Термінологічний словник

Людина — природно-суспільна, біосоціальна істота; площина — «лю­дина — природа».

Особа — людина у її соціальному середовищі, її відносинах із суспільством, державою, правом; площина — «особа — суспільство».

Громадянин — це юридичні або політико-юридичні характеристики особи у її взаємовідносинах з державою; площина — «громадянин — правова держава».

Правовий статус особи — це соціальні можливості особи, зумовлені об’єктивними закономірностями розвитку суспільних відносин.

Типологія держав полягає у визначенні основних суттєвих рис для багатьох держав, які існували, існують або можуть існувати в перспективі; типологія держав зумовлена необхідністю встановлення певної упорядкованості та відповідної класифікації за загальними та специфіч­ними ознаками для всього різноманіття держав, які існували в історії людства; одним із критеріїв класифікації держав є їх розділення та об’єднання за типами, в основі якого — сукупність найсуттєвіших ознак держави.

Історичний тип держави — це сукупність найбільш суттєвих ознак, властивих державам, що існували на певних етапах історії людства за відповідних соціально-економічних, політичних, культурних та інших умов.

Суспільно-економічна формація — це історичний тип суспільства, структура якого визначена певним способом виробництва матеріальних благ, діалектикою розвитку продуктивних сил, виробничих відносин, базису і надбудови; на думку класиків марксизму, історії відомі п’ять суспільно-економічних формацій, які є ступенями єдиного поступального розвитку суспільства як природно-історичного, закономірного процесу зміни однієї суспільно-економічної формації іншою — первіснообщинний лад, рабовласницький лад, феодалізм, капіталізм і комунізм.

Рабовласницький тип держави — це перший в історії людства тип держави, який, не набувши загального поширення, залишився перехідним типом; найдавнішими рабовласницькими державами до нової ери були: Єгипетське царство, шумерські держави, Ассирія, Хеттська держава, Індія, Китай (на межі ІV та III ст. до н. е.); згодом рабство запровадили у давній Греції, давньому Римі та в інших країнах; економічною основою рабовласницької держави була приватна власність рабовласників на основні засоби виробництва та рабів (яких у ті часи за правовим становищем прирівнювали до речей, майна); політичною основою рабовласницької держави було політичне панування класу рабовласників, знаті, наближеної до державної влади; серед основних рис рабовласницької держави виділяють: 1) велика машина військово-політичного характеру; 2) форми державного правління — східні деспотії та аристократичні республіки; 3) головна тенденція розвитку механізму рабовлас­ницької держави — створення централізованого державного апарату на основі принципу призначення.

Феодальна держава (від лат. feodum — володіння) — це такий тип держави, який в історії людства уособлює середньовічну державу (поняттям «феодалізм», що виникло у ХVІІІ ст., прийнято називати суспіль­но-економічну формацію середніх віків; середньовічна епоха феодалізму протиставлялася епосі капіталізму; капіталізм пов’язувався з індивідуалізмом і протестантизмом, тоді як феодалізм асоціювався з традиціоналізмом і католицизмом; французька революція кінця ХVІІІ ст. проголошувала, що вона знищує феодалізм, феодальне суспільство і «феодальний режим»); економічною основою феодальної держави була феодальна власність на засоби і знаряддя виробництва та часткова влас­ність селянина; земля належала земельним аристократам або монарху, який наділяв своїх підданих землею і всім, що було на ній; селянин мав своє господарство, свої засоби виробництва для обробки землі та збирання врожаю, але зобов’язувався обробляти землю феодалів і виконувати інші види робіт; особиста залежність селянина мала різні ступені й форми: кріпацтво, холопство, станову нерівноправність; соціальною основою феодальної держави був поділ населення на різні стани (групи людей), які мали неоднаковий правовий і фактичний статус, що передавався у спадщину дітям і онукам; політичною основою феодалізму було політичне панування земельної аристократії, яке виражалося в монархіч­них формах державного правління (від ранньофеодальної до станової та абсолютної — самодержавства).

Буржуазний тип держави — це такий тип держави, який в історії людства уособлює епоху «Нового часу», епоху індивідуалізму та протестантизму; економічною основою капіталістичної держави є капіталістичний спосіб виробництва, приватна власність на знаряддя і засоби виробництва, інтенсивний розвиток промисловості й економічний примус працівника; буржуазна держава проходить у своєму розвитку три етапи: період домонополістичного розвитку, період монополістичного розвитку або імперіалізму, період формування соціальної, правової держави.

Соціалістичний тип держави — це такий історичний тип держави, який в історії людства виник в результаті соціалістичної революції та великого перевороту (на відміну від капіталістичної держави, виникнення якої відбувалося природно) та уособлює втілення ідеї держави диктатури пролетаріату (що виникла як наслідок гострої класової бороть­би між буржуазією і робітничим класом та була науково обґрунтована К. Марксом і Ф. Енгельсом у працях «Німецька ідеологія» (1846 р.), «Маніфест комуністичної партії» (1848 р.), «Класова боротьба у Франції з 1848 р. по 1850 р.» тощо); соціальною основою соціалістичної держави був союз робітничого класу з селянством за керівної ролі робіт­ничого класу та його комуністичної партії; першою історичною формою соціалістичної держави була Паризька комуна (коли в 1871 р. робітничий клас Франції встановив диктатуру пролетаріату, що проіснувала 72 дні); друга форма соціалістичної держави — республіка Рад, або радянська республіка (коли в Росії в лютому-березні 1917 р. виникли Ради як єдині органи робітничих і селянських депутатів, що проіснували приблизно 73 роки); третя форма соціалістичної держави — народно-демократична республіка.