Вступ
Я вибрала дану тему, тому що мене зацікавило, як розвивалася українська культура за кордоном .Це біла пляма, яка майже не досліджувалася. Потужна енергія «розстріляного відродження» виявилася незнищенною. Водночас існувало ще одне відгалуження української літератури на теренах еміграції — «празька школа». До неї входили Ю. Дараган, Є. Маланюк, О. Ольжич, Л. Мосендз, О. Теліга, Н. Лівицька-Холодна, О. Лятуринська, О. Стефанович та ін. Це поєднання письменників і поетів вважати літературною організацією можна лише умовно, адже воно не мало ні статуту, ні членства, ні структури, як, скажімо, «Гарт» чи ВАПЛІТЕ. Чимало представників організації жило не тільки в Празі, а й у Варшаві, Львові та інших містах Європи. Основу «празької школи» складали вчорашні учасники визвольних, нещасливих для України, змагань 1917—1921 pp., інтерновані в табори, зокрема на землях Польщі. Тут, поблизу міста Каліш, було зроблено спробу об'єднати творчу енергію погромленого українства на основі художньої літератури. У травні 1922 р. гурток таборових письменників (Ю. Дараган, М. Селегій та ін.) провів організаційні збори і разом із літературно-мистецьким товариством «Вінок» прийняв програму журналу «Веселка» (1922—1923).На цій базі виникло й однойменне літературне угруповання, де виразно окреслювалися постаті Ю. Дарагана та Є. Маланюка. Після того як Польща почала надто неприязно ставитися до українців, більша їх частина подалася до Чехо-Словаччини. Адже тут, у Празі, діяли Український вільний університет при Карловім університеті, Український педагогічний інститут ім.М.Драгоманова, у Подебрадах—Українська господарська академія та ін. У цих закладах навчалися Є.Маланюк, Н. Лівицька-Холодна, Ю. Дараган, О. Теліга, О. Ольжич, О. Лятуринська та ін. Це були українські письменники-емігранти або діти колишніх емігрантів, які сприйняли поразку національної революції 1917 р. як національну ганьбу, але не впали в розпач на противагу старшому поколінню (О.Олесь, М.Вороний,В.Самійленко та ін.). Вони формувалися на межі українського та європейського світів, тобто під впливом західної культури та стимульованої ними історичної пам'яті рідного народу. На підставі цього й виникла їхня історіософічна (тобто, позначена мудрістю історії) лірика.
.
Історико-літературний феномен «паризької школи».
Творчість поетів «паризької школи» виросла із табірної поезії вчорашніх вояків УНР. Становище українських емігрантів у таборах для інтернованих було вкрай тяжким. Можна лише дивуватися, що навіть за таких важких умов, коли, власне, йшлося про фізичне виживання, у таборах виникли осередки духовного життя, що сприяли швидкому виходу із психологічної кризи, в якій перебувала значна кількість полонених. Як відомо , навіть в умовах табірного життя існувало кілька літературних угрупувань, що мали за мету зберегти і розвинути духовний потенціал українців , які опинилися за межами батьківщини, були пригнічені поразкою визвольних змагань і доволі обмежені у засобах впливу на долю рідної землі. Наприклад у табірному журналі «Веселка» активно співпрацювали М. Мирський, Ю. Дараган, Є. Маланюк, М. Грива. У творчій співпраці міцніли й дружні стосунки, з`ясовувалася людська цінність кожного . Саме там зав`язалися й міцні контакти, які з часом переросли у взаєморозуміння, спільність поглядів на мистецтво, його роль у суспільстві та місце поета в ньому. За якимось невідомими оку ознаками вишукували одне одного у таборах ті, хто пізніше згуртується навколо
«Літературно-наукового вісника» з його гаслами вольового втручання у хід життя, націоналістичною платформою, виховною функцією мистецтва тощо.
На сторінках «Веселки» Є.Маланюк писав : «Обеззброєні мілітарно, ми вхопились за ту духовну зброю, яка під час фізичної боротьби спочивала в пихвах ,- зброю міцну, сильну, непереможну – національне мистецтво».
У творах друкованих у «Весельці», визначилося і багато суто стилістичних ознак, властивих поезії представників «паризької школи»: екскурсії в минуле, вірші-присвяти, вірші-послання, контрастний кольоропис, символіка образів, сповнений історичних ремінісценцій пейзаж тощо. Все це дає змогу зробити висновок, що співробітництво у «Весельці» було важливим етапом формування «паризької школи».
Як відомо, у 20-30-ті рр.. Прага стала значним осередком української міжвоєнної еміграції. Чехословаччина на той час була однією з найдемократичніших держав у Європі, уряд якої надавав великого значення створенню демократичного іміджу. Навчатися у Чехословаччині пощастило Є. Маланюку в Господарській академії на гідротехнічному відділі інженерного факультету в м. Подєбради. Там само на хіміко-технологічному факультеті навчався Л.Мосендз, а пізніше на чеській політехніці в м. Броно склав докторан технічних наук О. Степанович ; А.Гарасевич та І.Колос вчилися на філософському факультеті в Карловому університеті та в Українському вільному університеті (філософський факультет), в Українському високому педагогічному інституті їм. М. Драгоманова (літературно-історичний відділ) та в Українському вільному університеті. О.Ольжич – у Карловому університеті (філософський факультет), в Українському високому педагогічному інституті ім..М. Драгоманова (літературно-історичний відділ) та в Українському вільному університеті, О . Теліга – в Українському високому педагогічному інституті їм. М. Драгоманова (історично-філологіний факультет). Там само навчався й Г.Мазуренко, одночасно відвідуючи Українську студію пластичного мистецтва у Праці.. О.Лятуринська студіювала на філософському факультеті Карлового університету студіі пластичного мистецтва. Н.Лівицька-Холодна вивчала романістику в Карловому університеті, а після переїзду до Варшави там закінчила університетські студії.