1.2. Загальна схема побудови мережі Інтернет

Інтернет як всесвітня мережа мереж об’єднує три типи мереж:

1. високошвидкісні магістральні мережі, в яких працюють суперкомп’ютери дослідних інститутів;

2. мережі середнього рівня – це корпоративні мережі університетів та інших організацій;

3. локальні мережі – це комп’ютерні мережі невеликих компаній, підприємств або офісів.

У найбільш простій формі загальна схема побудови мережі від кінцевого користувача до розташованих у глобальній мережі ресурсів Інтернету включає такі складові:

1. Необхідним пристроєм доступу до Інтернету для кінцевого користувача є комп'ютер. Для розширення своїх можливостей він може бути оснащений мікрофоном, відеокамерою, звуковими колонками й іншими пристроями, що перетворюють його на мультимедійний центр. Комп'ютер може знаходитися вдома або в офісі фірми.

2. Доступ до Інтернету надається організаціями, які називаються провайдерами послуг Інтернету (Internet Service Provider, ISP).

3. Користувач може одержати доступ до Інтернету з будинку, використовуючи модем (пристрій для обміну інформацією через звичайні проводи), або з офісу шляхом підключення до локальної мережі організації.

4. Для підключення до провайдера послуг Інтернету можна використовувати звичайні телефонні лінії, кабельні мережі телебачення, радіоканали зв'язку чи супутниковий зв'язок, які є основними каналами доступу до Інтернету. Провайдер звичайно має одне або кілька підключень до магістральних каналів (backbones) або до великих мереж, що утворять головну «кровоносну систему» мережі Інтернет.

Межі Інтернету є досить нечіткими, тому що будь-який комп'ютер, підключений до Інтернету, уже можна вважати її частиною, і тим більше це відноситься до локальної мережі, що має вихід у Інтернет. Комп’ютер, на якому встановлена спеціальна програма доступу до Інтернету, називають сервером мережі, або веб-сервером чи http-сервером. Іншими словами, сервер – це представництво юридичної чи фізичної особи в мережі Інтернет.

Веб-сервери, на яких розташовуються інформаційні ресурси, можуть знаходитися в будь-якій частині Інтернету: у провайдера, у локальній мережі підприємства і т.д., але слід дотримуватися лише головної умови — вони повинні бути підключені до Інтернету, щоб користувачі мережі одержали доступ до його сервісів. Як сервіси можуть виступати електронна пошта, FTP, WWW та інші, які будуть розглянуті пізніше.

Інформаційною складовою сервісів є найбільш різноманітні джерела. Це можуть бути книги, інформація з фінансових ринків, новини, фотографії, фрагменти фільмів і т.д. Сервіси в сукупності з їх інформаційною складовою і є тією головною метою, до якої прагнуть користувачі і якої вони досягають за допомогою підключення до мережі Інтернет.

1.3. Основні складові частини Інтернету

Основу Всесвітньої мережі складають ресурси Інтернету, які за своїм функціональним призначенням можна розділити на наступні основні категорії:

1. Технології побудови Інтернету, які лежать в основі її функціонування і є основою сервісів високого рівня. До базових технологій належать:

• технології побудови мереж на рівні каналів зв'язку, мережевих пристроїв і їхнього програмного забезпечення;

• протоколи побудови мереж і, у першу чергу, комплекс протоколів TCP/IP і його розширення;

• програмне забезпечення серверів і клієнтських станцій, що підтримують і безпосередньо реалізують сервіси високого рівня.

2. Сервіси Інтернет — послуги, що надаються користувачам мережі й базуються на вищезгаданих технологіях. До них належать: електронна пошта, телеконференції, списки розсилання, FTP-передача файлів, IRC, система гіпермедіа WWW, а також інші розробки, які використовують Інтернет як середовище передачі інформації.

3. Користувачі (учасники) Інтернету. Через те, що в основі Інтернету лежить технологія клієнт-сервер, ця група складається з кінцевих користувачів мережі, які представлені окремими фізичними особами і організаціями в якості клієнтів мережі, а також з користувачів і фірм, що безпосередньо реалізують середовище Інтернету за допомогою представлення та реалізації його серверної частини – веб-серверів.