому користувачу доступ до його електронних повідомлень. POP-клієнти при запиті користувача на одержання пошти зажадають ввести пароль, що підвищує конфiденцiйнiсть листування. Запити програм-клiєнтiв відстежуються доменом (daemon) – процесом, що знаходиться у "сплячому" стані деякий час в UNIX-системах.

Телеконференції Usenet - другий за поширенням сервіс Інтернету, що належить до відкладених сервісів. Якщо електронна пошта передає повідомлення за принципом “від одного до одного”, то мережеві новини передають повідомлення “від одного до багатьох”. Кожний вузол мережі, що одержав нове повідомлення, передає його усім вузлам, з якими він обмінюється новинами. В обговоренні теми телеконференції може брати участь безліч людей, незалежно від того, де вони знаходяться фізично. Новини розділені ієрархічно організованими тематичними групами, а назва кожної групи складається з назв підрівнів. Існують глобальні ієрархії та ієрархії локальні для будь-якої організації, країни або мережі. Набір груп, що одержує локальний сервер Usenet, визначається адміністратором цього сервера і наявністю цих груп на інших серверах, з якими обмінюється новинами цей сервер.

Управління телеконференціями здійснює автоматичний сервер новин (NNTP-server), який аналізує вхідні повідомлення і, якщо необхідно, відповідає на них. Щоб вхідне повідомлення було правильно оброблене сервером, воно повинно містити в собі ключові слова, які сервер буде інтерпретувати як команди. За допомогою цих команд можна передплатити на матеріали певної конференції, відмінити передплату, надіслати повідомлення учасникам дискусійної групи. Командні мови можуть деяким чином відрізнятися, однак одна команда є незмінною для усіх серверів: слово HELP на початку "тіла" листа – це команда, за якою сервер повинен послати користувачеві довідкову інформацію про правила участі у конференції.

Списки розсилання (mail lists) – сервіс, що не має власного протоколу та програми-клієнта і працює винятково через електронну пошту. Ідея роботи списку розсилання полягає в об'єднанні під однією адресою електронної пошти адрес багатьох людей – передплатників списку розсилання. Коли лист посилається на цю адресу, повідомлення одержують усі передплатники цього списку розсилання. Залежно від кількості передплатників, список розсилання обслуговується на сервері програмами різної складності, що можуть забезпечувати або не забезпечувати повну функціональність, а саме: автоматичну передплату клієнтів і прийом їхнього відмовлення від передплати, перевірку коректності електронних адрес, ведення архіву повідомлень, обробку поштових помилок, підтримку роботи в режимі дайджесту (коли передплатник одержує не кожне повідомлення окремим листом, а періодично всі повідомлення за якийсь термін часу в одному листі), перевірку повідомлень адміністратором списку перед розсиланням і т.д.

Сервіс IRC (Internet Relay Chat) – система розмовних кімнат Інтернету. Це інтерактивний сервіс, який сприяє спілкуванню людей через мережу. Користувачі можуть приєднуватися до розмови і брати в ній участь. Від традиційної форми розмови він відрізняється тим, що ведеться за допомогою тексту, який набирається на клавіатурі.

FTP (File Transfer Protocol) – протокол передачі файлів, але при розгляді FTP як сервісу Інтернету мається на увазі не просто протокол, а саме сервіс – доступ до файлів у файлових архівах. FTP – сервіс прямого доступу, що вимагає підключення до Інтернету. Незважаючи на поширеність, FTP має істотні недоліки, головний з яких – відсутність простого і універсального способу пошуку на серверах FTP.

Існує два способи органiзацiї доступу до файлової системи віддаленого комп'ютера (системи) за протоколом FTP:

1. авторизований доступ. На певнiй вiддаленiй системi використовувати авторизований доступ мають право тiльки користувачi цiєї вiддаленої системи пiсля пiдтвердження свого iменi користувача (login або user name) i пароля (password). Користувач, як правило, одержує доступ до свого домашнього каталогу i до всiх iнших файлових ресурсiв вiддаленої системи, до яких він має право доступу;

2. анонiмний доступ – нова служба Інтернет, що виникла наприкiнцi 80-х років ХХ століття. Він забезпечується у виглядi спецiально видiленого користувача, якого частiше за все називають "anonymous" i який має пароль, який збігається з адресою електронної пошти. При входi до системи з правами "anonymous" ви одержуєте доступ до спецiально видiленого для цих користувачiв каталогу, як правило, тiльки на читання, що називається FTP-сервером. Повiдомляти серверу як пароль адресу своєї електронної пошти не обов'язково, оскільки це вважається правилом "хорошого тону" у поведiнцi користувача.

На FTP-серверах знаходяться гiгантськi архiви файлiв, у яких можна знайти базове програмне забезпечення, утилiти i новi версiї драйверiв, програми виправлення помiчених у комерцiйних програмах помилок (patches), документацiю, адреси, збiрники i багато іншого, тобто практично все, що може бути надано свiтовому спiвтовариству у виглядi файлiв, доступних iз серверiв anonymous FTP. Це i програми, що вiльно поширюються, i демонстрацiйнi версiї, це i мультимедiа, i, нарештi, просто тексти – закони, книги, статтi, звiти. Доступ до FTP-сервера у бiльшостi операцiйних систем, як правило, органiзований через виклик спецiальної утилiти ftp. Хоча iснують рiзнi програмнi оболонки як пiд UNIX (наприклад, ncftp2), так i пiд MS Windows (наприклад, Norton Navigator), що реалiзують протокол FTP i полегшують роботу з цiєю службою Internet.

Таким чином, якщо ви маєте IP-з'єднання i вихiд у глобальний Інтернет, то треба викликати утилiту ftp, набрати вiдповiдну адресу (або iм'я FTP-сервера), назватися "anonymous" i послати як пароль свою е-mail-адресу, тодi ви одержите доступ до обраного вами файлового архiву.

Анонiмний доступ до FTP-сервера ще можна одержати через програму-переглядач WWW сторiнок (MS Internet Explorer або Netscape Navigator). До того ж бiльшiсть FTP-серверiв дозволяють одержувати файли i електронною поштою. По FTP-доступу anonymous вам доступнi файли, що зберiгаються у файлових архiвах в усьому свiтi. Багато iнформацiї, що зберiгається на рiзних серверах, у тому або iншому ступенi продубльовано, до того ж багато серверiв мають mirror-сервери, якi розташованi у рiзних частинах свiтової мережi, i ви самi можете вибирати, з якого сервера краще отримати iнформацiю.

FTP-архiви є одним iз основних iнформацiйних ресурсiв Інтернету. Це розподiлений депозитарiй текстiв, програм, фiльмiв, фотографiй, аудiозаписiв та iншої iнформацiї, що зберiгається у виглядi файлiв на рiзних комп'ютерах в усьому свiтi. Причому така iнформацiя роздiлена на три категорiї:

• захищена iнформацiя, режим доступу до якої визначається її власниками i дозволяється за спецiальною угодою зi споживачем. До цього виду ресурсiв належать комерцiйнi архiви (наприклад, комерцiйнi версiї програм в архiвах ftp.microsoft.com або ftp.bsdi.com), закритi нацiональнi i мiжнароднi некомерцiйнi ресурси (наприклад, роботи з мiжнародних проектiв, приватна некомерцiйна iнформацiя зi спецiальними режимами доступу (приватнi добродiйнi фонди, наприклад));

• iнформацiйнi ресурси обмеженого використання, до яких належать, наприклад, програми класу shareware (Trumpet Winsock, Atis Mail, Netscape i т.п.). До цього класу можуть входити ресурси обмеженого часу використання (поточна версiя Netscape закiнчить роботу в червнi, якщо тiльки хтось не зламає захист) або обмеженого часу дiї, тобто користувач може використовувати поточну версiю на свiй страх i ризик, але нiхто не буде йому надавати пiдтримку;

• iнформацiйнi ресурси, що поширюються Вільно, або freeware, якщо мова йде про програмне забезпечення. До цих ресурсiв належать усi, якi можна вiльно одержати у мережі без спецiальної реєстрацiї. Це може бути документацiя, програми або щось iнше. Найбiльш вiдомими програмами, що вiльно поширюються, є програми проекту GNU Free Software Foundation. Програмне забезпечення, яке вiльно поширюється, не має сертифiката якостi, але, як правило, його розробники вiдкритi для обмiну досвiдом.

Гіпертекстова система Gopher – це розподілена система експорту структурованої інформації. При роботі з Gopher користувач знаходиться в системі вкладених меню, з яких доступні файли різних типів, – як правило, прості тексти, але це може бути і графіка, і звук, і будь-які інші види файлів. Таким чином, у загальний доступ експортуються файли з інформацією, але не у вигляді файлової системи, як у FTP, а у вигляді анотованої деревоподібної структури. Gopher – сервіс прямого доступу, він вимагає, щоб і сервер, і клієнт були підключені до Інтернету. Сьогодні Gopher практично не розвивається, оскільки морально застарів.

WWW (World Wide Веб) – сервіс прямого доступу, що вимагає підключення до Інтернету і дозволяє інтерактивно взаємодіяти з представленим на веб-серверах змістом. Це найсучасніший, зручний і перспективний сервіс мережі Інтернет, який ґрунтується на принципі гіпертексту і здатний представляти інформацію, використовуючи всі можливі мультимедійні ресурси – відео, аудіо, графіку, текст. Взаємодія здійснюється за принципом клієнт-сервер з використанням протоколу передачі гіпертексту (Hyper Text Transfer Protocol, HTTP).

Існує безліч серверів, які згідно із запитом клієнта повертають йому гіпермедійний документ, що складається з частин із різноманітним представленням інформації (текст, звук, графіка, тривимірні об’єкти і т.д.), у якому кожний елемент може бути посиланням на інший документ або його частину. Посилання в документах WWW організовані таким чином, що кожний інформаційний ресурс у глобальній мережі Інтернет однозначно адресується, тому документ може посилатися як на інші документи на цьому ж сервері, так і на документи інших комп'ютерів, підключених до Інтернету. Посилання WWW вказують не тільки на документи, специфічні для самої WWW, але і на інші сервіси й інформаційні ресурси Інтернету (див. додаток А).

Крім того, більшість програм-клієнтів WWW, які називають браузерами (browsers) або навігаторами, не просто розуміють такі посилання, але і є програмами-клієнтами відповідних сервісів: FTP, GOPHER, мережевих новин Usenet, електронної пошти і т.д. Таким чином, програмні засоби WWW є універсальними для різних сервісів Інтернету, а сама інформаційна система WWW виконує стосовно них інтегруючу функцію.

Нові сервіси Інтернету. В окрему групу сервісів Інтернету можна виділити сервіси, що не мають усіх визнаних єдиних стандартів і такого поширення, як вищезгадані. У їхній основі також лежить використання мережі як середовища передачі інформації. До цієї групи можна віднести:

• засоби передачі голосу через канали зв'язку Інтернету, що надають послуги телефонії та факс-служби;

• програмні засоби для проведення відео- й аудіоконференцій;

• системи широкомовної передачі мультимедійної інформації в глобальній мережі;

• Push-технології, що надають користувачам послугу доставки інформації на їхні комп'ютери.

Сервіси пошуку інформації складають окрему групу сервісів, які надаються однією з груп учасників Інтернету і зараховуються в цьому випадку до сервісів мережі завдяки глобальному характеру функцій пошуку інформації, що ними виконуються. Пошук інформації є сьогодні однією з ключових проблем системи Інтернет, тому що кількість представлених сьогодні в ній веб-сторінок оцінюється більш, ніж у кілька сотень мільйонів. Крім того, проблеми пошуку інформації обумовлені такими причинами:

• багаточисленністю джерел інформації;

• фрагментарністю інформаційних джерел;

• різними способами збереження даних;

• дефіцитом часу на пошук, відбір й обробку інформації;

• вартістю одержання інформації;

• ненадійністю отриманих даних;

• труднощі функціональних засобів роботи з даними;

• постійним відновленням і додаванням інформації.

Основними інструментами пошуку інформації в мережі Інтернет, які значною мірою долають вищезгадані труднощі, сьогодні є пошукові системи і каталоги.

Пошукові системи або пошукові машини (spiders, crawlers) – їх основна функція стосується дослідження Інтернету з метою збору даних про існуючі в мережі веб-сторінки і видачі на запит користувача інформації про веб-сторінки, які найбільш повно задовольняють запит.

Майже всі пошукові системи існують за рахунок своїх спонсорів та рекламодавців, тому, чим потужніша пошукова система, тим більше рекламних оголошень вона розміщує. Користувачі всього світу користуються послугами пошукових систем безкоштовно (див. додаток Б).

Переваги та недоліки пошукових систем можна обговорювати довго, проте всі вони складаються з декількох найважливіших характеристик:

• повнота обстеження текстів тією чи іншою пошуковою системою, тобто, чи всі слова заносяться в індексні файли, чи тільки терміни з назв, заголовків, резюме, перших двох сторінок тексту тощо;

• частота оновлення даних;

• спосіб, яким чином системи "зважують" поняття, визначаючи їх відповідність запиту;

• простота та інформативність інтерфейсу.

Розподіл пошукових систем на каталоги та пошукові системи (машини) умовний, тому що практично всі системи довідкового типу володіють деякою можливістю безпосереднього пошуку, а багато які пошукові системи забезпечені невеликими довідниками. Відповідно, існує два основних типи пошукових серверів:

• сервери, що надають користувачам каталог сайтів, розбитий на велику кількість категорій та підкатегорій;

• сервери, що здійснюють пошук ключових слів (фраз) у базі документів, яка безперервно поповняється.

Найпростіший приклад пошукового сервера першого типу – сторіночка з десятком-другим "цікавих посилань". Великі сервери цього типу зберігають десятки тисяч посилань, розділених на декілька тисяч категорій. Навігація по таких серверах досить проста: послідовно уточнюючи категорію, користувач виходить на список сайтів по тематиці, яка його цікавить.

Каталоги, на відміну від пошукових машин, побудовані за ієрархічно організованою тематичною структурою, інформація в яку заноситься лише з ініціативи користувачів. Будь-яка веб-сторінка, що додається, повинна бути прив'язана до прийнятих в структурі каталогу категорій.