270. Ознаками диспозитивного методу правового регулювання є:

а) надання переваги покладенню обов’язків;

б) сторони відносин, які надаються юридичній регламентації, вільні самі прийняти рішення щодо участі в них;

в) учасники правових відносин мають змогу відступати від описаних у правових нормах форм стосунків;

г) обмежується ініціатива суб’єктів права з уточнення положень юридичних приписів;

д) серед юридичних фактів, що обумовлюють виникнення правових відносин, переважають акти одностороннього волевиявлення;

е) учасники правових відносин можуть встановлювати для себе додаткові, тобто безпосередньо не передбачені юридичними приписами права та обов’язки.

271. Встановлення винятків з обов’язків притаманне:

а) рекомендаційному методу; б) заохочувальному методу;

в) як рекомендаційному так і заохочувальному методам.

272. Існують такі типи правового регулювання:

а) загальнодозволений; б) особливий; в) спеціально дозволений.

273. Залежно від особливостей формування, здійснюваного впливу на суспільне життя розрізняють:

а) нормативне і індивідуальне правове регулювання;

б) загальне і конкретне правове регулювання;

в) централізоване і децентралізоване правове регулювання.

274. Децентралізоване правове регулювання поділяється на:

а) субординаційне; б) координаційне; в) автономне.

275. Механізм правового регулювання – це система послідовно організованих:

а) юридичних засобів, за допомогою яких досягаються цілі правового регулювання;

б) юридичних способів, за допомогою яких досягаються цілі правового регулювання;

в) юридичних методів, за допомогою яких досягаються цілі правового регулювання.

276. Індивідуальні акти характеризуються:

а) поширенням акта на конкретну життєву ситуацію, що визначається необхідністю реалізації нормативного припису загального характеру;

б) наявністю чітко визначеного суб’єкта, якому адресовано акт;

в) визначеністю конкретного змісту прав та обов’язків, що реалізуються чи виконуються завдяки індивідуальному акту;

г) особливим порядком набуття юридичної сили;

д) можливістю оскарження або опротестування акта визначеними особами та у встановленому порядку;

е) одноразовою дією акта, що вичерпується одним випадком.

277. Розрізняють такі індивідуальні акти:

а) акти-директиви; б) акти-доручення; в) акти правозастосування;

г) акти інтерпретації; д) акти реалізації прав та обов’язків суб’єктів.

278. Залежно від юридичної природи розрізняють:

а) інтерпретаційні акти правотворчості, що приймаються у порядку автентичного чи легалізованого делегованого тлумачення;

б) інтерпретаційні акти правотворчості, що приймаються у порядку доктринального тлумачення;

в) інтерпретаційні акти правозастосування, що містять правила застосування норм права;

г) інтерпретаційні акти використання, що містять правила використання норм права.

279. За суб’єктами прийняття визначають інтерпретаційні акти:

а) державних органів влади; б) місцевих органів влади;

в) судових та правоохоронних органів; г) прокуратури.

280. За формою інтерпретаційні акти існують у вигляді:

а) розпоряджень; б) ухвал; в) постанов; г) інструкцій; д) наказів; е) пояснень.

281. Історичний спосіб тлумачення дає можливість:

а) визначити ступінь відповідності норм об’єктивним умовам їх функціонування;

б) з’ясувати ефективність норм як засобу впливу на суспільні відносини в конкретних історичних умовах;

в) встановити ймовірність досягнення мети регулювання в процесі застосування норм;

г) дослідити шляхи формування права, що характеризує його еволюційний розвиток.

282. Конвенції поділяються на:

а) загальні; б) відомчі; в) спеціальні; г) галузеві.

283. Конвенції поділяються на:

а) статутні; б) глобальні; в) регіональні; г) класичні.

284. Метод правового регулювання характеризується такими ознаками:

а) стосується тільки юридичних норм;

б) забезпечує єдність правового регулювання;

в) гарантується у необхідних випадках засобами державного примусу;

г) є одним з принципів поділу норм права на галузі.

285. Методи діяльності органів управління поділяються на:

а) особливі; б) спеціальні; в) одноактні; г) загальні.

286. До загальних методів управлінської діяльності належать:

а) метод переконання; б) метод примусу; в) метод регулювання;

г) метод загального керівництва; д) метод безпосереднього управління.