Семінарське заняття №3-4 „Сутність та типи держави. Правова, соціальна держава як гарант здійснення та захисту прав людини”.

1. .Класове та загальнолюдське в сутності держави.

2. Формаційний та цивілізаційний підходи до розуміння сутності держави.

3. Основні сучасні концепції розуміння сутності держави.

4. Правова соціальна держава як гарант здійснення захисту прав людини — загальнолюдський соціально-політичний ідеал.

5. Співвідношення держави, суспільства й особи.

6. Правовий статус особи: поняття, структура, принципи.

Методичні вказівки до вивчення теми

Дослідивши головні ознаки держави, варто простежити еволюцію її розвитку, встановивши загальні закономірності, причини та умови переходу від одного типу держави до іншого, що надасть змогу, врешті-решт, виявити чинники занепаду і розквіту держав і суспільств.

Упродовж історичного розвитку цей процес відбувався і відбувається безупинно, оскільки повсякчас держави виникають (за­роджуються), досягають свого розквіту, вдосконалюють свої політичні форми і структуру, змінюють свої завдання і функції, свій державний устрій, форму правління, адміністративно-територі­альний поділ, державно-правовий (політичний) режим, проводять політичні реформи, об’єднуються, розпадаються або гинуть, а на їх місці виникають нові держави, з новими інститутами та ідеологіями.

При цьому слід зазначити, що тривалий час за радянської правової системи існувало єдине вчення (моновчення) про типи держав, засноване класиками марксизму, в основі якого була теорія про суспільно-економічну формацію, що поклала початок існуванню так званого формаційного підходу до класифікації держав на певні історичні типи. Виходячи з концепції суспільно-еко­номічної формації, радянська юридична наука виділяла такі типи держави, як рабовласницька, феодальна, буржуазна та соціалістична. Кожний з цих типів держави відповідав певній суспільно-економічній формації.

Особливо необхідно звернути увагу на те, що поняття суспіль­но-економічної формації становить наріжний камінь матеріалістичного розуміння історичного розвитку державно-правових явищ. Це пояснюється тим, що формаційний підхід, вирізняючи експлуататорські типи держав (рабовласницьку, феодальну, буржуазну), концентрує увагу, насамперед, на класових антагонізмах, на зосередженні державної влади в руках економічно та політично панівного класу тощо; при цьому четвертий — соціалістичний — тип держави вважався більш вищим, оскільки він, за цією теорією, не мав антагоністичних суперечностей. За такого підходу родоплемінне суспільство не мало держави і державної влади, а майбутня — комуністична формація — це безкласове, неантагоністичне суспільство, де не буде держави, державної влади, а управління суспільством здійснюватиметься на підставі різних форм самоврядування.

У сучасних умовах розвитку людства актуалізується цивілізаційний підхід до типології сучасних держав. Його актуальність зумовлена ставленням суспільства до індивіда як неперевершеної загальнолюдської цінності. Отже, в центрі вивчення минулого і сучасного ставиться конкретний індивід як творча особистість (а не класово знеособлена істота, як це має місце за формаційного підходу), а також враховується сфера взаємодії соціаль­них груп на основі не класових, а загальнолюдських цінностей. Ідеться про загальнолюдський аспект сутності держави і права, що яскраво виявляється в їх співвідношенні з громадянським суспільством.

З огляду на це питання щодо розкриття співвідношення між формаційним та цивілізаційним підходами як критеріями виділення відповідних типів держав лежить у площині співвідношення відповідно «класового» та «загальнолюдського» в розумінні сутності держави (табл. 1).

Таблиця 1

СП1ВВВВ1ДНОШЕННЯ КЛАСОВОГО ТА ЗАГАЛЬНОЛЮДСЬКОГО В ТИПОЛОГІЇ ДЕРЖАВИ ТА РОЗУМ1ННІ СУТНОСТІ ДЕРЖАВИ

Класові цінності	Загальнолюдські цінності
У центрі — класово знеособлений індивід	У центрі — людина як творча і конкретна особистість
Формаційний підхід до типології держави	Цивілізаційний підхід до типології держави
Концепції розуміння сутності держави класового, соціально-диферен­ційованого спрямування: — марксистська; — теорія солідаризму (Л. Дюгі, 1859—1928); — фашизму (Ф. Ніцше, 1844—1900); — етатизму (Г. Моска, 1856—1941); — елітарної демократії (В. Парето, 1848—1923) та ін.	Концепції розуміння сутності держави, метою діяльності якoї є людина та загальнолюдські цінності: — теорія держави загального благоденства (Дж. Кейнс, 1883—1946, К. Мюрдаль); — концепція правової держави (Арістотель, Цицерон, Сократ, Кант, Локк, Руссо, Сковорода, Коркунов та ін.)

Держава є справді неоднозначним, складним і суперечливим явищем, пізнання якого не припускає простих, придатних на будь-які випадки визначень. Підтвердженням цього факту є те, що, на думку деяких фахівців, для більш поглибленого дослідження питань типології держави історію періодизації державно-організованого суспільства варто поділяти на дві великі епохи — епоху кастово-станових суспільств та епоху «громадянського суспільства» (схема 1). Такий підхід є, своєю чергою, проявом цивілізаційного підходу до типології держави, оскільки саме з орієнтацією на формування основ громадянського суспільства пов’язаний початок побудови правової, соціальної держави як гаранта здійснення та захисту прав людини сучасного типу (схема 2), адже існування стабільного, структурованого суспіль­ства, наявність могутнього середнього класу виступають підвалиною усталеного демократичного політичного режиму.

Схема .1

ДВІ ЕПОХИ ЕВОЛЮЦІЇ ДЕРЖАВНО-ОРГАНІЗОВАНОГО СУСПІЛЬСТВА

1. Епоха кастово-станових суспільств, що засновані на правовій нерівності членів спільноти, точній визначеності юридичного статусу в суспільстві та державі кожної особи, яка належала до того чи іншого стану, на протекціонізмі та всеохоплюючому керівництві промисловою і приватною діяльністю. 2. «Громадянське суспільство», що засноване на юридичній рівності осіб, їх юридичній свободі, приватній власності, свободі особистої ініціативи, самостійності і підприємництві громадян у здобутті засобів до існування — «суспільство рівних можливостей»; історичною віхою становлення громадянського суспільства була революція в Англії (1640—1649), від якої деякі фахівці ведуть відлік Нового часу, тобто формування громадянського суспіль- ства пов’язане з утворенням буржуазного ладу

Схема 2

ОСОБЛИВОСТІ ПРАВОВОЇ, СОЦІАЛЬНОЇ ДЕРЖАВИ (ДЕРЖАВИ СУЧАСНОГО ТИПУ)

1. Держава виступає активним учасником економічного й суспільного життя через такі інструменти, «як мішана економіка» та «політика соціальних послуг». 2. Уявлення про Конституцію як про закон, що визначає не лише засади співвідношення та взаємодії вищих органів державної влади (принцип поділу влади), а також права і свободи громадян як мету і спрямованість діяльності держави (принцип верховенства права), завдяки чому конституція стає угодою між державою і суспільством про розмежування сфер їх діяль­ності (сфера загальних інтересів та сфера приватних інтересів). 3. Надання громадянам засобів впливу на державну владу через безпосередні та представницькі форми демократії (принцип народного суверенітету)

У зв’язку з цим варто наголосити, що питання, пов’язані з визначенням міри втручання держави в життя громадянського суспільства (насамперед в економічних відносинах) ще й досі залишається предметом багатьох наукових дискусій, джерела яких беруть свій початок ще за часів становлення перших паростків буржуазного ладу; оскільки підвалини ліберального розуміння держави були закладені ще у ХVІІІ—ХІХ ст., коли в суспільне життя впроваджувався принцип «Laisser faire» як наріжний принцип ліберальної свідомості, що означає вимогу вилучити з життя людей будь-які обмеження й перешкоди, що суперечать їхнім правам, вільній діяльності руху; проте проблеми суспільно-економічного розвитку, що їх відчула більшість країн світу наприкінці ХІХ—ХХ ст. (цілковите панування приватної власності та вільної конкуренції призводить до надмірної соціально-еко­номічної поляризації населення, до загострення соціальних конфліктів тощо), висунули новий принцип «Wellfare state», за яким проголошується ідея про необхідність активного втручання держави в економічне і соціальне життя як засіб стабілізації господарчих, виробничих і політичних процесів, що розглядається як своєрідне сучасне втілення ліберальної філософії, як неолібералізм (або соціал-демократична ідеологія).

При цьому, розкриваючи співвідношення держави і суспільства (табл. 6.2), слід зауважити, що це нерозривно взаємопов’язані явища, оскільки держава — це форма організації суспільства, яка існує, розвивається і функціонує в діалектичній єдності та взаємодії з суспільством.

Таблиця 2

СПІВВІДНОШЕННЯ ДЕРЖАВИ І СУСПІЛЬСТВА

№	Держава	Суспільство
1	Посадові особи та органи державного управління пов’я­зані відносинами субординації «по вертикалі»	Відносини між громадянами, їх об’єд­наннями, в межах цих об’єднань будуються на угодах, договорах — на засадах рівності, координації — «горизон­тальні відносини рівноправних осіб»
2	Посадовим особам держави до­зволено лише те, що закріплено в межах їх компетенції	Громадянам дозволено все, що не заборонено законом
3	Посадова особа держави несе як негативну, так і позитивну відповідальність (зокрема, служ­бові недоліки, зумовлені не стільки виною, скільки недостатньою кваліфікацією)	Громадянин, як правило, може бути притягнутий до відповідальності лише за правопорушення як винне протиправне діяння або бездіяльність (негативна юридична відповідальність)
4	Норми публічного права охороняються від порушень переважно штрафними, каральними санкціями (кримінальни­ми, адміністративними, дис­циплінарними)	Для охорони приватно-правових норм та відносин першочергове значення мають правопоновлюючі санкції та відповідальність
5	У публічному праві закон може мати зворотну дію, якщо держава в чомусь покращує правовий стан осіб; закон обо­в’язково має зворотну дію, якщо законом пом’якшується покарання або усувається про­типравність певного діяння	У відносинах між приватними особами та їх об’єднаннями, які регулюються приватним правом, закон встановлює правила лише на майбутнє

У понятті ж «суспільство» найбільш суттєвими його ознаками є наявність осіб як певних соціальних типів людей (табл. 3), як конкретних індивідів зі своєю неповторністю, своєрідністю, що сформувалися в даному соціальному середовищі, а також наявність різних форм і видів суспільної діяльності, що зумовлені відповідними економічними, політичними, культурними, ідеологічними та іншими чинниками.

Таблиця 3

ПРАВОВИЙ СТАТУС ОСОБИ

Елементи правового статусу особи	Принципи правового статусу особи
— права (особисті, соціально-еконо­мічні, політичні, культурні); — свободи; — юридичні обов’язки; — гарантії правового статусу	— рівноправність громадян; — єдність прав і обов’язків; — реальність прав і свобод; — взаємна відповідальність держави й особи