2.7. Законність і правопорядок

Законність є необхідною умовою гармонічного функціонування громадянського суспільства.

Законність – це правовий режим точного виконання законів усіма суб’єктами права.

Основними засадами законності вважають:

– єдність законності (розуміння і застосування нормативних актів повинно бути однаковим на території всієї країни);

– зверхність Конституції і закону (підпорядкованість Конституції і законам всіх інших нормативних і індивідуальних актів, видання будь–яким органом акту, що протирічить закону, є порушенням законності);

– гарантованість прав і свобод людини і громадянина – само існування прав і свобод є показником стану законності суспільства. В той же час, законність є гарантією їх виконання;

– зв'язок законності з культурою (від рівня культури всього суспільства і посадових осіб залежить стан законності, та навпаки: стан законності є суттєвою умовою і показником культурного рівня суспільства);

– зв'язок законності і доцільності (невиконання або обхід закону на підставі доцільності, користі, прибутку неприпустимі; доцільність повинна бути в межах закону).

Гарантії законності – це засоби та умови, що забезпечують здійснення законів і підзаконних актів, прав і свобод громадян, інтересів суспільства і держави.

Виділяють такі види гарантій законності:

– соціально-економічні – це рівень економічного розвитку суспільства, його добробуту, економічної свободи;

– політичні – це рівень демократизму конституційного ладу, політичної системи суспільства, багатопартійність, розподіл гілок влади;

– організаційні – це діяльність спеціальних органів, що контролюють виконання законів і підзаконних актів – прокуратури, суду, міліції;

– суспільні – це комплекс профілактичних та інших засобів, що склалися в суспільстві у боротьбі з порушеннями законодавства;

– ідеологічні – це рівень розвитку правосвідомості, поширення правових знань серед громадян, повага до вимог права, рівень моральності суспільства;

– спеціально-юридичні – це встановлення в законодавстві спеціальних принципів (наприклад, презумпція безвинності), інститутів (відстрочення виконання вироку), процедур (порядок розгляду кримінальних і цивільних справ), засобів (заохочення, покарання та ін.).

Регулятором законності є правопорядок. Це система суспільних відносин, в яких поведінка суб’єктів є правомірною. Особливості правопорядку: він запланований в правових нормах, виникає внаслідок реалізації даних норм, забезпечується державою, утворює умови для організаційності суспільних відносин.

Із законністю і правопорядком пов’язані такі юридичні категорії, як суспільний порядок, громадянський порядок, дисципліна.

Суспільний порядок – це стан впорядкованості суспільних відносин, який відповідає не тільки правовим нормам, а й іншим соціальним нормам. Правопорядок є складовою частиною суспільного порядку.

Громадський порядок – порядок у громадських місцях.

Дисципліна – це поняття, пов’язане, насамперед, з поведінкою. В ньому містяться, по-перше, певні вимоги суспільства к окремим особам і колективам; по-друге, соціальна оцінка поведінки з точки зору відповідності її інтересам суспільства, її правомірності, а також внутрішньої культури. Розрізняють такі види дисципліни:

– державна – це вид дисципліни, пов'язаний з виконанням вимог, що пред’являються до державних службовців;

– трудова – це форма суспільного зв’язку людей в процесі трудових відносин з обов’язковим підпорядкуванням певному розпорядку;

– воїнська – дотримання військовослужбовцями правил, встановлених законами, уставами, наказами тощо.

Законність є поняття більш вузьке, ніж дисципліна. Перше визначає виконання лише правових норм, а друге передбачає виконання всіх соціальних норм. Якщо результатом законності виступає правопорядок, то результатом дисципліни є суспільний порядок.

Лекція 3. ОСНОВИ КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА УКРАЇНИ